«У своїй квартирі так і не пожив». Як військовополонений Антон Казьмін купив нове житло у Вінниці

Програма передбачає підтримку ветеранів зі статусом внутрішньо переміщених осіб, які виїхали з тимчасово окупованих територій. Ваучер можна використати для купівлі готового житла, інвестування в новобудову або оформлення іпотеки.

Свої поспілкувалися з Антоном Казьміним про його шлях від оборони Маріуполя і полону до нового життя у Вінниці та можливість придбати власне житло завдяки державній програмі.

Квартира, в якій так і не встиг пожити

Антону Казьміну 33 роки. Він народився в селі Грушівка на Харківщині, а з 2007 року жив у Маріуполі. Там закінчив школу та Приазовський державний технічний університет. Після випуску у 2015 році рік працював у Харкові, а згодом повернувся до Маріуполя. У 2016 році Антон пройшов строкову військову службу. Після демобілізації у 2018 році Антон підписав контракт із Донецьким прикордонним загоном. За три роки служби був дозиметристом і помічником гранатометника. Службу проходив у Павлополі, Сартані, Ялті та Новотроїцькому на Донеччині. У 2021 році звільнився зі служби, а на початок повномасштабного вторгнення перебував у пошуках роботи.

«У мене була своя двокімнатна квартира в Кальміуському районі Маріуполя. Я купив її у 2021 році після закінчення контракту — це були гроші, які вдалося відкласти за час служби. Квартира коштувала 16 тисяч доларів. Наприкінці 2021 року почав робити ремонт, потроху збирав гроші, щоб облаштувати її».

Але пожити в ній Антон так і не встиг – почалася повномасштабна війна. Що зараз із квартирою в Маріуполі, він не знає, оскільки після виїзду з міста не залишилося контактів, через які можна було б дізнатися про її стан. Його мама також жила в Маріуполі, мала власний будинок, але у травні 2022 року змогла виїхати з окупованого міста. Нині вона живе у Вінниці. Дідусь Антона залишався в Маріуполі, на жаль, під час інтенсивних боїв він загинув.

Оборона рідного міста

До лав 109-ї окремої бригади територіальної оборони Антон пішов сам. Вранці 24 лютого вже був у частині.

«До 8 березня тримав оборону в селищі Моряків на заході Маріуполя. Того дня потрапив під мінометний обстріл і отримав осколкові поранення ніг та руки, а також контузію. Після цього мене доправили до військового госпіталю, а наступного дня перевели до третьої міської лікарні, де раніше був пологовий будинок, у який 10 березня влучила російська бомба. Того дня я був буквально поруч. Пізніше мене перевезли на металургій завод «Азовсталь», де я продовжив лікування в одному з бункерів-госпіталів, який називали «Залізякою». Після одужання я виконував бойові завдання на території підприємства. Формально був командиром відділення, але фактично був таким самим бійцем, як і всі. 16 травня 2022 року за наказом разом з іншими оборонцями вийшов у полон».

Після полону і реабілітації вирішив залишитися у Вінниці

Антон Казьмін провів у полоні 665 днів. Перший місяць його утримували в Оленівці, після чого перевели до виправної колонії №5 у місті Довжанськ Луганської області (окупаційна влада називає його Свердловськом). На волю Антон повернувся 8 лютого 2024 року під час обміну військовополоненими. Після звільнення він два місяці проходив лікування та реабілітацію: спочатку у Дніпрі, де обстежувався і відновлювався після полону, а потім у Вінниці – лікував наслідки осколкових поранень і контузії. Частину уламків вдалося видалити, інші залишилися в тілі. Також він лікував зуби та інші наслідки пережитого. Нині Антон продовжує працювати з психологом.

«Коли мама виїхала з Маріуполя, вона оселилася у Гайсині на Вінниччині. Тут у неї була подруга, яка дала їй у користування житло. Це місто приблизно за 100 кілометрів від Вінниці. Після звільнення з полону я приїхав до мами. Коли отримав направлення до госпіталю у Вінниці, познайомився з містом і зрозумів, що воно мені подобається. За життя я побував у різних містах – і через службу, і просто подорожував. Але серед усіх місць саме Вінниця припала мені до душі найбільше. Так я тут і залишився».

Одним з перших встиг забронювати кошти після старту програми

Про житлову програму Антон дізнався з новин в інтернеті та з пабліків, де обговорювали питання підтримки переселенців. Він побачив інформацію, що має стартувати новий етап програми «єВідновлення» – «Житло для ВПО з ТОТ». Коли 1 грудня 2025 року в застосунку «Дія» з’явилася можливість подати заявку на житловий ваучер, Антон скористався нею майже одразу – зробив це приблизно через пів години після запуску.

«У мене все подалося нормально з першого разу. Знаю, що в деяких хлопців були проблеми, але зрештою вони теж змогли подати заявки. Насправді нічого складного там немає. Наскільки я знаю, із документів потрібна довідка ВПО та підтвердження статусу учасника бойових дій або посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Важливо, що це має бути поєднання двох статусів – людина має бути і ВПО, і учасником бойових дій або особою з інвалідністю внаслідок війни. Це не окремі категорії, а одна категорія отримувачів. Після подачі заявки залишалося лише чекати. У січні їх почали розглядати місцеві органи за місцем реєстрації ВПО. Мою заявку розглянула Вінницька міська рада, підтвердила, що я відповідаю всім критеріям, а далі вже чекав фінансування».

Фінансування за програмою з’явилося 1 травня цього року. Після цього в застосунку «Дія» Антон почав бачити повідомлення про доступність ваучера. Спочатку вони відображалися некоректно, тому він кілька разів перезапускав і перевстановлював застосунок, поки ваучер нарешті не з’явився в документах.

Щойно ваучер став доступним, Антон одразу скористався можливістю забронювати кошти. За його словами, це було правильним рішенням, адже перші 3300 ваучерів на цьому етапі розібрали приблизно за 26 хвилин. Ті, хто встиг забронювати кошти в цей час, отримали можливість скористатися програмою.

Труднощі, з якими зіткнувся через особливості програми

Після підтвердження бронювання 2 млн гривень у застосунку «Дія» Антон почав шукати житло. Він звернувся до кількох ріелторів із проханням підібрати квартиру у Вінниці в межах суми ваучера та умов програми.

«Ріелтори вже працюють із такими державними програмами, для них це не проблема. Найскладніше – знайти продавця, який погодиться працювати за умовами програми і продати житло за гривні, а не за готівкові долари. З цим виникають певні труднощі. Є ще нюанс самої програми – наскільки я розумію, деякі моменти поки що недопрацьовані. Ваучер мав би бути можливістю інвестувати в новобудову або використати його разом з програмою «єОселя», але фактично зараз цим скористатися неможливо. На практиці поки що можна придбати лише готове житло, яке вже введене в експлуатацію».

За словами Антона, ринок нерухомості відреагував на появу житлових ваучерів. Частина квартир, які до 1 травня коштували менше 45 тисяч доларів – суми, що приблизно відповідає 2 млн гривень, після запуску програми почали продаватися вже за цією межею.

«Купив собі однокімнатну квартиру в непоганому, тихому й спокійному районі Вінниці. Це панельний будинок, квартира площею 38 квадратних метрів, на дев’ятому поверсі, у житловому стані. Серед усіх варіантів, які мені пропонували, цей був одним із найкращих. Інші квартири або були в гіршому стані, або мали меншу площу, або знаходилися далеко від міста, що було не дуже зручно. Мені пропонували також хороші варіанти в області, але я не хотів переїжджати. Мені сподобалося жити у Вінниці, тут комфортно і зручно».

Оформлення житла потребувало додаткових витрат

Антон розповів, що ріелторські послуги становили 5% від суми угоди. Ці витрати він поділив навпіл із продавцями, тому його частина склала 1125 доларів. Додатково він сплатив близько 33 тисяч гривень за послуги нотаріуса та інші необхідні платежі.

Водночас Антон не сплачував збір до Пенсійного фонду, оскільки після переїзду до Вінниці у 2024 році оформив статус ВПО та став на квартирний облік у міській раді. Надана нотаріусу довідка дозволила йому скористатися звільненням від сплати цього збору, який становив 1% від вартості житла – у його випадку близько 22 тисяч гривень.

«Загалом у цій програмі не було нічого складного. Так, були певні моменти, які ще потребували доопрацювання, але думаю, з часом їх вирішать, адже для першого етапу це було очікувано. Моя порада – більше цікавитися такими можливостями та стежити за інформацією про державні програми. Я був трохи здивований, коли побачив реакцію людей на свій допис: багато хто, кому питання житла є актуальним, навіть не знав про існування цієї програми. Для мене це було важливо, тому я постійно відстежував усі новини щодо ваучерів. Так само мої побратими, для яких це питання актуальне, стежили за перебігом програми, чергами та можливостями отримання допомоги. Тому варто цікавитися такими програмами, адже це можливість, яка може бути корисною саме для тих, хто її потребує».

«Я досі не розумію, як вижив». Ян Данилко через вибух в Оленівській колонії втратив ногу і око

Працюють на 10% потужностей. Родина Старовойтових продовжує робити керамічний посуд у Слов'янську