«Це як два полюси країни з’єднали». Ян Птушко із Сіверськодонецька намалював мурал на Закарпатті

Роботу він завершив за чотири дні. Більшість його муралів у Сіверськодонецьку, Кремінній та Попасній нині зруйновані або зашиті утепленням.

Ініціатива громади і нуль правок в ескізі

Ідея з’явилася з простого повідомлення у фейсбуці: громада запропонувала намалювати на адміністративній будівлі Лісової дачі щось символічне для сіверськодончан. Одразу вирішили брати саме мозаїку з Льодового.

Складність виникла вже в процесі — змінилася стіна.

«Вона більш вертикальна, а оригінальна мозаїка горизонтальна. Тому довелося попрацювати додатково над ескізом: просто по камінчику викладав колір до кольору, щоб хоча б трошки співпало з оригінальною палітрою. Бо мозаїка більш пастельна, а я малюю яскравою аерозольною фарбою», — розповідає художник.

Погодження пройшло без зауважень.

«Я їм скинув візуалізацію на стіні — нуль правок, ну і все. Я взяв відпустку і поїхав малювати собі. Дуже просто і лайтово», — каже Птушко про співпрацю з Євгенією Зінченко і командою Лісової дачі. «Приїхав у понеділок, і в четвер увечері вже лакував стінку — виходить, чотири дні малював».

Авторство оригіналу досі невідоме

Хто саме створив мозаїку на Льодовому палаці, точно не встановлено.

«Я пам’ятаю, читав трохи про неї у книзі „Сєверодонецьк. Репортажі з минулого“ Світлани Ославської. Там вона пробувала дізнатися авторство, і різні були версії, та й взагалі це заплутана історія — хто затверджував ескізи, хто придумував і так далі», — каже Ян.

мозаїка на Льодовому палаці у Сєвєродонецьку

Проте після появи нового мурала з’явився шанс на розгадку: під фотографією на фейсбуці Сіверськодонецької адміністрації жінка написала, що знає автора. «То було б добре, якби це вияснилось. Бо ми все життя ходили повз цю роботу, а ніхто не знає автора».

«Це як два полюси країни з’єднали»

На Закарпатті художник опинився вперше.

«Я ніколи не бував на Закарпатті до цього, в цьому сенсі теж цікавий досвід вийшов. Це як два полюси країни з’єднали. Класна концепція», — каже він.

Атмосферу місця, за його словами, створюють передусім люди.

«Там всі люди з Сєвєра, і це відчувається. Прикольно звучить, коли всі розповідають, де хто жив, на якій вулиці в кого були квартири. А я вже назви тих вулиць не пам’ятаю, це щось таке з далекого минулого. Але класне відчуття, хоч і трохи дивне».

Створення мурала

Перспективи локації Птушко оцінює високо: «Якщо реалізують хоча б половину з того, що запланували, то це дуже крута буде історія. Навіть за ці перші кілька місяців дуже багато зроблено». Наступного року він планує повернутися — уже відпочити й, можливо, зробити щось менш масштабне.

Десять років створення муралів

Муралами Ян Птушко займається з 2016 року. Перший він малював до Дня міста, звернувшись до Кризового центру Сіверськодонецька, де працювали його друзі Олена Ніжельська та Сергій П’ятниця.

«Вони перші на ентузіазмі повірили в мене, коли я просто прийшов з ескізом на руках. Типу, я ж графіті все життя малюю, а ось є ідея створити великий стінопис в публічному просторі. Вийти з андеграунду, так би мовити», — згадує художник.

Створення мурала Янаом Птушко

Тоді для нього стала відкриттям сама можливість співпраці: «Я тоді ще здивувався, що можна реально співпрацювати з громадою, з органами влади, якусь комунікацію знаходити. Раніше навіть не думав, що це можливо. З драбиною, наприклад, мені тоді допомогли ДСНСники». Це був перший подібний фасад у місті.

Доля цих робіт сьогодні відома.

«Фактично всі зруйновані. Я знаю точно, що на 17-й школі зашили мурал просто, утеплили і зверху намалювали там Дзержинського, чи щось подібне. А четверта школа зруйнована, там нема шматка будівлі — і виходить, що мурал теж знищений», — розповідає Птушко.

Те саме по всій області: зруйнована школа в Кремінній, знищений триптих на трьох дев’ятиповерхівках на в’їзді в Попасну. «Фактично все перебите».

Сіверськодонецький підхід, який переїхав до Миколаєва

Найчастіше художник згадує саме процес роботи вдома.

«Вдома у нас був такий формат з хлопцями, коли ми собі вибирали якусь стінку, стару і забруднену тегами — неважливо, де це було, навіть якась центральна вулиця — то у людей взагалі не було питань чи претензій. Ми приходили собі, розкладали стільці, викладали фарбу, драбини. Ніякої бюрократії, не треба ні від кого тікати. Люди знали, хто ми такі, і розуміли, що ми робимо щось гарне».

Цю практику він переніс до Миколаєва, де живе зараз, і разом із місцевими митцями малює саме так. «Я називаю це сіверськодонецьким підходом до малювання».

Окрім мозаїк, Птушко називає промислову спадщину й архітектуру. «Може, банально, але „Азот“ одразу згадується. Всі ці труби, індустріальна естетика — воно кому як, а мені імпонує. І вся інша архітектура згадується. Палац культури, наприклад. Стара частина міста, де всі ці двоповерхівки з червоної цегли».

Досвід відтворення мозаїк у нього вже був: панно з другої ДЮСШ, яке також зашили утепленням, він переніс у власному стилі в межах проєкту арт-лабів за підтримки ПРООН і Ганни Борової.

Але саме Льодовий, на його думку, — беззаперечний символ: «Всі святкування Дня міста там, концерти різні, феєрверки запускали якраз біля нього».

Популяризацією Луганщини художник займається роками: розвивав фестивальну тему, запрошував інших митців приїжджати й дивитися, що є в регіоні, доводив, що вуличне мистецтво там теж існує. У 2022 році його як представника Луганщини запросили до Львова — намалювати стіну про Сєвєр і розповісти про регіон.

Аудіоверсія щоденника Катерини Савенко з Маріуполя доповнить інсталяції на Венеційському кінофесті

«Людям не можна було хворіти». Як релокована з Мирнограду лікарня стала порятунком для громади Орина

Дружківка залишається без центральної лікарні: що відомо про закриття