Приїхати у Кремінну можна власним транспортом, велосипедом, автобусом або на поїзді. Ми маємо зручне сполучення. А наша залізнодорожна станція - одна з найстаріших в області, її відкрили ще 1895 році. На фасаді будівлі й досі зберігається першочергова назва на честь тоді ще селища - Кремінне. До нас можна доїхати з Києва, Харкова, Ужгорода, Одеси, Хмельницького, а також зі Сватова, Куп’янська та Попасної. А якщо в вас єлектрокар, то в нас і заправка є - від нещодавна у Кремінній запрацювала перша в області муніципальна заправна станція для електрокарів. Адреса розташування станції: м. Кремінна, вул. Декабристів, 16 (біля стадіону “Олімп”). Оплата тільки за електроенергію без додаткових орендних плат. Вартість заряджання 1 години – 6 грн. (потужність 32А). Оплата відбувається онлайн за допомогою смартфону на сайті. Біля заправки знаходиться зручне кафе, де можна смачно поїсти та почекати, поки авто зарядиться.

Міська рада і ЦНАП знаходять в одній будівлі, тож якщо вам необхідно владнати якісь власні справи, тут буде зручно це зробити. А якщо вам не потрібно користуватись адміністративними чи соціальними послугами, просто прогуляйтесь нашим проспектом! Тут неймовірно затишно - купа дитячих майданчиків, цікавий кований вказівник, з яким люблять фотографуватися, лавки для відпочинку, велосипедні парковки. А якщо ви завітаєте до нас у гості на вихідних, у вас буде можливість послухати оркестр на площі біля міськради та запилити у танцях разом з іншими. Тут є безкоштовний бювет з джерельною водою, де можна завжди попити води та набрати з собою у дорогу. А ще - велика кількість квітів. Зараз якраз пахнуть троянди. Цей проспект притягує до себе жителів та гостей міста, я мрію колись тут зробити справжній бульвар!

Я сам родом з Кремінної, місто мені подобається і робота моя також. Взагалі, усі, хто тут працює, знаходяться дійсно на своєму місці. Всі ми вважаємо професію вогнеборця благородною, адже що може бути важливішим за людські життя. Пожежний-рятувальник - це співробітник пожежної охорони, який займається порятунком та евакуацією людей з вогню, гасінням пожеж. в літній період ми часто виїжджаємо на гасіння сухостою, а з похолоданням - на виклики, пов’язані з опаленням, буржуйками. Цього року, доречі, пожеж суттєво менше, ніж минулого, тобі бувало таке, що машини не встигали повертатися до частини, стільки викликів було. Особового складу маємо 57 осіб. Кожен фізично добре підготовлений до надзвичайних ситуацій, а морально інколи буває складно, бо бувають важкі пожежі з людськими втратами, які пропускаєш через себе.

Я зі Сватівщини, в цьому закладі навчався мій старший брат, він є прикладом для наслідування для мене, тож я теж вирішив тут навчатися. Я планую продовжити навчання після випуску у Львівській академії сухопутних військ, але ще не визначився з факультетом. Я мрію стати офіцером. Заради цього чимало уваги приділяю освіті. Намагаюся бути відмінником, однак не забуваю й про спорт. Вважаю, що Кадетський корпус - найкраща підготовча база для таких як я. Кадетському корпусу у квітні 2021 року виповнилося 28 років. Його було створено на базі частини майна Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів як один із найперших ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою в Україні. Однак, 2014 рік перевернув все. У серпні 2014 року територія ліцею була захоплена терористами, а навчально- матеріальна база вщент розграбована та знищена. З листопада 2014 року навчальний заклад було переміщено на підконтрольну українській владі територію у м. Кремінна Луганської області. І вже 1 вересня 2015 року ліцей розпочав новий навчальний рік. А у 2017 р. в ліцеї побудовано новий стройовий плац, проведено капітальний ремонт даху навчального корпусу, проведено утеплення його стін, відкрито новий Спортивний комплекс для занять ігровими видами спорту та атлетичною гімнастикою.

Я з Рубіжного, мрію бути офіцером і вступити у навчальний заклад у Києві. Для цього необхідно добре вчитися та мати гарну фізичну підготовку. Кожен ранок в нас починається зі спорту - з пробіжки 6 кругів, підтягувань на турніках. Потім ми маємо час аби привести себе до ладу та піти на сніданок. Потім в нас навчання, знову перерва на їжу - другий снідонок, навчання, потім обід. Кожної середи в нас спортивно-масові роботи, тобто ми виконуємо всі вправи, що й кожного ранку, але на звіт. У Кадетському корпусі приділяють однакову увагу якості освіти та фізичної підготовки. За роки існування було здійснено понад 20 випусків ліцеїстів, більшість із яких продовжила навчання у вищих навчальних закладах Міністерства оборони та інших силових структур України. Серед випускників ліцею – переможці та призери спортивних змагань міжнародних, національних та обласних рівнів із бойових мистецтв, кікбоксінгу, скелелазіння, спортивного орієнтування. Ліцейські команди – чемпіони та призери обласних змагань з футболу, волейболу, багаторазові переможці легкоатлетичної естафети на честь Дня Перемоги.

У складі Кремінського районного центру первинної медико-санітарної допомоги мається 5 амбулаторій, 4 з которих у місті та 1 у Новій Краснянці, а також 4 фельдшерсько-акушерські пункти у населених пунктах громади. Зараз ми знаходимося в амбулаторії, де приміщення дозволяє розмістити й адміністративні одиниці персоналу, окрім лікарів та медсестер. Вхід до приміщення оснащено сучасним пандусом. На першому поверсі розташовані реєстратура та доросле відділення: 5 терапевтичних кабінетів, маніпуляційний пункт і є повністю ізольований кабінет, якщо потрібно на період небезпечних інфекцій, санвузол. На другому поверсі мій кабінет, приймальня, дитяче відділення та кабінети вакцинації. Радію, що що приходять молоді лікарі до нас. Так наприклад, маємо родину Дробків. Спочатку вони прийшли на інтернатуру, а потім залишилися працювати, і вже 6 років є сімейними лікарями. Взагалі, в нас хороші лікарі! Професійні. Як можете побачити, на дверях кабінету вакцинації висить список тих, щеплень, які актуальні на сьогодні. Список доступних вакцин оновлюється кожного дня. Це для комфорту батьків дітей. Також тут робиться щеплення від коронавірусної інфекції дорослим. Вважаю важливим для роботи зворотній зв’язок як з медичними працівниками, так і з пацієнтами, а обход - можливість отримати інформацію.

Поліцейський офіцер – частина громади. Бо, розуміння, що поліцейський офіцер громади є мешканцем її території та усвідомлює проблеми громади як свої, знає територію та мешканців, впізнаваний та доступний для населення – це запорука якісного виконання покладених на нього службових обов’язків. Для того, щоб мати поліцейського офіцера, громада має взяти на себе певні фінансові забезпечення - облаштувати поліцейську станцію. Тобто надати сучасне тепле та комфортне приміщення з окремим входом, дотримання норм інклюзії, придбати оргтехніку, обладнання, меблі, інтернет, службовий автомобіль. В Кремінній громада готова до цього. Вже було досягнуто домовленостей про виділення окремого приміщення, не в будівлі поліції, біля якої ми зараз. Службовий автомобіль очікується наприкінці вересня. Національна поліція провела жорсткий відбір на посаду поліцейського офіцера громади та відправила найкращих кандидатів на навчання у Харків, яке тривало 2,5 місяці. Поліцейська станція буде в центрі міста, навпроти міської ради Кремінної.

Бачите, неймовірний краєвид зі стадіону! Кожного ранку я прокидаюсь о 7 мій годині та роблю зарядку, бігаю по стадіону, а вже потім планую справи, займаюся громадською діяльністю - є віце-президенткою федерації легкої атлетики Луганської області. До 2014 року ми жили та працювати, ростили доньок у Луганську. А у зв'язку з військовими діями перебралися сюди, у Кремінну, на запрошення директора бази “Олімп”. Тепер ми тут живемо, працюємо, розвиваємо легку атлетику. Збірні, які приїжджають, від'їжджають з бази практично всі з особистими рекордами і поліпшеними результатами, а привозять - медалі. Це дуже приємно, це найкраща подяка. Ми намагаємося постійно покращувати і розвивати інфраструктуру - плануємо більше житла, більше відновлювальних центрів, тренажерні зали. Я вважаю, що у великому спорті ледарів немає. Як і будь-який інший роботі, в спорті важливо робити все відповідально і на совість.

Як адміністратор фізкультурного центру "Олімп" я маю забезпечувати спортсменів, що проїжджають на збори, якісним харчуванням, проживанням, масажистами, відновними процедурами і всім, що може бути необхідно для поліпшення результатів молодого покоління спортсменів. Як бачите, в будівлі басейну були облаштовані душові, санвузол, кімната для тренерів, роздягальні, вестибюль та нова чаша басейну. Також створено сучасний важкоатлетичний зал, що має шість помостів, з роздягальнею, душовою, санвузлом, тренерською кімнатою. Зал забезпечено спортивним обладнанням. На території центру також було оновлено спортивний майданчик для ігрових видів спорту: облаштовано штучне покриття та встановлено сучасне освітлення.

“Лошадкін дом” я заснував 7,5 років тому. До цього в мене було фермерське господарство СКС Агро - вирощував свиней, корів, трохи птиці і тримав коней для себе. На той момент в мене було п’ять коней, а зараз - втричі більше. А потім продав ферму, докупив коней і збрую, але до сих пір перебуваю на нелегальному становищі. Кожні півроку-рік ми подаємо папери для легалізації свого статусу, але поки безрезультатно. І це при тому, що місце користується величезною популярністю. Сюди привозять дітей навіть з сусідніх областей. Про нас знають представники влади - ми беремо участь в різних районних і обласних заходах. Але... маємо що маємо. Раніше тут були просто лісові угіддя, тобто ми нікому не заважали і не заважаємо. Тож, якщо ви хочете відпочити, покататися на конях, пограти в волейбол, купатися в річці - ми вас чекаємо. Тільки беріть з собою їжу та воду, ми не маємо права здійснювати продажу.

Звичайно, що так. Є маршрути як для дітей, так і для дорослих. “Лошадкін дом” знаходиться у лісі, на біля річки Красна. Тут є уроки верхової їзди, безпечні мотузкові переправи для дітей, що не потребують страховки, бо є низькими, дитячий козачий кінний театр, організовуються кінні прогулянки та фотосесії. До нас приїздять родинами на весь день. А також шаленим попитом користується іпотерапія. Вона безкоштовна, підкреслю. До нас сюди привозять дітей з інвалідністю не тільки з Луганщини, а й з Харкова та Дніпра. Іпотерапію проводить Костянтин Полторацький, він навчався професії у Канаді й міг там залишитися, справжній фахівець! Йому пропонували там супер умови, але він вирішив рободувавати напрямок іпотерапії на Луганщині. Курс реабілітації на конях складається приблизно з 10 занять — це прогулянки на конях або вправи верхи, все підбирається індивідуально. Головне, є результат. Наприклад, раніше дитина не могла самостійно їсти, а тепер підносить ложку до рота. Я бачив, як батьки дякували нашого іпотерапевта, бачив їхнє щастя. Це дорогого коштує!

Коли ти переїжджаєш з великого міста в маленьке і розумієш, що не можеш вже чогось дати своїм дітям, бо тут цього немає, це морально важко. Тому я вирішила діяти. Я почала ходити до міської влади, просити їх відновити міський парк, проте тоді мене не підтримали, тож я почала шукати грантові можливості, вчитися писати проєкти. І так прийшла до того, що два роки тому взяла в оренду тут приміщення і відкрила дитячий розважальний центр. Ми єдині у місті — у Кремінній не було такого місця, де б діти мали змогу побігати та пострибати вдосталь. Якщо раніше для того, щоб відвідати подібний центр з дитиною необхідно було їхати у Сєвєродонецьк, то тепер можна не витрачати кошти та час на проїзд. Ще одна наша фішка - тематичні свята. В нас є команда молодих аніматорів, найчастіше це їхня перша роботу тут. І це, я вважаю, чудово, що молодь може підробити та спробувати себе у професії. Зараз, наприклад, в нас буде тематичний день народження за мультфільмом “Холодне серце”, там залучено два аніматори. Цей центр я відкрила на кілька грантів, до того ж вклала чимало власних коштів: оренда, комуналка, зарплатні тощо. До того ж, постійно потрібно вигадувати нові програми — у маленькому місті дітей небагато, вони встигають походити на всі наші програми протягом року.

Мене звати Микита Горбатенко, мені 17 років і наразі я є головою громадської організації “Чарівний пендель”. Я народився і виріс у Кремінній, навчаюся тут у медичному коледжі, бо вирішив продовжувати родинну династію та пов’язати своє життя із медициною. Вважаю, що у Кремінній чимало різних можливостей для молоді, просто слід придивитися уважніше до можливостей. Зараз ми знаходимося у парку, де колись “Чарівний пендель” організовував екологічні толоки. Парк був повністю зарослий бур'янами, тож ми виривали траву усюди - навіть з-під плит. Як можна побачити, дитячий майданчик зараз чистенький, прибраний і повністю пофарбований за проєктом “Активні парки - локації здорової України”. Ось тут, на цій ділянці, ми організували толоку, все прибрали, але люди все одно смітять. Тому зараз ми плануємо проект з екологічного виховання в школах - навчання сортування. Але це, поки що, ідея до втілення.

“Кремінські ліси” — найбільший лісовий масив на сході України, що простягається від Ізюму й до Лисичанську. Сосна природним чином на Кременщині росла приблизно в межах 10 тис га, на сьогоднішній день лісу тут 42,5 тис га. Розумієте, сосна відноситься до маловимогливих порід дерев. А ось чому тут тільки сосна, так це тому що нічого іншого масово тут рости не буде, ні з допомогою людини, ні само по собі. Сосну тут теж було прийнято рішення вирощувати людиною в 1842 році, як і дубові гаї. Тоді це була масова кампанія і саме тому природні 10 тис га збільшилися з часом в 4 рази. Сьогодні в національному парку “Кремінські ліси” (трохи більше за 7 тис га), створеному у 2019 році, зафіксовано 152 рідкісних рослини, занесених до Червоної книги України та близько 160 видів птахів, в тому числі рідкісних й червонокнижник.

“Дубовий гай” — заповідне урочище, де можна знайти рослини та тварин, занесені до Червоної книги. Існує легенда, що саме цей клаптик землі лежав в основі суперечок між повстанцями Кіндрата Булавіна та Ізюмським полком. Достеменно не відомо, чи правда то, чи ні, але єдині хто міг би розказати нам правду - ці дуби, деяким з них близько 300 років, середня висота - 23 метри, а діаметр більшості - близько метра. Для дуба в цій зоні три століття - це позамежний вік. Теж саме, що зустріти людину у віці за сто років. Саме ці дуби збереглися, тому що ґрунт тут не важкий і є близький доступ до вологи за рахунок підземних вод родовища "Кремінські каптажі". Це єдине таке насадження на Луганщині, інших таких ані за площею, ані за віком не збереглося. Слід розуміти, що у степовій зоні ліс - елемент ландшафту інтразональний, тому щоб він був, потрібно докласти зусилля. Це розуміли в 1848 році, коли поміщикам на територіях нинішньої Кременщини роздавали наділи з зобов'язанням вирощувати там ліс, іноді ще й доплачуючи за це з казни.

На цьому місці, де зараз кафе, раніше були руїни. Ми взялися відбудовувати цю територію. “Діалог” був нашим першим бізнесом тут. Спочатку ми купували заморожену випічку, возили сюди в морозільніх камерах, розморожували і випікали. А потім, вже в 2017 році я змогла найняти технолога і пекаря, відправила їх на навчання в Києві при голландській фірмі. І тепер у нас тепер максимально натуральна випічка - ягоди домашні, влітку заготовляємо, яйця теж беремо у місцевого фермера, намагаємося робити невеликі партії, адже краще допекти, ніж залишити на завтра. Намагалися пекти хліб, але не зайшла, дорого для Кремінній. Зараз залишили тільки цеглинки схожі на "сайку". З нього ж робимо сендвічі і подаємо на обіди в барі. В нас тут постійних клієнтів багато, ми розвиваємося, пробуємо різні смаколики. Щось привозимо з поїздок іншими містами. Обов’язково розробляємо меню на піст - готуємо спеціальні кекси.

Це приміщення колись було складським, колись ми здавала його поштову перевізнику під відділення. але потім вирішили відкрити ще одне кафе, бо кав'ярні “Діалог” замало, хотілося розширитися. Але люди туди не пішли, уявляєте, вони вважали нас конкурентами, хоча й доводилося постійно пояснювати, що ми - ті ж самі господарі, що випікаємо так само як і в “Діалогу”. Ох, складно було. Ми переформатувалися у кальян-бар. Коли з’явилася ця концепція, муж загорівся встановити ще там домашній кінотеатр. Так склалося, що в Донецьку дім згорів, але дещо з апаратури вціліло і ми змогли вивезти. Ми її тепер використовуємо в барі. В барі взагалі багато чого нагадує про тім — тарілочки на стінах теж з дому у Донецьку, абажури для світлої зали робили з моєї скатертини, картини на стінах — малювали дівчатка, що в мене працюють. А елементи дерева у кальянній залі — ну що ж більш характерно для Кремінної, ніж кругляк? Перший рік в нас не було відбою, а потім, ще до карантину, напевно зіграла роль економічна нестабільність, почалися збитки. А у карантин, ми взагалі ледь вижили, були на межі закриття, працювали інколи у борг. Зараз вже краще, але якщо буде наступна хвиля карантину, ми не витримаємо. Навіть на винос працювати дорого, ми й у нуль не вийдемо, бо креміняни не платоспроможні.