«Чому родина шукає державу, а не навпаки». Хто врятує могили наших загиблих від окупації

Держава такий механізм уже створила, але запускає його не той, хто бачить загрозу, а той, хто вже пережив втрату. Розбираємо, що передбачає новий Порядок, хто за що платить і чому алгоритм має бути іншим.

Що змінилося

Перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можливе. 15 липня 2026 року Кабінет Міністрів постановою №931 затвердив новий Порядок здійснення перепоховання на НВМК та військових меморіальних кладовищах.

Документ окремо передбачає випадки перепоховання з територій можливих та активних бойових дій і з тимчасово окупованих територій. Тобто саме ті ситуації, які сьогодні є найгострішими для родин.

Хто починає процедуру

І тут найважливіше: ініціатива фактично починається з родини або іншої уповноваженої особи. Треба звернутися до НВМК, подати заяву й документи, отримати необхідні дозволи, пройти процедуру за місцем чинного поховання, організувати ексгумацію та транспортування останків.

Ексгумація та транспортування останків здійснюються коштом користувача місця поховання, його представника або з інших дозволених джерел. Це прямо передбачає пункт 14 Порядку.

Держава фінансує вже заходи, пов’язані з перепохованням на самому військовому кладовищі.

Фінансування потенційно може передбачатися і місцевими чи регіональними програмами. Але єдиного гарантованого державою механізму, за яким родина з прифронтової території автоматично отримує організацію та оплату такого перепоховання, постанова не створює.

Як це виглядає на практиці

Спрощено ланцюжок такий: родина бачить загрозу — сама шукає інформацію — сама звертається до держави — збирає документи й проходить процедури — організовує та фінансує ексгумацію і транспортування. І лише після цього держава забезпечує перепоховання на військовому кладовищі.

І тут виникає питання, яке ставлять у фонді «Веста»: чому родина шукає державу, а не держава — родину?

Якщо поховання розташоване на прифронтовій території — це вже не просто приватне бажання родини перенести могилу. Це прогнозований державою ризик.

Держава знає, де ведуться бойові дії та які території перебувають під загрозою. Є військові адміністрації, громади, Мінветеранів, Міноборони та інші органи. Отже, може існувати системна міжвідомча координація.

Яким має бути алгоритм

Держава визначає поховання в зоні ризику — сама встановлює контакт із родиною — пояснює ризики та можливі варіанти. Родина сама приймає рішення. У разі згоди держава супроводжує процес, організовує та фінансує ексгумацію і транспортування, забезпечує перепоховання.

Це не означає примусово вивозити останки чи приймати рішення замість близьких.

Це означає прийти до родини першими й сказати: «Місце поховання вашої близької людини опинилося в зоні ризику. Є можливість перепоховання. Ось варіанти. Ось процедура. Ось людина, яка вас супроводжуватиме. Рішення — за вами».

Чому це важливо

Люди, які вже поховали близьку людину через цю війну, не повинні під час чергового наступу ставати ще й логістами, юристами та координаторами її перепоховання. Механізм у нас уже є. Тепер він має починати працювати не тоді, коли родина знайшла державу, а тоді, коли держава побачила загрозу.

Станом на вересень 2025 рік на алеї героїв у Краматорську були поховані 143 захисники. Загалом у місті поховано 249 військових, адже частину за бажанням сімей ховали на інших кладовищах. Так на цю дату троє з Краматорська перенесли три могили українських військових з Алеї Героїв після евакуації сім’ї чи просто у безпечніше місце. Евакуація могил продовжується і нині.

У Краматорську зупинили виплати за пошкоджене житло через «єВідновлення». Що буде із заявками

Росія почала бити по Слов’янську «Смерчами» і «Торнадо-С», щодня є поранені. Скільки людей у місті

Кава серед уламків і закриті студії. Як обстріли знищують бізнеси Слов’янська та Краматорська