«Для мене вдома — це в Донецьку». Ганна Гончарова про квартиру, в якій тепер живуть чужі люди

Квартира з видом на Донецьке море

Родина Ганни жила в Ленінському районі — у південній частині Донецька. З вікна квартири було видно Донецьке море. У цьому будинку вона прожила від часу його побудови й до виїзду у 2014 році.

Квартиру на чотири кімнати отримали її бабуся та дідусь, які брали участь у Другій світовій війні. Ганна мала власну кімнату. Частина її вікон виходила на Донецький металургійний завод — ДМЗ.

Вранці заводський дим заходив у вікно. Тоді Ганна злилася, бо було важко дихати. Тепер цей запах став одним зі спогадів про дім, до яких хочеться повернутися.

«Я пам’ятаю, як тоді я злилася, що важко дихати, а тепер я б, напевно, дуже хотіла відчути хоч раз ще раз цей важкий металевий запах», — говорить вона.

Квартира Ганни у Донецьку

Навіть зараз, прокидаючись на світанку, Ганна часом відчуває, що в повітрі чогось бракує.

«Повітря вранці має пахнути важко. Воно має бути важким».

Приблизно за два місяці до виїзду в Ганни народилася дитина. Родина не встигла зробити ремонт чи суттєво змінити кімнату. Коли залишали Донецьк, забрали лише дитячі речі.

«Все, що було до, все моє життя — воно лишилося в тому стані, в якому все життя воно і простояло».

Зворотний квиток на 1 серпня

Ганна виїхала з Донецька 17 липня 2014 року. На 1 серпня в неї вже був квиток назад. Однак її спогади про той день поєднують і надію на швидке повернення, і відчуття, що вона бачить дім востаннє.

Сама Ганна не хотіла їхати. Збиранням речей та організацією виїзду займався чоловік.

«Я не збиралася виїжджати. Я була вивезена. Тому що якби я почала щось складати і виїжджати, фізично збиратися, я би, напевно, як соляний стовп там би і залишилась», — згадує вона.

Дорогою Ганна не дивилася у вікно таксі. А перед від’їздом ходила квартирою і торкалася знайомих речей: ліжка, чашки, стіни.

«Востаннє торкаюся цієї стіни. Вона була нерівною у нас. І я досі пам’ятаю цю нерівність під пальцями».

За словами Ганни, ця нерівність залишилася й досі — вона впізнала її на відео з квартири.

Про той день вона говорить із жалем, що так і не попрощалася з домом. Попри передчуття, продовжувала думати, що повернеться.

«Всі бачать вирву, а я бачу світло на моїй кухні»

Після виїзду мама Ганни просила своїх подруг доглядати за квітами у квартирі. Родина розраховувала повернутися, тож Ганна знала: хтось може заходити додому, а іноді й залишатися на ніч.

Згодом мамині подруги також роз’їхалися. Тривалий час Ганна не замислювалася над тим, що відбувається у квартирі.

Ганна з Донецьку та Альона Савіна

Це змінилося, коли поблизу їхнього мікрорайону стався приліт. У телеграм-каналах опублікували нічні фотографії вирви. Але на цих знімках Ганна побачила інше — освітлене вікно своєї квартири.

«Я тоді написала сторіс в інстаграмі, що всі бачать вирву від безпілотника, а я бачу, як на моїй кухні горить світло».

Саме тоді вона зрозуміла: у квартирі хтось є.

Пізніше на зв’язок із родиною вийшли люди, які там оселилися. За словами Ганни, на момент звернення вони лише починали заселятися. Хто жив у квартирі раніше, з наведеного фрагмента розмови невідомо.

Люди у квартирі пообіцяли зберегти житло для родини

Йдеться про житло, яке залишилося в окупованому Донецьку і яке називають «націоналізованим». Водночас сама Ганна уточнює, що не вважає це повноцінною «націоналізацією».

Люди, які вийшли на зв’язок, пообіцяли не забирати квартиру та зберегти її для родини.

«Можливо, завдяки цим людям вдалося поки що врятувати житло, бо вони вийшли на зв’язок і пообіцяли його не забирати, зберегти його для нас», — розповідає Ганна.

У цьому фрагменті інтерв’ю немає подробиць про оформлення квартири окупаційними структурами чи документів щодо її статусу. Тож поки йдеться про обіцянку людей, які там живуть.

Ганна вже 12 років живе в Києві. Проте слово «вдома» досі мимоволі пов’язує з Донецьком.

Коли їде в інше місто й згадує про забуту річ, може сказати: «У мене ж у Донецьку це є». А потім виправляє себе — мала на увазі Київ.

Схоже трапляється й у розмовах із дітьми. Коли син у потязі питає, чи наступна станція вже означає, що вони вдома, Ганна може відповісти: «Ні, ще не Донецьк». І лише потім уточнити: не Київ.

«Для мене вдома дорівнює в Донецьку», — каже вона.

Це відчуття не минуло за роки. Ганна пояснює: вона не обов’язково щодня згадує квартиру, але досі не відділяє її від себе.

Місто, яке можна взяти із собою. Чотири бренди створюють одяг і мерч про Схід України

Евакуація з Донеччини ускладнюється, а частина людей може зустріти зиму без газу, води та світла

Вивезли підприємство з Донеччини чи Луганщини. Як подати заяву про відшкодування збитків