Зберегти житло в окупації. Як переселенці зі сходу проходили фільтрацію в Шереметьєво і що вийшло

Бувала у Шахтарську раз на пів року

Наталя — переселенка із Шахтарська. До 2014 року вона жила там у власному будинку, працювала в системі освіти. Після окупації міста виїхала до Краматорська, а згодом переїхала на Київщину. Попри це ще багато років регулярно поверталася до рідного міста — перевірити будинок, увімкнути чи вимкнути котел, забрати речі. Спочатку їздила через Краматорськ і Майорськ, пізніше — іншими маршрутами через блокпости й гуманітарні коридори.

У березні 2024 року Наталя спробувала потрапити до Шахтарська вже через Мінськ і московське Шереметьєво. Під час фільтрації російські силовики перевіряли її телефон, контакти й старі переписки, допитували про знайомих і ставлення до України. Жінка продовжує підтримувати зв'язок із сусідами у рідному місті.

ШахтарськАвтор: з відкритих джерел

Спроба пройти фільтрацію в Шереметьєво

Наприкінці 2023-го або вже на початку 2024-го сказали, що все — тепер Росія пропускає тільки через фільтрацію і тільки через Москву. Через Шереметьєво. Російського паспорта в мене, звісно, не було і я його не збиралася отримувати. Я почала розпитувати знайомих, як тепер можна доїхати.

Замовила квитки з Мінська до Москви. Там був такий нюанс: якщо ти купуєш квиток із Білорусі до Москви на літак «Аерофлоту» і тебе не пропускають, то Росія за свій кошт повертає тебе в Мінськ. А якщо летиш Belavia, це дешевше, але тоді зворотний квиток треба оплачувати самому.

Перевізники довезли нас до Мінська через Польщу. До Польщі віз один перевізник, із Польщі до Білорусі — інший.

У Мінськ ми приїхали ввечері. Літак у нас був уночі, але нас привезли заздалегідь, із запасом. Тому першу ніч ми фактично просиділи в Мінському аеропорту, не спали.

Перевірка в Мінському аеропорту

Я завжди брала із собою до Шахтарська продукти. Речей мені особливо не треба було, вони там удома залишалися. А я везла в маленькій валізі консерви, оливкову олію, шоколадки, подарунки. У мене в Шахтарську багато знайомих.

Квиток авіакомпанії «Аерофлот»Автор: Свої

На огляді в Мінському аеропорту чоловік відкриває мою ручну поклажу й починає все витягувати. Оливкову олію, хоча вона запакована, ще щось.

Я питаю: "Що ви робите?"

Він каже: "Не можна".

Я питаю: "Чому?"

А він: "А раптом ви терористка? Ви ж з України. А це вибухові суміші".

Я кажу: "Та вам, мабуть, просто дуже захотілося оливкової олії".

Він на мене подивився. У них там стояли великі металеві ємності, акуратно вистелені пакетами. Тобто я тоді для себе відзначила: те, що забирають, не пропаде.

Кажу: "Мені ще їхати далеко, залиште мені хоч щось у дорогу".

Здається, кілька консервів залишили. Решту забрали — і подарунки, і шоколадки.

Потім ми сіли в літак і полетіли до Москви.

Фільтрація у Шереметьєво

Якщо точно, то летіла я у березні 2024. От ми прилітаємо в Москву, у Шереметьєво. Сніг лежить. Літак посадили далеко, нас довго везли автобусом майже до окремого ангара.

Підвозять нас, ми виходимо всією групою. Заводять усередину. Там велике приміщення. Стоять дерев’яні столи, напівлежачі крісла. Ми якось примостилися в кінці залу. І величезна кількість людей. Одні заповнюють декларації, інші анкети. Скрізь люди, столи, черги.

Є туалет і маленький кіоск, де можна купити шоколад, каву, чай. Безкоштовно була тільки вода. Бруд неймовірний, особливо в туалеті. Потік людей, які проходять фільтрацію, постійний.

У всіх знімають відбитки пальців. Потім фотографують — анфас, профіль. Найцікавіше, що вони щоразу заново знімають ці відбитки. Я буквально кілька місяців до того вже це проходила, але вони знову робили все спочатку.

Потім у нас забрали телефони. Треба написати IMEI телефона, пароль від телефона, паролі від соцмереж. Якщо пароль не напишеш — тебе просто розвернуть.

І новий телефон не допоможе. Якщо ти приїдеш із телефоном, яким почав користуватися нещодавно, або з новою SIM-карткою, це теж викликає підозру.

Я нічого не видаляла. Мені ще раніше люди, які їздили, говорили: нічого не видаляйте, фотографії не чистьте, переписки не чистьте. Все одно вони багато чого можуть відновити. Вони забирають телефон, відкривають його і дивляться.

Потім людей по кілька осіб починають викликати на допит.

Йде вже друга година ночі. Ми не спимо. Там постійно горить світло, навколо багато людей.

Допит

Мене заводять у маленьку кімнату. На вулиці сніг, а у кімнаті дуже тепло, навіть спекотно. Я в зимовій куртці, зняти її особливо нікуди.

За столом сидить такий накачаний чоловік, коротко стрижений, у білій футболці.

Я хотіла стілець ближче до столу поставити, а він одразу: "Далі. Далі від мене".

Почав ставити питання. Листав телефон, контакти. У мене там знайомі, вчителі, люди з різних місць роботи. Я ніколи не видаляла номери. Він питає про якісь контакти. Я деяких людей уже навіть не пам’ятаю.

У мене є подруга, вона служила в ЗСУ. Але на той момент уже була демобілізована, пенсіонерка. Я з нею дружила ще тоді, коли вона працювала вчителькою. У телефоні вона була записана просто по імені. Вони постійно до неї поверталися.

Я кажу: "Та ви що? Вона вчителька, зараз уже пенсіонерка".

Питав про дітей, про синів, чи служать вони.

Допит тривав приблизно півтори години. Я вже дуже втомилася. Друга ніч без нормального сну, дуже жарко, я вся мокра сиджу. Мабуть, у мене вже тиск почав підніматися.

І наприкінці він запитує: "А як ви ставитеся до лозунгу «Слава Україні»?"

Я кажу: "Був у нас СРСР. На кожному кутку було написано «Слава КПРС». У вас у Росії — «Слава Росії», у нас в Україні — «Слава Україні».

Він каже: "Але ми ж не бігаємо кожною вулицею з криками «Слава Росії»!"

Я на нього дивлюсь і кажу: "А ви свою Батьківщину не любите?"

До цього він узагалі мені в очі майже не дивився. Сидів, щось записував.

А тут прямо підняв голову і подивився на мене. Потім сказав: "Ідіть, чекайте. Вас покличуть".

Я виходжу — і мені стає погано. Не тільки через сам допит. Просто друга ніч без сну, виснаження. У мене піднявся тиск. Знову викликають медиків. Поміряли тиск, дали таблетки. Стало трохи легше.

Потім мене викликає вже прикордонник. Телефон, здається, уже віддали, але паспорт іще ні. Він заводить мене в іншу кімнату і починає оформлювати протокол. І каже: "У вас немає документів російською мовою, тому ми не можемо вас впустити в Росію".

Я кажу: "В якому сенсі немає? Мій перший чоловік був військовим. Він загинув в Афганістані у 1983 році, старший лейтенант. Я залишилася на його прізвищі. У мене є свідоцтво про шлюб, документи про смерть чоловіка — все ще радянське, російською мовою".

Він прямо змінився. Каже: "Несіть документи".

Я пішла до валізи, дістала. У мене ці документи завжди були із собою. Він подивився і сказав: "Вийдіть, я вас покличу".

Він представився старшим лейтенантом, начальником прикордонного загону. Я вийшла. Його довго не було. Вони там стояли групою, щось обговорювали. Потім він знову мене викликає.

Фільтрація в ШереметьєвоАвтор: російські ресурси

З’ясувалося, що ФСБ підняла мою переписку у Viber за 2022 рік. Я переписувалася з колегою з Краматорська, яка тоді була в Хмельницькому. Я їй писала про те, що відбувалося у нас на початку вторгнення. У нас була своя охорона, ТРО, їм видали автомати. Поруч була військова частина, туди був приліт. Ми допомагали хлопцям. Діставали сигарети, шоколадки. Люди збирали пляшки, робили запалювальні суміші. І я все це описувала в переписці. Вони це підняли.

Запитують: "Від кого вони вас захищали?". Я кажу: "А ви коли-небудь були в боях? Я була у 2014 році. Коли йде бій, тебе можуть пристрелити й навіть не запитати, хто ти".

Відмова і депортація

Потім начальник прикордонного загону знову завів мене і почав оформлювати папери. Дав мені повідомлення. Там прізвище, ім’я, по батькові. І кілька варіантів причин, чому людину не впускають.

Навпроти «персона нон грата» стоїть галочка. Все.

І цей начальник прикордонного загону переді мною вибачається. Каже: "Я зробив усе, що міг, але ФСБ категорично відмовилося вас впускати".

Я так зрозуміла, що після того, як він побачив документи про загиблого в Афганістані чоловіка, він намагався якось це переглянути. Але ФСБ відмовила.

Нас було п’ятеро людей, яких не пропустили. Паспорти нам не віддали. Телефони вже повернули, а паспорти передали старшій бортпровідниці. Нас п’ятьох першими посадили в літак. Тільки після цього почали саджати інших пасажирів.

Прилітаємо в Мінськ. На той момент уже фактично пішла третя ніч без нормального сну. У Мінську ми віддали паспорти й пішли в кімнату допиту — вже до білоруської служби, КДБ чи як воно в них називається.

Там був невисокий чоловік і двоє міліціонерів, які нас супроводжували. Нас посадили за столи, і він із кожним проводив співбесіду. Знову анкета. Знову питання: "Чому вас вислали?". Знову все від початку. Втома вже була така, що буквально втрачаєш свідомість.

Потім мені вручають ще один папірець. Там написано, що я на прохання Російської Федерації маю бути вислана з Республіки Білорусь і повинна покинути країну протягом 48 годин.

Після цього нас виводять у загальний зал аеропорту. Я просто поставила валізу біля лавки, лягла і заснула. Прокидаюся — шапка десь валяється, окуляри десь. Інтернет на українському телефоні не працює. Я не знаю, як мені виїхати з цього аеропорту, куди їхати, як потрапити до Польщі. Ще і рідні нічого не знають, вони думали, що я вже десь на шляху до Шахтарського.

Я побачила двох міліціонерів, які нас до цього супроводжували. Молодий чоловік і жінка років 35. Я до них підходжу: "Допоможіть мені, будь ласка. Мене висилають. Я не знаю, як дістатися до Польщі. Мені треба повідомити рідним, вони взагалі не знають, де я".

І в мене вже просто сльози пішли. Жінка взяла мій телефон, свій телефон і роздала мені інтернет. Каже: "Я до дев’ятої ранку чергую. До дев’ятої користуйтеся, тільки далеко не відходьте".

Я перше, що зробила, — подзвонила чоловікові. Потім дітям. Потім почала шукати, як дістатися до Польщі, Мінськ — Варшава, скільки коштують квитки. Далі я сіла на автобус до Польщі. Ще приблизно десять годин ми стояли на кордоні.

Чи можна спробувати заїхати повторно

Уже після білоруського допиту мені повернули паспорт. Всім тоді віддали паспорти.

Пробувати потрапити ще раз через Шереметьєво я не буду. Бо, як я зрозуміла, ця депортація назавжди. Оскаржити це рішення неможливо. Коли моя знайома вже після мене проходила фільтрацію, вони запитували в прикордонника: "А через пів року можна спробувати?". Їм відповіли: "Не треба. Не витрачайте грошей".

А мені начальник прикордонного загону тоді сказав: "Живіть, поки не закінчиться війна. Потім, можливо".

У російському документі причина відмови не позначена якось особливо. Просто стоїть галочка навпроти «персона нон грата». Без пояснення причини.

Готувалася пів року, щоб потрапити у Донецьк

Ця історія має дещо позитивний кінець, бо людина змогла потрапити в окупований Донецьк. До повномасштабного вторгнення 75-річна пані Людмила жила у рідному місті, а у листопаді 2022 року виїхала. Про поїздку пані Людмили через Шереметьєво в Донецьк розповів її син.

Донецьк, весна 2026Автор: з відкритих джерел

“Там дві квартири — одна моя, інша мамина. Я на своїй “поставив хрест”, а мама наважилася на цей відчайдушний крок. Поїхати в окупацію вона вирішила у березні. Але до поїздки ми готувалися.

Підготовка у нас почалася десь за пів року. Я начитався різного про цю фільтрацію, і знайомі їздили, теж розповідали. Тож десь за пів року я почав прибирати з її телефону різні фотографії — з українськими прапорами, відео певні. Видаляв тільки фото із символікою, державністю.

Інші — з відпочинку, рідними, родинні, залишили. Із соцмереж теж нічого не видаляв. Але у мами там були і є виключно родинні фото, без різних гасел щодо війни і всього іншого.

Листування теж видаляв. А ще за місяць заблокував її сам і видалив із друзів в одній із соцмереж. Також родичів і всіх, хто має чітку позицію, і заблокував їх. Залишились тільки нейтральні.

Мама має інвалідність другої групи по зору — дуже погано бачить. До Шереметьєво їхала з перевізниками — з Києва до Варшави, з Варшави до Мінська. З Мінська летіли в Шереметьєво.

Дуже сильно перевіряли білоруси, навіть сильніше, ніж у самому Шереметьєво. Мама каже, дуже прискіпливо допитували — куди їду, до кого, чому, де працюють діти в Україні, де син, де донька. Але вони просто провели співбесіду, жінка була, не надто доброзичливо налаштована. Допит був тривалий, загалом шість годин. Маму не дуже довго допитували, але перевіряли. Зрештою пропустили всіх.

Вже у Шереметьєво їх повезли в окрему будівлю. Потім — у фільтраційну зону. Зі слів мами, там було не погано — було де сісти, і мама, так як має інвалідність, довго не чекала, почала говорити, що не може довго сидіти. Заповнили там анкети, і вона пішла на співбесіду. Мама вирішила йти до чоловіка, це було з досвіду проходження перевірки у Білорусі, і не помилилася.

У мами телефон забрали не одразу, бо у всіх, хто був молодший, одразу. Потім вже на розмові у неї ФСБ-шник забрав, дивився фотографії — у неї їх багато, десь 15 тисяч. Дуже прискіпливо розпитував, ким працюю я, ким брат, бо він у Москві, куди вона їде. Мама відповіла, що їде до сина й онуків. ФСБ-шник запитав, як вона ставиться до СВО. Мама сказала, що підтримує. Питали у неї, чому вона не приїздила за ці чотири роки. Мама розповіла, що лікувалася у Києві, і це правда — їй робили багато операцій. Тому не мала змоги приїхати раніше, а зараз між операціями їде у гості. Питали про доньку, бо вона у Штатах, і мама там була.

Коли мама вже їхала і була у Мінську, я написав їй повідомлення, чи може вона спитати у прикордонників, чи я особисто зможу повернутись. Звісно, це питання було цілеспрямовано написане.

Мама спитала, їй сказали, що Росія — країна, яка відкрита для всіх, але мене теж чекає перевірка і рішення про повернення прийматиме працівник ФСБ.

Далі були питання про Путіна і Зеленського, мама сказала, що більше не могла бути серед фашистів, тому надумала повернутись додому, в Донецьк.

Загалом, мама пройшла фільтрацію швидко — десь за 2-3 години. Але чи всі пройшли — не знає, бо проходила першою. Загалом маму пропустили.

Вже в Донецьку мама переоформила квартиру по російським законам, щоб її не віддали військовим, бо це практикується. І загалом там заселяють пусті квартири, якщо бачать, що там ніхто не живе. І все — вона повернулася назад.

Але дорогою назад їх теж перевіряли. Це було у Смоленську. І перевіряли ретельніше, ніж дорогою до Шереметьєво. Були ті самі питання — чого їде, де діти, що роблять, чого їдете з Росії. Мама розповіла, що повертається до Києва, бо їй треба продовжувати лікування і на неї чекає операція. Після всіх питань їх пропустили далі.

А у Мінську поруч з нею сіла жінка з донькою, яких повернули з фільтрації в Москві. І вони повертались до Києва. Доньку пропустили, а її ні. У неї на допиті спитали, як вона ставиться до СВО, то вона їх просто послала, сказала, що “бачила вона їхнє СВО і Путіна”, а потім ще обматюкала. І, звісно, її не пустили.

Потім у Білорусії теж була перевірка, маму пропустили, до неї не було питань”.

Квартиру чи будинок окупанти внесли до списку «безхазяйних». Що робити власнику і куди звертатися

Росія змінила термін реєстрації житла на окупованих територіях. Свої розбирались, навіщо це роблять

Чи можна продати житло в окупації без паспорта РФ і які є ще варіанти? Пояснення юристки