Цей курорт у моєму серці. Як виглядає Славкурорт у 2026 році і яким його пам’ятають люди зі сходу

Як зараз виглядає Славкурорт — фото

«Сьогодні поїхав з друзями на Славкурорт. Поки я був у відпустці - окупанти зруйнували міст у Слов'янську, тому довелося їхати в об'їзд. Перед нам ворожий дрон влучив у якусь автівку, яка догорала.

Швидкісна їзда по "открытке", тапок в підлогу і їдемо на всі бабки. Ледь увійшов в поворот. По салону літає зброя, набої, детектор, телефон.

Знаєте, щоб купатися в Італії — треба мати бажання, щоб в Одесі — гроші, а щоб пірнути на Донеччині — міцні яйця. Скажу чесно, за останні декілька тижнів ситуація погіршилася і вже виїзди до Слов'янська під дроновим контролем є ризиковим заняттям.

Але ми все одно накупалися, та показую вам Славкурорт. Кожного разу їжджу сюди як в останній, фронт підбирається до улюблених місць, людей майже нема, навіть вивіску Вейсове зняли. Мабуть релокували...», — пише Олександр.

Для багатьох із нас це було не просто місце відпочинку

Олена котова, пише, що для багатьох жителів Слов’янська, це було не просто місце відпочинку. Це частина дитинства, літа, спогадів і особливої атмосфери, яку неможливо забути.

«Як же я скучила за Солоними озерами на Славкурорті...

За тим особливим запахом степу й солі, за теплою водою, яка ніби тримає тебе на поверхні, за вечорами на березі та відчуттям повного спокою. Там час завжди плинув інакше.

Колись Славкурорт був одним із найвідоміших бальнеогрязьових курортів України. Його історія офіційно бере початок у 1832 році, хоча про цілющі властивості місцевих солоних озер і лікувальних грязей люди знали набагато раніше. Основою курорту стали озера Ріпне (Рапне) та Сліпне, лікувальні грязі яких використовували для оздоровлення та реабілітації тисяч людей з усієї країни.

На початку ХХ століття Слов'янський курорт здобув міжнародне визнання: у 1907 році його лікувальні води та грязі отримали найвищу нагороду на міжнародній виставці в бельгійському місті Спа. А сам курорт став одним із найстаріших і найвідоміших грязьових курортів України.

Для багатьох із нас це було не просто місце відпочинку. Це частина дитинства, літа, спогадів і особливої атмосфери, яку неможливо забути.

Дуже хочеться вірити, що колись Солоні озера знову наповняться життям, сміхом відпочивальників і стануть таким самим символом Слов'янська, яким були десятиліттями», — зазначає жінка.

Все затягнуто сітками, літають дрони. А коли ми плавали був приліт

Військова Ярина Чорногуз приїхала до Слов’янська у відпустку з чоловіком. Вона зазначила, що для тих, хто не був тут, може здатися, що ці фото з якогось гарного безпечного курортного місця за кордоном. Але це Словʼянськ.

«Оскільки ми з чоловіком — військові на різних напрямках, дні відпустки цього літа я провела переважно в Словʼянську. У постійному порівнянні, як він змінився порівняно з літом 2022, коли ми заїхали сюди вперше. Тоді його штурмували з боку траси на Ізюм, і більшість закладів і магазинів уже були зачинені або зачинялися, як і зараз. Я памʼятаю як він ожив тоді, восени, коли вдався контрнаступ, ми всі зайшли на інший берег Сіверського Дінця, у Лиман, Ямпіль, Торське, ліс, а красивою трасою на Ізюм почали ганяти автомобілі. Там досі стоять прапори бригад, які тоді у 2022 не дали захопити його з заходу», — пише Ярина.

Вона додає, що зараз від озера Словʼянського курорту до окупації всього +- 12 км, все затягнуто сітками, літають дрони, коли вона плавала, за кількасот метрів був прихід, за який за хвилину вже всі забули.

«Для мене Словʼянськ і села навколо - стали другим домом на півтора роки з літа 2022-го і знову є ним тепер. Тут колись взимку 2023 я відправила видавцю рукопис своєї книги «Dasein: оборона присутності».

Я ходила по місту не у формі всі ці дні відпустки, а в цивільному літньому одязі, як і всі військові, які за роки повномасштабного стомились від постійного носіння форми. Спокій цих літніх фото - неправдива ілюзія для психіки заради відпочинку. По ідеально впорядкованому парку Шовковичному валяється між трояндами оптика й уламки фпв, стоїть прекрасна керамічно-камʼяна експозиція зі скульптур «Слова о полку Ігоревім», яку б уже пора евакуювати для її безпеки.

У формі доведеться ще ходити довго.

І настрій такий, що хочеться поїхати сюди літати і працювати по ворожих позиціях», — пише жінка.

Мріяла, що на пенсії повернусь, куплю там будиночок і житиму біля озер

Журналістка Катерина Рубан зазначила (нема лінка на пост, не побачила усе))), що весь час згадує рідні озера, а за ними ліс.

«Памʼятаю, як ставилися скульптури біля курорту, як я читала там книжки на лавочках і кормила білок. Події, описані в «Слові», якщо вірити місцевим краєзнавцям, відбувались десь між курортом і краєзнавчим музеєм, завжди дивував цей момент», — пише дівчина у Фейсбук.

Вона додає, що має дуже складні стосунки зі Слов’янськом і була там від початку війни в 2014 і в ту першу окупацію, бачила як захопили СБУ (СБУ ж?), як все змінилось.

«Дуже хочеться, щоб місто втрималось. В 2014 мріяла, що на пенсії повернусь, коли там не залишиться старих знайомих, коли не буде війни, не існуватиме загрози, куплю там будиночок і житиму біля озер, лісів, боліт та пташок, дивитимусь щовечора як сонце сідає над озером в туман і буду вдома. Тепер мрію щоб його не зрівняли з землею, це місто, яке постійно в серці», — додає Катерина Рубан.

Тут були Левко Лук’яненко і Емма Андієвська. Яким було арткафе «Аратта» у Горлівці і що з ним зараз?

«Тьотя Суп». В Україні знімуть фільм про маріупольку, яка готувала їжу під час облоги на «Азовсталі»

Росіяни зранку вдарили дроном по магазину "Аврора" у Слов'янську, там вже були люди. Що відомо