Истории

Як режисер Руслан Горовий розповідає світові про «Укропів Донбасу»

Марина КУРАПЦЕВА, журналист
30.11.2018 12:18
«Укропи Донбасу» - фільм, який зняв український режисер, журналіст та письменник Руслан Горовий. Картина розповідає про життя подружжя з Сєвєродонецьку (Луганська область), про те, як звичайні українці з Донбасу - Вікторія та Олександр Кононови, які у 2014 році перебували на непідконтрольній території, прийняли рішення свідомо ризикувати життям, допомагаючи українській армії. Прем’єра стрічки відбулася у 2015 році.

За декілька років фільм завдяки підтримці небайдужих людей побачили в Іспанії, Турції, Польщі, Германії, Франції, Ірландії, США, Шотландії, Англії, Чехії, Швеції. До речі, бачили картину і в Росії: фотограф Вікторія Івлєва, яка відкрито підтримує ідеали Майдану та боротьбу українського народу за свободу та незалежність, продемонструвала стрічку в центрі Сахарова.

«Донбас – він різний. Дуже різний»

Закадрового тексту в картині немає. Все, що відбувається, глядач сприймає за допомогою слів головних героїв - російськомовних громадян України з Донбасу, які в один момент вирішили, що ніякої Росії на їхній землі бути не повинно і не може.

Головні герої Вікторія та Олександр буденно, «по-домашньому», розповідають про ті процеси, які відбуваються в період творення новітньої історії України, а також діляться особистими судженнями стосовно цих подій.

Руслан Горовий про свою роботу розповідає так:

Коли режисер бачить, так би мовити, «смачну історію», він не може її пропустити. А тут історію підкинуло саме життя. «Укропи» розповідають про те, що було насправді, про війну, окупацію, і про двох людей, які всьому цьому опираються.

На жаль, деякі українські медіа в своїх матеріалах та сюжетах зображають Донбас як чужу, незнайому решті українців землю, і намагаються нав’язати населенню думку про те, що «лише там і тільки там» могла народитися так звана «русская весна». Руслан Горовий дотримується принципу складання власної думки на основі побаченого особисто, а не прочитаного чи почутого з третіх вуст.

- Донбас – він різний. Дуже різний. Варто враховувати, що регіон має дуже високу щільність населення, а також і те, що на Донбасі живе багато людей робочих спеціальностей. Я жив там, бачив людей, спілкувався з ними, багато доріг виходив своїми ногами, а не побачив це десь в інтернеті. Вважаю, що, перш ніж складати власну думку про певні події чи процеси, потрібно побачити все на власні очі. Це також буде суб’єктивна думка, але важливо, що вона буде саме твоя, - каже він.

Фільм сприймається надзвичайно реалістично, бо й демонструє звичайні миті звичайного життя звичайної, здавалося б, української родини. Але не все так просто. Чи може вважатися звичайною родина, яка поставила на карту життя, аби допомогти Україні подолати ворога, який прийшов звідки ніхто не очікував.

«І я на екрані спросоння в халаті і незачесана. Ось це була жесть»

Коли прийшла окупація, головні герої Віка і Саша перший час не могли отямитися від горя, і розгублено думали про те, як швидко ворог захопив добрячий шмат української землі: мітинги «за самостійність», так званий «референдум за відділення Донбасу від України», окупація…

Загрозлива ситуація в регіоні не залишала часу на довгі роздуми, і вибір було зроблено один раз і назавжди. Він звучить дуже просто: Україна понад усе. Оминаючи ворожі блокпости, подружжя везло допомогу на позиції українських військових. Ті – дивувалися, захоплювалися, відверто раділи підтримці, дякували.

А потім був полон. Понад три місяці «на підвалі», особливо в перші, «гарячі», місяці розгулу «русского мира». Знущання, приниження, погрози вбити, безглузді, сюрреалістичні обвинувачення в «зраді» так званої «молодої республіки». З полону поверталися у вже звільнений від окупантів Сєвєродонецьк, і продовжили допомагати рідній країні долати ворога.

 

Руслан Горовий, який бачив подружжя не тільки через об’єктив відеокамери, а й багато спілкувався з «укропами Донбасу» особисто, про Олександра розповідає так:

- Це стовідсотковий українець. Хоча він за походженням і росіянин, але він саме українець – вільний, мужній, здатний боротися за свою країну. «З Україною в серці» - це про нього.

Додамо, що Олександр – людина з інвалідністю, він не має руки та ноги. Але фізичні вади не завадили чоловікові стати на захист України, і робити це так, як дозволяє життя. Про інвалідність чоловік говорити не дуже любить, поводить себе так, ніби є звичайною людиною, у вчинках якої немає геть нічого особливого.

Коли я запитала у Віки, що для неї важить проект «Укропи Донбасу», вона відповіла, що «якось взагалі про це не замислювалася», тому що режисер надав своїм героям свободу дій: не створюючи штучні декорації, використав той знімальний майданчик, який надало життя».

- Все якось було по-домашньому і зовсім не сприймалося як «проект». Просто якісь дуже світлі, радісні і затишні три дні були. Ну, коли Руслан з Дімкою приїжджали знімати, - згадує Вікторія.

За словами жінки, зйомки проходили настільки природньо, що про публічну складову цього процесу вона жодного разу не замислилася, аж поки не усвідомила: знімали кіно, і на неї, «домашню і в халаті», дивитимуться інші люди. Але згадує цей момент усвідомлення Вікторія з притаманним їй почуттям гумору.

- Те, що це будуть дивитися на екранах, я зрозуміла занадто пізно - коли побачила знімок залу, повного людей, і я на екрані спросоння в халаті і незачесана. Ось це була жесть, - сміється жінка.

«Буває, що приходять люди, які не говорять українською, але дуже хочуть дізнатися більше про війну»

Вікторія із вдячністю й теплотою говорить про режисера «Укропів Донбасу», бо Руслан Горовий став для неї добрим другом.

Руслан просто змінив моє життя, і справа не тільки і не стільки в фільмі. Змінив собою, своїм ставленням до життя, своїм баченням світу і людей. Завдяки проекту з'явилося багато не просто знайомих, а хороших, що називається – душевних – друзів в різних країнах. Кожна людина в житті, особливо з якою ось такий, душевний, контакт, змінює тебе

За словами Руслана Горового, закордоном на покази «Укропів Донбасу» приходять, зазвичай, члени української діаспори, які під час обговорення фільму підкреслюють, що не вистачає правдивої інформації про війну на сході України. Режисер розповідає, що такі зустрічі завжди емоційні, щирі, цікаві й дуже теплі.

- Буває, що приходять люди, які не говорять українською, але дуже хочуть подивитися фільм і дізнатися більше про війну. А варто зазначити, що я титрую фільм мовою тієї країни, куди прямую на показ. Люди ставлять багато питань, і за допомогою перекладача я відповідаю, пояснюю певні процеси, їхні причини й наслідки, - говорить режисер.

На думку глядачів по всьому світі, «Укропи Донбасу» - це окреме явище в українській культурі, так і в українському народі загалом. В соціальних мережах і вітчизняні, і закордонні глядачі пишуть про те, що стрічка Руслана Горового не тільки допомагає дізнатися правду про певні факти та події, але й запрошує замислитися над тим, хто такі українці, і чому варто поважати нас за вибір на користь свободи – і проти рабства.