«Буде складно. Але врешті все буде добре». Як українців заохочують не відкладати евакуацію

Страх невідомості й фінансові труднощі: чому люди вагаються перед евакуацією

Кампанію розробила ISD Group – одна з найтитулованіших креативних агенцій України. Головне повідомлення кампанії – «Буде складно, але врешті все буде добре». А отримати допомогу та інформацію щодо евакуації можна за урядовою гарячою лінією 1548.

Ми в ISD Group хотіли б ніколи не робити такої кампанії. Щоб жодна українська родина не мусила залишати свій дім

«Та коли насувається найогидніший ворог, евакуація стає критично важливим кроком, аби зберегти найцінніше – життя», - розповіла креативна копірайтерка ISD Group Олександра Дивнич.

За словами Олександри, від самого початку роботи разом з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України хотіли говорити про евакуацію чесно. Адже залишити рідний дім і звичне життя – боляче, а починати все з нуля – великий стрес. Особливо коли здається, що попереду невідомість і ніхто не чекає. Водночас евакуйовані можуть розраховувати на підтримку, про яку можна дізнатися за урядової гарячою лінією 1548.

«На стратегічному етапі за даними звіту «Опитування щодо стану захисту в Україні» ми виявили таку статистику: близько 60% мешканців прифронтових та прикордонних громад бояться їхати «в нікуди» та залишитися без фінансової підтримки. Страх невідомості, прив’язаність до дому й господарства, а також нерозуміння того, де жити після виїзду, часто стають основними бар’єрами для евакуації».

Чому в центрі кампанії опинилися дитячі спогади

За спостереженнями операторів урядової гарячої лінії 1548, близько 35-40% людей відмовляються від евакуації навіть після прибуття транспорту. Однією з причин є невизначеність щодо того, що чекатиме їх після виїзду та куди саме вони потраплять.

«Людям на новому місці складно знайти роботу, житло неідеальне, не вистачає грошей. Це та правда, яку ми не хотіли заперечувати. Але також у кожної такої історії є рік, два, десять потому. І в цьому ми знайшли інсайт для нашої історії. А правда в тому, що час, який дорослі сприймають як один із найскладніших у житті, зовсім інакше згадують діти. Це моменти, коли вони були поруч із батьками, нові друзі, відчуття безпеки. Погляд дітей – задля чийого майбутнього в принципі зараз борються українці – ліг в основу головного ролика кампанії. Це історія евакуації, яку з майбутнього згадує вже доросла донька. З цього народилося і повідомлення: “Буде складно. Але врешті все буде добре”».

Відео створені спільно з режисеркою Анастасією Ковальчук та F3 Production

Герої кампанії розповіли чесні історії про евакуацію та життя на новому місці. Це люди, які свого часу наважилися зробити складний крок, щоб зберегти життя. Зйомки відбувалися в їхніх помешканнях у місцях тимчасового проживання на Київщині – у знайомому та безпечному для них середовищі.

Страшно вмирати, хочеться жити

Алла Броніславівна й Андрій Іванович живуть у містечку Хансена на Київщині. Тут у них свій будиночок і невеликий город. Вирощують квіти, помідори, цибулю, часник, трохи моркви й перчику. Минулого року закрили свої огірки.

Алла відвідує гуртки та майстер-класи. Каже, це допомагає відволіктися. Андрій має протез ноги та пересувається на кріслі колісному. В Алли з молодості протезовані обидві ноги, одна рука не функціонує.

Алла Броніславівна й Андрій ІвановичАвтор: Анна Зубенко

Познайомилися вони ще в молодості — на протезуванні у Харкові. Алла з Бахмута, Андрій із Куп’янська. Разом тримали кіз, поралися на городі, все робили самі.

«Скільки ми збиралися виїжджати: то складемо сумки, то розкладемо. Андрій тоді був після двох інсультів. З будинку в літню кухню біжиш і боїшся. Воно гуде, бахає… Метри за три від дому впав снаряд і не розірвався. Страшно вмирати. Хочеться жити».

На початку квітня 2022 року пара виїхала з Бахмута. Їм допомогло товариство людей з інвалідністю. «У чому були, в тому й поїхали», — згадує Алла. Спочатку жили в Нових Санжарах, потім в Умані та Кременчуці.

У 84 роки почати спочатку

Людмила Антонівна приїхала до пансіонату для ВПО у Ворзелі у серпні 2025 року. Живе із сусідкою в кімнаті на другому поверсі. Каже, кімната одразу її вразила — світла, висока, з великим балконом. Усе новеньке, є світло і гаряча вода.

З рідного Слов’янська Людмила виїхала на початку квітня 2022 року. Разом із подругами сіла на потяг до Львова, потім жила в Коломиї та Трускавці. Спершу не хотіла виїжджати, боялася залишати дім і друзів.

Людмила АнтонівнаАвтор: Анна Зубенко

«Краще все ж таки подумати про себе, про свою родину подбати. Ну, пропадуть ті речі, що поробиш? Зате ми живі».

Усе життя Людмила пропрацювала педагогом з музики в Киргизстані. Звідти повернулася у Слов’янськ, де тепер залишилася хата від батьків. Зараз їй 84 роки. Вона багато читає, ходить на пошту по газети, які виписує, — про життя пенсіонерів, здоров’я і довголіття.

Заради безпеки дітей

Марина та Михайло живуть у модульному містечку для ВПО разом із трьома дітьми. У Михайла в Ірпені були знайомі, тому родина приїхала сюди. Спочатку за допомогою його брата вони на два місяці зняли квартиру. За цей час оформили статус ВПО, а Михайло знайшов роботу. Тепер син Михайлик ходить до школи неподалік, а для Софійки є садочок.

Їхнє село в Каховському районі Херсонщини відразу опинилося в окупації. Марина не хотіла виїжджати. Але Михайло думав передусім про безпеку родини — маленького сина та дружини, яка була вагітна Софійкою.

Марина та Михайло з дітьмиАвтор: Анна Зубенко

У середині квітня брат Михайла вивіз на бусі їхні родини на Закарпаття, до родичів. Херсон і Каховка були недалеко. Дорогою бачили, як ішла військова техніка. Навколо все вибухало.

«Мені було, чесно, дуже тяжко. Хотіла у свій дім, свій двір, яким я його бачу. В мене там мама. Але зараз стало легше. Софійку і Микитку вже народжувала тут. Багато з ким дружу, ділимося порадами».

Сам Михайло виїхав уже на початку серпня 2022-го. Його рідні — п’ять братів і дві сестри — теж залишили свої домівки та виїхали разом із родинами. Хтось залишився в Україні, хтось поїхав за кордон.

Та Марина їхати не хоче.

«Все-таки, як би в Україні не було, ми тут виросли. Я нікуди [за кордон] виїжджати не хочу».

Вода знищила дім

Іван Григорович та Валентина Олексіївна виїхали з окупованих Олешок після підриву Каховської ГЕС. Тепер живуть у модульному містечку в Ірпені. Кажуть, тут їх одразу зустріли земляки — у містечку багато людей із Каховки та Херсона. Приміщення невелике, але є все необхідне: можна попрати, є туалети й душ, безоплатна їдальня, газ та світло.

У день підриву вода затопила їхній будинок на чотири метри. За десять днів зійшла. Стелі й перестінки обвалилися, вся глина завалилася — усе перемішалося.

Іван Григорович та Валентина ОлексіївнаАвтор: Анна Зубенко

«І такий був ступор… В нас були тільки документи, ми нічого з собою не взяли. В дружини було кілечко якесь, я козакував 25 років — полковник українського козацтва, ми з дітьми займалися, був депутатом — форми, нагороди, все лишилося там».

За місяць знайомі та волонтери допомогли їм доїхати до кордону із Сумщиною. Потім подружжя дісталося Києва, де їх зустрів онук. Майже рік вони жили у передмісті в родичів, а потім переїхали до Ірпеня, ближче до нього. Тут живуть уже два роки.

Іван родом із Ромнів на Сумщині. На Херсонщину потрапив після навчання. Валентина — з Олешок. У 1970-х вони облаштували свій дім: тримали курей, мали теплиці та город. Росли помідори, огірки, салати, картопля, черешня та полуниця. У підвалах зберігали 100 літрів вина, різні коньяки та багато закаток. Тепер друзі, з якими вони навчалися ще в 1960-х і досі спілкуються, надсилають їм картоплю та багато іншого — по 10-11 посилок.

Куди їхати після евакуації та на яку допомогу можна розраховувати

Щоб дати людям конкретні відповіді ще до ухвалення рішення, під егідою Міністерства ISD Group також підготувала покроковий гайд з евакуації. Він відповідає на часті запитання людей, які планують виїжджати з небезпечних територій.

Транспорт – виїзд організовують автобусами або спеціальним транспортом. Для маломобільних людей передбачена можливість перевезення лежачи.

Транзитний центр – після прибуття людині допомагають із документами, придбанням квитків, харчуванням і подальшим розселенням у більш безпечних регіонах країни.

Житло – евакуйованим допомагають за декілька днів підібрати безкоштовне місце тимчасового проживання у більш безпечному регіоні.

Фінансова підтримка – на кожну людину передбачена одноразова виплата 12 300 грн та щомісячні виплати для ВПО.

«Ми розуміємо, наскільки важким є рішення про евакуацію: залишити дім, звичне життя, часто і частину родини. Саме тому ми запустили інформаційну кампанію, яка дає відповіді на запитання: як відбувається виїзд, куди везуть, хто допоможе з житлом і які виплати людина отримає. Ми хочемо, щоб страх невідомості більше не був причиною залишатися під загрозою. Наша мета – щоб кожен, хто ухвалює це рішення, знав: він не залишиться сам», – наголосив заступник міністра з відновлення, інфраструктури та транспорту України Олексій Рябикін.

Не чекайте моменту, коли вже не буде часу на роздуми

Рішення про евакуацію завжди дається непросто. Але людині легше прийняти рішення, коли вона розуміє, що їй можуть допомогти та полегшити цей досвід. Саме тому в Міністерстві закликають не чекати моменту, коли вже не буде часу на роздуми. Люди не завжди звертаються по допомогу самостійно. Найчастіше щодо евакуації телефонують родичі або знайомі тих, хто залишається у прифронтових громадах.

Поставити запитання або розпочати оформлення евакуації можна:

• за безкоштовним номером 1548;
• на вебпорталі 1548.gov.ua;
• у Telegram-боті @MinRe1548_bot.
• у Viber | WhatsApp | Telegram: +380 96 078 8433
• на пошту [email protected]

З 2022 року оператори гарячої лінії 1548 опрацювали понад 11 тисяч звернень, пов’язаних з евакуацією. Загалом від початку повномасштабного вторгнення урядова гаряча лінія отримала 1,4 млн звернень українців із різних питань.

Оператори допоможуть розібратися з доступними варіантами та поясніть наступні кроки – від організації виїзду до отримання підтримки після прибуття.

Довідково: інформаційна кампанія реалізована Міністерством з відновлення, інфраструктури та транспорту України спільно з Міністерством у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

*Програма «Партнерство за сильну Україну» – це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми – посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Зберегти те, що бачив. Журналіст Макс Грабовський написав книгу про перший місяць блокади Маріуполя

Зберегти житло в окупації. Як переселенці зі сходу проходили фільтрацію в Шереметьєво і що вийшло

Ця вишиванка стала оберегом родини Гетьманських. Її дизайн намалював їхній шестирічний син Марк