Українці з окупованого Донбасу воювали за Росію. Нині у полоні, і розповіли, чому пішли на фронт

У BBC зазначають, брати інтерв'ю у військовополонених непросто: необхідно переконатися, що людей не примушують говорити, а також враховувати обставини, в яких вони перебувають. Кожному співрозмовнику дали можливість відмовитися від розмови. Формальні інтерв'ю проводили далеко від охорони і без камер, а з частиною полонених журналістка говорила безпосередньо російською мовою у різних приміщеннях табору.

Серед військовополонених журналісти побачили багато чоловіків із великих російських міст — Санкт-Петербурга, Єкатеринбурга та інших. На початку повномасштабного вторгнення російська армія значною мірою поповнювалася жителями віддалених і бідніших регіонів, однак тепер географія рекрутингу змінилася. Водночас частина полонених взагалі не є громадянами Росії.

Виріс в окупації і у 18 років пішов воювати за Росію

Один з українців — Антон. Йому було десять років, коли у 2014 році частину Донбасу, де він жив, захопили сили, підтримувані Москвою.

У 2022 році, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Антону виповнилося 18 років. Він одразу пішов воювати на боці Росії.

«Я не шкодую про свій вибір. Я пішов захищати свою землю», — наполягає Антон.

За його словами, добровольцями стали і його друзі.

«А потім починаєш отримувати SMS. Загинув, загинув, загинув».

Інші полонені розповідали подібне: багато людей, з якими вони разом ішли на війну, вже загинули. Водночас, за їхніми словами, охочих замінити загиблих стає менше, попри величезні виплати за підписання контрактів.

Коли українські військові беруть на полі бою громадян України, які воювали за Росію, таких людей судять за державну зраду. Після цього їх утримують у таборах для військовополонених разом із росіянами.

Офіційно Україна продовжує вважати їх своїми громадянами, а російський контроль над окупованими територіями — тимчасовим. Але на практиці ситуація значно складніша.

«Вони дуже проросійські, а їхня національна ідентичність дуже розмита», — говорить представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко.

Сам Антон зрадником себе не вважає.

«Я вважаю себе росіянином. Країна нічого не означає, все залежить від національності. Вся моя родина з Росії. Усе моє коріння звідти», — каже він.

Коли журналістка звернула увагу на його українське прізвище, Антон відкинув це як несуттєву деталь.

Покоління, яке виросло під російською пропагандою

Важливо, що ціле покоління людей, народжених в Україні, виросло в окупації. Протягом років вони навчалися за російськими програмами та споживали медіа, повністю контрольовані Кремлем. Українську владу там системно представляли як «нацистську» і «нелегітимну».

Після повномасштабного вторгнення під такий самий російський інформаційний і освітній контроль потрапили нові окуповані території.

Антон повністю засвоїв цю картину світу і тепер переважно повторює російські пропагандистські тези. Путіна він називає «моїм президентом» і вважає, що Росія має продовжувати наступ, щоб захопити решту Донбасу, попри сотні тисяч людей, які вже загинули у війні.

«Шкода, що люди загинули, особливо невинні. Але війна є війна. Її можна було закінчити. Але ніхто не хотів цього робити», — говорить Антон.

Донеччанин Артем пішов добровільно, але обіцяних грошей не отримав

Інший співрозмовник BBC — Артем із Донецька. Він лежить у тюремному госпіталі з численними осколками в тілі. До полону чоловік воював лише два місяці.

Як і Антон, він стверджує, що пішов воювати за Росію добровільно і не лише через гроші.

«У нас є свої образи», — каже Артем, згадуючи 2014 рік, коли українські сили намагалися не допустити відокремлення регіону від України.

Водночас власний досвід у російській армії залишив у нього гірке враження. Командира Артем назвав «поганим». Крім того, він так і не отримав обіцяних 400 тисяч рублів за вступ до війська — приблизно 5 тисяч доларів.

Поруч із ним у палаті лежав поранений російський військовий, якому за вступ до армії заплатили у п'ять разів більше.

Майже всі пішли добровільно, але одного чоловіка мобілізували примусово

Усі українці, з якими було неформальне спілкування, походили з територій, окупованих Росією ще з 2014 року. Майже всі вони приєдналися до російської армії добровільно.

Однак один чоловік із Донеччини розповів журналістам, що його змусили воювати. Під час розмови він постійно озирався і, за спостереженнями журналістів, явно не був упевнений, кому може довіряти.

За даними одного із офіційних джерел із посиланням на розвіддані, на окупованих територіях Росія могла примусово мобілізувати понад 50 тисяч громадян України. За іншими дані, ця цифра ще більша.

Чоловік пояснив, що його сім'я залишалася в Донецьку після російського вторгнення не через політичні переконання чи прихильність до Росії. Просто Донецьк був їхнім домом.

Тепер його єдина мета — повернутися до дружини та дітей, а потім зробити все, щоб знову не опинитися на фронті.

«Я просто буду ховатися», — зізнався він.

У таборі полонені вирощують полуницю й огірки, роблять труни та штучні ялинки

Також у репортажі описується побут військовополонених.

Під вікнами госпіталю та вздовж щойно побілених стін ростуть полуниця й огірки, які посадили самі полонені.

В одному з господарських приміщень журналісти відчули сильний запах лаку. Представник табору підняв із пакета золоту пластикову ручку і запропонував вгадати, для чого вона потрібна.

Усередині приміщення полонені збивали дерев'яні труни. Журналістам пояснили, що попереднім замовленням для майстерні були садові будиночки, а тепер — труни.

Автор: ВВС

В іншій майстерні військовополонені виготовляли штучні ялинки та яскраві новорічні прикраси. За роботу вони отримують гроші, які можуть витрачати на додаткову їжу та сигарети.

Полонені роблять ялинкиАвтор: ВВС

Сергій із Луганська називає себе росіянином

Ще один полонений, Сергій, народився в Луганську, але називає себе росіянином. Його батьки переїхали на Донбас із Росії ще тоді, коли Україна та Росія були республіками Радянського Союзу.

До російської армії Сергій вступив приблизно десять років тому, за його словами, «щоб захищати свою батьківщину».

Водночас тепер він стверджує, що після повернення планує завершити військову службу і більше не повертатися на фронт.

«Я своє відслужив», — каже він.

BBC зауважує, що більшість інших полонених такого вибору, ймовірно, не матимуть.

Пішов на війну, щоб не провести 15 років у в'язниці

Поруч із Сергієм у майстерні працював Костянтин — чоловік, засуджений за торгівлю наркотиками. Як і багато інших російських в'язнів, він погодився піти воювати, щоб уникнути тривалого ув'язнення.

«Для мене 15 років у в'язниці було занадто багато. Я знаю, що це, мабуть, мене не виправдовує, але це факт. Мені зараз 44, а було б 60. Тому — ні», — пояснює Костянтин.

Колишні ув’язнені, які підписали контракт із російською армією, мають дожити до кінця війни, щоб отримати свободу. А для тих, кого відправляють у штурмові підрозділи, шанси вижити невисокі.

Троє засуджених за вбивства розповіли, що були переконані — після року на фронті зможуть вийти на свободу. Натомість їхні контракти автоматично продовжили.

Як полонені пояснюють участь у війні проти власної країни

Під час обіду полонені у темно-синіх робочих комбінезонах заходять до їдальні, опустивши голови і тримаючи руки за спиною.

Поки вони їдять суп, кашу і салат, на екрані по колу транслюють відео «Міфи про Крим», яке спростовує російські твердження про нібито історичне право Росії на півострів, окупований у 2014 році.

ОбідАвтор: ВВС

На відео ніхто з полонених практично не звертає уваги.

Коли журналістка запитала Сергія, як він ставиться до того, що міг убивати на полі бою людей із країни, де сам народився, він назвав питання «провокаційним» і відмовився відповідати.

Костянтин відповів обережніше.

«Я не бачу нічого хорошого в жодній війні, а в такій війні нічого хорошого не може бути апріорі. Я не кажу, що ми такі самі, як українці, але ми близькі. У всіх нас там є родичі. Це просто недобре».

Попри ці слова, Костянтин усе ще вважає своє рішення піти воювати правильним.

Ні він, ні Сергій не очікують швидкого завершення війни. Обидва переконані, що Путін не зупиниться, поки Росія не контролюватиме весь Донбас.

«Але всі, кого я там знаю, вже ситі цим по горло. Я просто хочу, щоб це закінчилося якомога швидше», — говорить Костянтин.

Полонені з Донбасу мають низький пріоритет для Росії під час обмінів

Спроби «перевиховання» російських військовополонених у таборі виглядають доволі формальними. Для України значно важливіше використати військовополонених для обмінів і повернути додому своїх військових.

Але під час формування обмінних списків з'ясовується, що люди з окупованого Донбасу не є пріоритетом для Росії.

«Цього року передали лише близько десятка. Схоже, вони не хочуть нас обмінювати. Думаю, ми підемо останніми», — скаржиться Костянтин.

Пропаганда, що працює на десятиліття вперед. Що приховує російський серіал «Марік»

Росія зосередила наступ на Костянтинівці, Слов’янську, Краматорську. Зеленський назвав цілі РФ

Цей курорт у моєму серці. Як виглядає Славкурорт у 2026 році і яким його пам’ятають люди зі сходу