Надія, дім і невирішені справи. Чому люди до останнього не виїжджають з Донеччини

Спочатку погоджуються, а потім відмовляються

Сергій Литвинов та Євген Федоренко працюють в евакуаційній групі «Дорога життя» громадської організації «Громада Старого міста». Майже щодня вони вивозять людей і тварин із прифронтових міст та сіл Донеччини.

Волонтери працюють в евакуації понад три роки. За цей час вони вивезли щонайменше кілька тисяч людей, але переконати жителів залишити небезпечне місце вдається не завжди.

«Вмовляєш людину виїхати. Наче захотіли, а потім: “Не хочу і все. Не поїду”. Намагаємося вмовити — не завжди виходить», — розповідає Євген.

Часто люди сподіваються, що фронт не наблизиться, їхній будинок не зачепить або ситуація невдовзі покращиться.

«Ось зараз домовляться — і все»

Однією з головних причин, через які люди відкладають евакуацію, Сергій називає надію на швидке завершення війни. Жителі прифронтових громад стежать за новинами про можливі переговори та чекають, що бойові дії зупиняться раніше, ніж небезпека дійде до їхнього будинку.

Люди живляться надією з телевізора. Подивляться або послухають те, що дає їм надію, обнадійливу інформацію. Мовляв, ось зараз будуть переговори, ось зараз домовляться — і все. Але ця надія їх і вбиває найчастіше

Рішення залишитися іноді має трагічні наслідки. У червні Сергій разом із напарником вивозив тіла подружжя, в автомобіль якого влучив російський дрон.

Через безпілотники евакуаційники близько години не могли забрати загиблих. Їх прикривали українські військові та фахівці радіоелектронної боротьби.

«Російські дронщики взагалі не давали нам працювати. Нас прикривали наші воїни — і РЕБівці, і стрільці. Ми близько години не могли їх завантажити в машину, постійно ховалися від дронів. Морально це дуже важко робити. Коли ти розумієш, що людина дві години тому була жива, а зараз…», — згадує Сергій.

Дім залишається останнім, що людина ще контролює

Для багатьох жителів евакуація означає не просто зміну адреси. Людина залишає житло, речі, господарство та все життя, яке створювала роками.

Шахтарі-пенсіонери Віталій та Анатолій виїхали з Білозерського лише тоді, коли залишатися там стало майже неможливо. Чоловіки дісталися до Новодонецького разом із двома собаками та котом, де їх зустріли евакуаційники.

У Білозерському на той момент уже не працював останній магазин, а світла, води та газу не було майже три місяці.

Віталій та Анатолій їдуть у безпекуАвтор: "Суспільне Донбас"

«Там — караул. FPV-шки — одна за одною. Магазин останній закрився. З 28 квітня — без світла, води і газу. Зв’язок — тільки через Starlink, у сусідки був. Учора прилетіло — два будинки згоріли через вулицю від нас. Усю ніч шифер стріляв. А вранці FPV-шка в городах... Гасили вчотирьох, ледве загасили. Мій будинок поки цілий, але, думаю, йому кирдик», — розповідає Віталій.

Навіть розуміючи, що будинок може бути зруйнований наступним ударом, люди часто залишаються, поки мають хоча б мінімальну можливість жити вдома.

Потрібне місце, куди можна поїхати разом із тваринами

Ще однією перешкодою для евакуації стають домашні тварини. Люди не хочуть залишати їх напризволяще, але знайти житло, де дозволять оселитися із собаками чи котами, буває складно.

Віталій виїхав із напівсліпим псом Оскаром, меншою собакою Асею та котом Барсиком. Його дружина евакуювалася раніше й шукала на Дніпропетровщині будинок, власники якого погодяться прийняти всю родину разом із тваринами.

«Це Оскар. Ходи, Оскаре, ходи. Я тебе не залишу. Оскару 10 років, кидати ніхто не збирається», — говорить чоловік.

ОскарАвтор: "Суспільне Донбас"

Удома Віталій усе ж залишив акваріумних рибок. Чоловік сподівається, що їх годуватиме сусід, хоча не знає, як довго той зможе це робити.

«Рибки залишилися в акваріумі. Шкода. П’ять штук. Від сусіда забрав, вони виїхали давно. Корм був. Думаю, сусід погодує, а там хто знає», — каже він.

Страх починати все заново

Для Анатолія евакуація стала вже не першою втратою дому. Його квартиру та житло тещі зруйнували російські обстріли. Після цього чоловік жив у кума. Із собою він узяв лише одяг та найнеобхідніші речі.

«На Південній мою квартиру розбили — немає. Тещину квартиру розбили — немає. Тому жив у кума. Я хрестив Віталькиного сина, ми — куми. Усі свята — завжди разом. А тепер ось разом даємо драпака... Що взяв із собою? Одежину. Перевдягтися, перевзутися. Тепер же що — починай усе по-новій», — говорить Анатолій.

Нове життя починається з кількох сумок і валіз. Віталій склав речі у стару батькову валізу, з якою той колись подорожував. Коли Анатолія запитали, яку пам’ятну річ він забрав, чоловік відповів: «Себе! Себе взяв. І це правильно».

Людей тримають документи та незавершені справи

Частина жителів відкладає виїзд через юридичні, побутові або сімейні справи.

Дмитро зі Слов’янська розповів, що раніше не міг евакуюватися, бо мав оформити спадщину. Зрештою чоловік вирішив виїхати разом із сином-студентом.

Я евакуююся зі Слов’янська. Вивожу сина. Вдень прилітають і КАБи, і FPV-шки

«У районі П’ятака були влучання неодноразово. Мій будинок, слава Богу, цілий. Раніше мене тут тримали справи — треба було вступити у спадщину», — розповідає Дмитро.

Родина заздалегідь відправила зимові речі поштою і планує їхати до Києва.

«Усі свої речі — і теплі, і літні. Зимові ми заздалегідь переправили поштою. Сподіваємося повернутися додому. Зараз їдемо до Києва, а там будемо дивитися», — каже чоловік.

Евакуація стає небезпечнішою з кожним днем

Чим довше люди відкладають виїзд, тим складніше й небезпечніше дістатися до них волонтерам. Дороги між Краматорськом, Слов’янськом і прифронтовими громадами перебувають під постійним спостереженням російських дронів. Евакуаційні автомобілі змушені рухатися з високою швидкістю, а волонтери стежать за небом за допомогою детекторів.

«Отут був будинок. Його немає. Дорога, скажімо так, — на трієчку. Дронів купа літає. Швидкість — чим більша, тим краща. Не менше сотні кілометрів на годину», — говорить Сергій.

Нещодавно біля Олексієво-Дружківки FPV-дрон влучив просто в люк броньованої машини евакуаційників. Люди вижили завдяки броні, а пошкоджений автомобіль все ж таки завівся і залишив небезпечну ділянку.

Попри ризик, Сергій та Євген не планують припиняти роботу.

«Будемо тут до того моменту, поки люди ще виїжджають. Потім, коли буде вже зовсім небезпечно, — будемо виїжджати. А потім все одно повертатимемося та евакуюватимемо людей», — каже Сергій.

За один день команда вивезла з Донеччини 11 людей, двох собак і кота. Наступного дня на евакуаційників уже чекали нові заявки.

«Мотивація одна — врятувати людину, вивезти її, щоб вона була в безпеці», — кажуть волонтери.

З Дронецької області можна евакуюватися безоплатно, зателефонувавши за номером гарячої лінії Донецької ОВА 0 800 408 911. Також працюють номери підрозділу «Білий янгол» — 066 561 91 02, та евакуаційної місії «Дорога життя» — 099 427 39 04.

Били і катували струмом. У російській колонії помер цивільний бранець Ібрагім Куджанов з Луганщини

Соловйов пропонує вивезти українців з окупованих територій до Сибіру. Йдеться про сотні тисяч людей

На окупованій Луганщині українцям без паспортів РФ погрожують «видворенням». Що відомо