Люди залишаються, міста зникають. П’ять нових документальних історій про Схід, які варто подивитись

Це різні за формою роботи, але всі вони зберігають те, що Росія намагається знищити, — пам’ять про українські міста, їхніх мешканців і тих, хто продовжує їх захищати.

«Останній Прометей Донбасу» — останні місяці Курахівської ТЕС

Документальний фільм Антона Штуки розповідає про працівників Курахівської теплоелектростанції, які продовжували працювати за десять кілометрів від лінії фронту. Коли станція запускалася і над нею здіймався дим, російські війська відкривали вогонь. Енергетики ремонтували пошкоджене обладнання, повертали до роботи енергоблоки й залишалися на своїх місцях, доки це було фізично можливо.

Зйомки розпочали у січні 2024 року. На той час Курахівська ТЕС залишалася останньою великою тепловою електростанцією на підконтрольній Україні частині Донеччини. Згодом обладнання почали демонтувати й перевозити на інші станції, а працівників — евакуйовувати. Після захоплення Курахового російською армією ТЕС була знищена.

Проте «Останній Прометей Донбасу» — не лише виробнича історія. Це фільм про місто, яке поступово наближається до межі зникнення, та про людей, котрі до останнього підтримують у ньому життя. Електростанція тут перетворюється на символ українського індустріального Донбасу — потужного, виснаженого війною, але не підкореного.

Світова прем’єра стрічки відбулася у листопаді 2025 року на кінофестивалі у німецькому Котбусі. В український прокат фільм вийшов 26 лютого 2026 року. Український Оскарівський комітет оголосив список із п'яти стрічок, які змагатимуться за право представляти Україну на 99-й премії «Оскар» у 2027 році. Серед них — документальний фільм «Останній Прометей Донбасу».

«Гірник» — як евакуювали шахтарське місто перед окупацією

Гірник — невелике шахтарське місто Курахівської громади на Донеччині. Восени 2024 року російські війська наблизилися до нього впритул. Місто щодня атакували FPV-дронами, артилерією та керованими авіабомбами, але частина мешканців усе одно відмовлялася виїжджати.

Саме про їхній вибір розповідає документальний фільм «Гірник». Його основу становлять реальні кадри, які волонтер і евакуаційник Денис Христов зняв у жовтні 2024 року. Разом з іншими волонтерами він вивозив із міста людей та їхніх домашніх тварин, розмовляв із тими, хто залишався, і фіксував останні дні Гірника перед російською окупацією.

Стрічка ставить складне запитання — що змушує людину залишатися у власному будинку, коли навколо вже майже немає безпечних місць? Для героїв виїзд означає не просто переїзд, а втрату дому, звичного життя, сусідів і цілого міста. Тому евакуація у фільмі постає болісним вибором між пам’яттю і виживанням.

Режисером і сценаристом 67-хвилинної стрічки став Микола Бут. Денис Христов виступив оператором і продюсером. Прем’єрні покази фільму відбулися 31 серпня та 1 вересня 2026 року в межах Національного конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю.

«Кілзона» — Костянтинівка під ударами російської авіації

«Кілзона» — документальний серіал Державної прикордонної служби України про підрозділ безпілотних систем «Фенікс». Головним героєм став військовий журналіст Олександр Єрмаков. Із 2022 року він знімав роботу прикордонників, але згодом вирішив, що хоче приносити більше користі безпосередньо на полі бою, та почав навчатися на оператора FPV-дронів.

П’ять епізодів показують його шлях від розмови з родиною та підготовки до перших бойових завдань. Автори також отримали доступ до передових позицій, екіпажів дронів і засекречених тилових об’єктів. Глядачі бачать не тільки застосування безпілотників, а й сумніви, невдачі та повсякденне життя військових поза бойовими виїздами.

У третьому епізоді команда працює в районі Костянтинівки й фіксує удар російської авіації по місту. На екрані — пошкоджені квартали, вибухи, робота українських пілотів і місто, яке щодня втрачає будинки, але залишається частиною української оборони.

Прем’єра серіалу відбулася у травні 2026 року. Серії виходили на офіційному YouTube-каналі Державної прикордонної служби України.

Дивитися епізоди документального серіалу «Кілзона»

«Важко, але ми тримаємося» — війна у Серебрянському лісі

Документальний фільм бригади «Помста» розповідає про прикордонників, які воювали у Серебрянському лісі між Луганською та Донецькою областями. Ця територія поблизу Кремінної, Лимана й Сіверська стала одним із найважчих напрямків фронту — із постійними обстрілами, атаками дронів та боями за кожну позицію.

Головний герой стрічки — офіцер із позивним Лакі. Його історія охоплює бойові події 2024-2025 років — від виживання у Серебрянському лісі до операцій на відкритій місцевості. Автори використали записи з бодикамер і телефонів військових, тому значна частина подій показана безпосередньо очима їхніх учасників.

Фільм не намагається перетворити війну на видовищний атракціон. Він показує втому, втрати, короткі розмови між боями та щоденну роботу людей, які утримують позиції в майже знищеному лісі. Стрічку присвятили загиблим бійцям із позивними Сява та Мольфар, а також усім військовим, які продовжують тримати цей напрямок.

Фільм вийшов у відкритий доступ у січні 2026 року.

«Померти, щоб жити» — що війна залишає всередині людини

Документальний фільм Юлії Гонтарук розповідає про трьох українських добровольців — Шахту, Танцюриста і Гончара. У 2014 році вони вирушили на схід України, провели на фронті близько двох років, а після повернення намагалися знову стати частиною цивільного життя.

Режисерка спостерігала за героями протягом дванадцяти років. Спочатку вона планувала зняти фільм про війну, але поступово зрозуміла, що головна історія почалася вже після фронту. Її герої намагаються будувати стосунки, працювати, виховувати дітей і жити зі спогадами, які неможливо просто залишити в минулому.

Повномасштабне російське вторгнення знову повертає війну в їхнє життя. Однак «Померти, щоб жити» — не лише стрічка про військовий досвід. Це розповідь про травму, провину, втрати та довгий шлях назад до себе. На відміну від інших робіт у добірці, фільм не присвячений одному місту. Він показує, що війна на Донеччині та Луганщині продовжується всередині людей навіть далеко від лінії фронту.

Світова прем’єра стрічки відбулася у 2026 році на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах.

Документальне кіно не може повернути знищені будинки чи зупинити наступ. Але воно здатне зберегти голоси людей, вигляд міст і пам’ять про життя, яке там існувало. Завдяки цим стрічкам Гірник, Курахове, Костянтинівка та інші міста сходу залишаються не позначками на військовій карті, а українськими місцями зі своїми історіями, характерами й обличчями.

Історія ТЕС, дим якої було видно з Донецька. «Останній Прометей Донбасу» номінували на «Оскар»

«Тьотя Суп». В Україні знімуть фільм про маріупольку, яка готувала їжу під час облоги на «Азовсталі»

Фільм Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" отримав шість номінацій на премію "Еммі"