Досліди місто

Пройди квест від Свои.City разом з місцевими мешканцями, щоб дізнатися про місто на Донеччині більше

В Авдіївці розпочалася історія повітроплавання незалежної України. 18 липня 1992 року з місцевого стадіону "Хімік" злетіла у небо блакитно-жовта повітряна куля. До екіпажу ввійшли двоє жителів Донецька та один москвич. Спонсорував політ коксохімічний завод. Політ був вдалим. Після приземлення командир екіпажу Микола Хренов відзначив, що цей політ зробив Україну шостою державою після Литви, Латвії, Естонії, Казахстану та Росії, яка має свою повітроплавальну техніку.

Авдіївка була одним із потужних центрів українського руху опору в часи Другої світової війни: тут діяв осередок ОУН і активно провадила діяльність "Просвіта"

У Авдіївці художники з Києва, Івано-Франківська, Одеси та Харкова створюють алею муралів по вулиці Гагаріна. Уже є сім картин на поверхових будинках

Авдіївка позиціонує себе, як місто фестивалів. Тут тобі і фестиваль мистецтв "Авдіївка ФМ", і фестиваль кіно "Art cinema holiday", і фестиваль для людей поважного віку "Ретро NEW осінь", і ще багацько культурних подій для молоді

Авдіївська каша - знаменита місцева страва. Традиція приготування існує з кінця XIX ст., рецепт у родинах передають від покоління до покоління. До складу блюда входять: рис, яйця, вершкове масло, молоко, сіль і цукор. Готують авдіївську кашу 4 години. Якось на одному з фестивалів наварили аж 50 літрів такої каші.

Усупереч всьому, місто живе та розвивається. У цій грі ти познайомишся із дуже різними мешканцями Авдіївки і з ними зможем дослідити історію і сучасне життя міста.

Прифронтове місто Авдіївка розташоване у 6 кілометрах від Донецька і досі перебуває під обстрілами. А ще Авдіївку знають як промислове місто, адже тут працює величезний коксохімічний завод.

Я житель Авдіївки, військовослужбовець резерву. У працюю у ВЦА з літа 2020 року. До моєї квартири двічі прилітали снаряди. Кімнату сина вщент розтрощило. Але ми все відновили, вирішили жити тут і працювати: не маємо наміру шукати щастя десь в іншому куточку нашої країни.


У порівнянні з органами місцевого самоврядування, у ВЦА в дечому урізані повноваження. З іншого боку, по межах міста проходить лінія розмежування, часті військові загострення. Тому закон дозволяє нам ухвалювати швидкі і збалансовані рішення: іноді ситуація змінюється упродовж години, а часу на зволікання немає.

Вітаю тебе в Авдіївці!

Я Євген Удовенко, заступник голови Авдіївської військово-цивільної адміністрації

Вітаю! Покажіть документи!

Та жартую, жартую! Я Роман Процик, керівник відділення поліції № 1 Покровського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області, підполковник поліції

Я відповідаю за безпеку людей у Авдіївській (Авдіївка та Опитне) та Очеретинській (38 населених пунктів) територіальних громадах. Близькість зони бойових дій, звісно, впливає на криміногенну ситуацію в місті. Багато помешкань громадян лишилися покинутими. Особливо в сільській місцевості та у приватному секторі Авдіївки. Через це розповсюдилося мародерство: місцеві з низьким соціальним статусом, обкрадаючи будівлі, намагаються підвищити свій матеріальний стан. Ситуація ускладнюється тим, що жителів у таких місцях небагато, тому злочини виявляємо не завжди вчасно.

Наркоманія, на жаль, є, але вона на низькому рівні. У цьому році задокументували діяльність злочинного угрупування, яке збувало наркотики, у тому році.

Боремося із домашнім насильством. Усі виклики записуємо, документуємо, на всі виклики виїжджаємо. Розмовляємо із жертвами і розповідаємо, що необхідно писати заяву на кривдника.

Я вважаю, що жителі Авдіївської та Очеретинської громад живуть у середовищі, де криміногенна ситуація на низькому рівні: вони захищені, і в нас, дійсно, безпечні громади.

Центр надання адміністративних послуг відкрили у Авдіївці 25 грудня 2013 року. Наша будівля сильно постраждала під час бойових дій: повибивало шибки, посікло уламками, були навіть прямі влучання, зникло опалення, вода і зв'язок. Працювати стало небезпечно — нас перевели до будівлі ВЦА.

Влітку 2015-го ми сюди повернулися. Пам'ятаю, приходила поліція і оттакенну кулю з віконної шибки дістали. Сказали: дівчата, тут небезпечно, закладайте вікна мішками. Будівлю відновлювали і місцеві жителі, і комунальники, і волонтери, і коксохімічний завод допоміг.

На початку нового року маємо переїхати до нової будівлі: її зараз ремонтують. Там разом людям надаватимуть і адміністративні, і соціальні послуги: під одним дахом будуть пенсійний фонд, управління соцзахисту, інші служби. Звісно, що цю будівлю буде сумно покидати, бо все тут ми робили своїми руками.

Доброго дня! Я Лариса Обухова, адміністраторка авдіївського ЦНАПу

На сьогодні ми надаємо людям 174 послуги: все те, що надає військово-цивільна адміністрація, реєструємо фізичних і юридичних осіб-підприємців, громадські формування, оформлюємо паспорти, документи земельного кадастру та багато іншого.

Електронної черги в нас поки немає, адже після активних боїв у Авдіївці лишилося небагато жителів і ми все встигали. Під час локдауну ми записували клієнтів телефоном або через інтернет. Та у новій будівлі, коли кількість послуг зросте, у нас обов'язково буде електронна черга.

ЦНАП у Авдіївці розташований по вулиці Воробйова, 3. Працюємо з понеділка по п'ятницю, з 8.00 до 17.00, а по четвергах - до 20.00.

Вітаю, друже!

Я Оксана Трегубчук, директорка громадської організації "Авдіївка. Платформа спільних дій"

Раніше я працювала на Авдіївському коксохімічному заводі менеджером з регіонального розвитку.

Згадую перший обстріл міста у липні 2014-го. Він був неочікуваний і страшний. Тоді люди пішли на Авдіївський коксохімічний завод: знали, що там є бомбосховище. Саме у заводі люди бачили свій захист. Пам'ятаю, як люди родинами жили на АКХЗ. Ми з чоловіком зсували стільці, стелили матраци і ночували там. Завод дав притулок і домашнім улюбленцям: собаки, коти, навіть папуги жили у бомбосховищі.

Завдяки коксохіму вдалося врятувати Авдіївку: відновили 69 багатоквартирних будинків, 15 соціальних об'єктів, - це школи, дитячі садки, музична школа, лікарня. А ще АКХЗ допоміг мешканцям приватного сектору: придбали будівельні матеріали для відновлення домівок.

У 2017 році снаряди перебили газогін. Місто лишилося без газу. Завод спільно із місцевою владою побудували новий газогін і відновили газопостачання. А ще через обстріли місто постійно жило в темряві, бо з електропостачанням були перебої. Енергетики АКХЗ і ДТЕК побудували на підконтрольній Україні території нову лінію електропередач, яка забезпечила стабільну електрику міста та підприємства. Так ми досягли того, що до Авдіївки повернулися люди, - адже їм було куди повертатися.

Більше року я очолюю громадську організацію "Авдіївка.Платформа спільних дій". Співзасновник нашої організації - колишній керівник АКХЗ, народний депутат України Муса Магомедов. Цю платформу створили, аби поєднати зусилля заводу, бізнесу, міжнародних організацій та місцевої влади задля залучення інвестицій у відбудову та розвиток Авдіївки. Наприклад, у капітальному ремонті музичної школи взяли участь "Метінвест", Європейський союз в рамках програми ООН по відновленню та розбудові миру, військово-цивільна адміністрація і наша громадська організація.

Разом із АКХЗ будуємо кисневу станцію для міської лікарні з 81 кисневою точкою. У наступному році плануємо відремонтувати операційний блок, а місто візьме на себе ремонт анестезіології та реанімації. Однак ми розуміємо, що важливо не лише будувати: потрібні кваліфіковані люди, які керуватимуть і працюватимуть на цих об'єктах. Тому у наступному році ми спрямуємо свої зусилля також на розвиток персоналу: ми прагнемо, аби наші медики підвищували кваліфікацію, отримували нові знання та досвід. А ще реалізуємо проєкт зі створення Центру для розвитку дітей та молоді. Там вже працює музична школа, дитяча юнацька спортивна школа, "Спорт для всіх". Плануємо відремонтувати приміщення для вихованців та педагогів ДДЮТ, третій поверх віддаємо молодіжним організаціям.

Якою я бачу Авдіївку у майбутньому? Однозначно із Авдіївським коксохімом, який працює на повну потужність. Адже всі мешканці нашої громади усвідомлюють, що саме завдяки заводу – живе місто. Хочеться, щоби до міста поверталася молодь, щоби були підприємства, які створювали робочі місця для молодих сімей, щоби у авдіївців була можливість проводити дозвілля у місті. Але найбільше всі ми сподіваємося, що у Донбасі настане мир.

Я в бізнесі уже 13 років. Починала працювати, виготовляючи солодку класику - горішки зі згущеним молоком, вафельні трубочки зі згущеним молоком і ріжки з вершками. Працювало 10 людей. Продукцію відправляли на Донецьк, там були свої оптові бази. Отже, до війни у мене було нормальне підприємство і репутація серед донеччан.

А потім у 2014-му році в мій будинок поцілила ракета від "Граду". Я була вдома. Добре, що не побігла, як завжди при обстрілі, до підвалу, - інакше б загинула. Перші три дні після цього взагалі не спала.

Заходь-заходь! Поки їстимеш печиво, познайомимося. Мене звати Світлана Гайкова.

З Авдіївки виїхала до Одеси. Потім родина повернулася додому, почали відновлювати будинок.
Бо я не бачу сенсу кудись виїжджати і кидати те, для чого працювали все життя.

Бізнес довелося починати заново. І, знаєте, сусіди зраділи, бо знають, який смачний хліб я печу. Ось у мене сусіда тримає корову: я в нього купую молоко, а він у мене - хліб. Є постійні клієнти, для яких виконую різні замовлення. Випікаю коржі, медовики, пісочне печиво, еклери, сметанники, ріжки з натуральним апельсином і лимоном. При цьому не використовую ні сорбінову кислоту, ні емульгатори зі стабілізаторами. Ще робимо різні напівфабрикати. У планах - придбати лапшерізку, щоби виготовляти домашню лапшу на яйцях.

Я виготовляю натуральні та якісні продукти, роблю прийнятну націнку. Якщо торт десь може коштувати 120-150 гривень за кілограм, то в мене - до 100 гривень.

З надто великими об'ємами поки не працюю. І не те, що не хочу, - я готова. Але… Ось привезла я тону борошна, яйця, ще щось. І потім, коли були обстріли, ми це все просто кидали, все це псувалося і ми його викидали на смітник. І так було двічі. Тому зараз не можу наважитися працювати на повну. Коли був останній обстріл 28 серпня, у всіх був страх, паніка: невже все знову почалося. Бо люди призвичаїлися вже до спокою. І я подумки вже починаю пакувати валізу: думаю, де мої речі, де документи.

Зараз у мене працює одна співробітниця Оля. А багато працівників не можу набрати, адже це відповідальність: маю надати стабільну роботу і стабільну зарплату. А як я можу це забезпечити: завтра почнуть стріляти - і зникне світло чи вода пропаде. Я не зможу працювати, а людина скаже: а мені що, я ж у тебе офіційно працевлаштований, мене ці питання не хвилюють.

Ми зараз живемо на оцій лінії, ніби викинуті за борт: ось крайня точка - Авдіївка. Та я не втрачаю надії відновити бізнес. Так хочеться колись прокинутися і почути, що домовилися про мир. Для цього ми згодні чекати - і не втрачати надію.

Раді вас бачити!

Я Тетяна Гужвій, заступниця директора з навчально-виховної роботи школи № 2

Нашу школу збудували в 1977 році. На початку антитерористичної операції ми тут працювали і вчили дітей до грудня 2014 року. Але все відбувалося дистанційно: вчителі були у будівлі, сюди приходили батьки, брали завдання, діти виконували їх упродовж тижня. Коли було більш-менш спокійно, то діти з 9-11 класів самі приходили на консультації.

Ситуація загострилася у січні-лютому 2015 року. Від прямих влучень у другий поверх школа зазнала серйозних пошкоджень. Тоді всі школи міста не працювали, бо евакуювали жителів.

Школи відкрилися у квітні 2015 року, після підписання Мінських угод. Але в нашій школі занять не було, адже будівля потребувала ремонту. І ми проводили заняття в будівлі сьомої школи.

Завдяки нашому коксохімічному заводу школу почали ремонтувати: відновили стіни, вікна, покрівлю.

У лютому 2017 року також був обстріл, були прильоти в район школи, були поранені люди.

З 2018 року почали реконструювати споруду. До цього проекту долучилася Литва. Завдяки коштам Литви, нашої обласної і міської адміністрацій відремонтували, повністю обладнали нашу школу. І ми, слава богу, першого вересня відкрилися. Зараз у нас навчаються 520 учнів. Тут великий мікрорайон, і діти щасливі, що йтимуть до своєї школи і не треба виходити з дому на півгодини раніше.

Є у нас інклюзивний клас, у ньому поки що один учень із особливими освітніми потребами. Ми бачимо, що і поведінка дитини змінюється, і досягнення у навчанні є. Кошти на обладнання інклюзивної кімнати теж надала нам Литва, з дитиною там працюють психолог, логопед і дефектолог за спеціальною програмою.

Це страшно казати, але наші діти настільки адаптовані до обстрілів, до оцих звуків, що вже не звертають на це увагу. Урок проводиш, вікно відкрите, і: га-гаах! І всі діти спочатку реагують, а потім кажуть: та, це далеко. Самі себе заспокоюють. А ми проводимо навчання: діти знають, що з собою брати і куди йти у разі евакуації.

Діти, які вчаться у школах Авдіївки, мають купу можливостей для того, аби чимось себе зайняти. Є багато спортивних, танцювальних секцій, є різні гуртки творчі. Наша громадська організація створила культурно-освітній простір, де час від часу проводимо різні події: кінопокази у нас були, і курси іспанської ми проводили, і денний табір був. Різні точкові активності, які сприяють тому, аби людина могла неформально розвиватися, знала більше про те, як працює місто, громадські організації.

Вітаю! Я Євгенія Васильєва, голова громадської організації "Сила ідей"

Також ми і організація "Музична варта" створили музичний простір - це кімната, де місцеві хлопці і дівчата перебувають певний час: репетирують, створюють музику або грають те, що знають. І вже вони їздили з виступами по різним містечкам, куди їх запрошували, і запрошують зараз. Квартирники регулярно проводимо. Підтримує події та долучається до них Сергій Жадан з проєктом "Лінія Маннергейма" та наші постіні учасники - гурт "Очеретяний кіт".

А ще ми проводимо рок-школу і вже вчетверте організовуємо фестиваль мистецтв "Авдіївка ФМ". До цієї події влаштовуємо низку активностей, наприклад, фестиваль аматорських театральних колективів, які ставлять різні вистави; запрошуємо режисерів, які би з ними поставили виставу; різні майстер-класи, наприклад, з живопису.

Для реалізації проєктів ми пишемо грантові заявки, а також робимо свої внески.

Зараз ми працюємо над проектом зі створення чотирьох муралів у місті Авдіївка. Створюєму таку візуальну інфраструктуру в місті, аби змінювати сприйняття Авдіївки: щоби її знали не лише як місце, де є промисловість, а що вона може бути іншою. Є у нас центральна вулиця Гагаріна, там ми вже малювали мурали разом із художников Олександром Брітцевим із Харкова. Зараз він працює над іще одним стінописом.

А от для молоді після 18 років дозвілля небагато: або спортивні секції, або робота. І якщо ти сам собі не влаштуєш певну подію, то нічого і не станеться. Тому особисто для мене (а мені 26 років) замало цікавих подій, крім тих, які ми влаштовуємо нашою громадською організацією. Тому перспектив багато, і є над чим працювати.

Якщо ви маєте цікаві ідеї або хочете долучитися до нашої організації, - пишіть на нашу сторінку у Фейсбуці

Рада вас бачити!

Я Ніна Коюда, голова громадської організації людей з інвалідністю "Переборення"

В Авдіївці більше 1600 людей з інвалідністю. До війни із доступністю було більше проблем. А зараз у центральній частині міста, там, де розташовані багатоповерхівки, усі об'єкти роблять доступними: є спеціальні занижені бордюрні з'їзди; якщо будують крамниці, - обов'язково з пандусами; автобус у нашому місті підлаштований для людей з інвалідністю: він під'їжджає, і люди на візках зі сторонньою допомогою завжди зможуть заїхати; для людей із вадами зору вкладають тактильну плитку. У подальшому мають встановити спеціальні звукові світлофори.

Стара частина міста менше прилаштована. Але я сподіваюся, що це - справа майбутнього. А щоби Авдіївка стала більше доступною, - треба рухатися у цьому ж напрямку, як і зараз, а ще місцевій адміністрації треба дослухатися до нашої організації, щоби ми самі випробовували зручність тих чи інших речей. Припустимо, я от з палицею. Іноді мені не зручно заходити до якогось приміщення, тому що там може бути сітка, куди провалюється палиця, немає поручнів або їх розташували незручно. Працює в Авдіївці і Центр для діток з інвалідністю. Взагалі, наша влада старається зробити життя людей з інвалідністю більш комфортним.