«Головне – дати ночівлю людині». Як 75-річна Євдокія Мілашова відкрила єдиний хостел у Рубіжному

Єдиний хостел у місті – той, що відкрила 75-річна Євдокія Мілашова за підтримки гранту Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН).

Євдокія Мілашова Ілюстрація з книги «Великі історії малого бізнесу»

«Міні-готель. Хостел. Зручні номери від 70 гривень. Ми завжди чекаємо на вас!» – ця реклама зустрічає приїжджих на залізничному вокзалі Рубіжного.

На потяги, які прибувають та відходять у зручний час, купити квитки – проблема, отже, багатьом пасажирам доводиться ночувати у місті напередодні від’їзду або після прибуття. Через Рубіжне їдуть жителі як підконтрольної уряду частини Луганщини, так і неконтрольованої. І тим, й іншим, бува, доводиться ночувати, а з готелями у Рубіжному біда.

– Ось дивіться, нові кімнати одразу робили з туалетом, душем, обігрівачем. Щоб все було як годиться – телевізор, холодильник, шафа для одягу, – показує Євдокія Мілашова.

 Ілюстрація з книги «Великі історії малого бізнесу»

Відкривши хостел 2017 року, вона відкладала прибуток, щоб вкласти гроші знову в свій бізнес. У 2018 році вона подвоїла кількість місць у міні-готелі: у нових шести кімнатах – 26 місць. Потроху хостел виходить на новий рівень. Крім великих номерів на багато постояльців, тепер додалися два номери «люкс».

Досвід і здоровий глузд

Думка про щось на кшталт гуртожитку давно була у Євдокії Мілашової. Перші два поверхи у цій чотириповерховій будівлі належать їй. На першому – магазин та інші орендатори, другий стояв порожній роками. Потроху замінили вікна на металопластикові, та зробити з приміщень міні-готель грошей не було.

– Дочка побачила в інтернеті оголошення про грантовий конкурс ПРООН. Без отримання цього гранту від уряду Польщі (майже 200 тисяч гривень. – Ред.) я, звісно, не потягнула б. Ремонт, обладнання, меблі, благоустрій – це для мене були завеликі гроші. Ремонтували потроху, сама теж брала участь, – розповідає пані Євдокія.

Досвіду готельної справи Євдокія Федотівна не мала, але їздити вивчати, як працюють інші в цій сфері, не стала. Крім досвіду життя в готелях у якості гості, в неї було дещо інше – 22 роки роботи головою профспілкового комітету.

У нас був дитячий оздоровчий табір, профілакторій, отже, страху не було – ті самі ліжка, постільна білизна, ті самі гості, яких треба селити, приділяти увагу їм

Розраховувала кількість обладнання, інвентарю та меблів, спираючись на той досвід та здоровий глузд. Дизайн інтер’єрів створювала за своїм смаком.

«Люди – це головне»

Та на семінари пані Мілашова попри поважний вік їздить. Найбільш важливим, каже, було навчання, як працювати з людьми. Хоча, завдяки досвіду, при підборі персоналу вона рідко помиляється.

Людей примітила, коли тільки на грант подалася. Люди – це головне, ти маєш знати, що він чесний, що він добросовісний, ніколи не образить людину. І – щоб працівник сам бачив, де що треба зробити, щоб поводився як хазяїн

– Наприклад, моя старша адміністраторка колись прийшла підробити на зовсім іншу посаду, і я одразу побачила, що вона – саме така, як мені треба, – говорить Євдокія Мілашова.

Зараз постояльців не бракує. Крім проїжджих, у хостелі подовгу живуть люди у відрядженнях. Номерів поки вистачає, та потік гостей потроху збільшується, і є думки про розширення. Великим попитом користуються номери на одну-дві людини, такі можна було б розмістити на наступному, третьому поверсі. «Якщо зможу придбати його», – уточнює Євдокія Федотівна.

 Ілюстрація з книги «Великі історії малого бізнесу»

– Що сказала б людям, які лише починають власний бізнес? Не варто боятися, треба просто ваше бажання зробити щось краще. Я не відчуваю, що щось велике роблю. Мені головне – дати ночівлю людині, – каже Євдокія Мілашова.

***

Свои.City продовжують публікацію серії текстів з книги «Великі історії малого бізнесу», створеній за ініціативою Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні.

З 2015 року ПРООН надає фінансову (або грантову) допомогу мікро-, малому та середньому бізнесу, який постраждав від конфлікту. У книзі «Великі історії малого бізнесу» зібрані 50 історій звичайних людей, які змогли створити власний бізнес, дати роботу іншим та розвинути свої громади, зокрема завдяки такій підтримці.

Від спецодягу – до весільних суконь. Як у Краматорську шиють вбрання для наречених з усієї країни

«Робимо все, що можна зварити, зігнути й пофарбувати»: історія заводу-переселенця з Харцизька

В 68 лет Валерий Боженов бегает марафоны и учится в университете: откровения стайера из Мариуполя

Взяли «на слабо»: як Лідія Пучкова з Донецька відкрила в Чорноморську кафе домашньої кухні

***

Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у «Фейсбуці» і телеграм-канал «Свой в доску».