Тут обідають студенти, працівники прокуратури і суду. Чим особлива їдальня «Чорниця» в Маріуполі

До рідного Маріуполя Олександр з родиною повернувся у 2014-му в якості переселенця. Донецьк, де він прожив 30 років, опинився по той бік лінії розмежування.

У Маріуполі роботи не було. Бізнес закляк через близькість до зони конфлікту. За своє життя Олександр Патяка був і держслужбовцем, і найманим робітником, і мав досвід ведення бізнесу. Настав час починати щось нове.

Думав шукати долі у Києві, коли зустрів давнього знайомого, який займався виробництвом сиру в Маріуполі. Вирішили працювати разом, розширивши справу, й у пошуках нового приміщення знайшли цю площу в будівлі університету.

– Я побачив приміщення і сказав: жодних сирних цехів, тут – тільки їдальня. З цього історія й почалася, – каже Олександр.

Отримати грант – лише початок

Можливості для отримання грошей на розбудову бізнесу переселенець з Донецька шукав цілеспрямовано. Паралельно підготував бізнес-план майбутньої їдальні. Крім ділового досвіду, йому стала у нагоді освіта: Донецький торгівельний інститут у середині 80-х він закінчив за фахом «Технологія й організація громадського харчування». Зрештою цей бізнес-план він успішно захистив перед Програмою розвитку ООН в Україні (ПРООН) та отримав 200 тисяч гривень від уряду Великої Британії.

Олександр Патяка розповідає:

Я всіх переконав, тому що знав, чим збираюся займатися. Головна проблема у багатьох претендентів на грант – вони хочуть щось робити, але не знають, як реалізувати це. Адже отримання гранту – це лише початок

Договір на оренду приміщення у Фонді держмайна отримав за два тижні до запланованої дати відкриття (процедура тяглася місяців сім-вісім). Щоб встигнути привести до ладу приміщення у встановлений умовами гранту термін, працювали навіть вночі.

– Вирішуєш одне питання – постає нове. Персонал! У Центрі зайнятості пообіцяли зібрати зустріч. 150 людей обдзвонили, 50 зголосилися прийти, прийшли 11, з них осіб сім більш-менш підходили. Проте зацікавилася одна лише жіночка, навіть не від Центру зайнятості – просто повз проходила. І от Світлана вже підтягла свою подругу, вони обдзвонили знайомих – так ми підібрали людей для старту, – згадує Олександр.

 Ілюстрація з книги «Великі історії малого бізнесу»

Кухарі усі пройшли горнило заводських їдалень. Повар з ресторану не витримає такого навантаження. Зараз працюють чотири працевлаштованих особи, три на стажуванні, чотири студенти.

«Сарафанне радіо» – найефективніше

Меню обкатали, новинки час від часу випробовують і зараз. Страви у їдальні «Чорниця» приготовані «як для себе». Господар щодня дегустує кілька страв, заходить до кухні з вердиктом, де щось треба поміняти у рецептах.

Студенти вишу, в якому знаходиться їдальня, заповнюють зал у велику перерву – з 11 до 12. Решта часу відвідувачі – з сусідніх офісів, закладів та установ: з прокуратури, суду, готелю. Реклами майже не було – клієнти йдуть завдяки «сарафанному радіо».

– Ціни в нас демократичні. У мене навіть нема мети заробити купу грошей. На цьому етапі завдання – не залишитися в мінусі й працювати. Зараз ми підходимо до цифр, які я ставив у бізнес-плані. За півтора роки це непогано, – вважає Олександр Патяка.

 Ілюстрація з книги «Великі історії малого бізнесу»

Паралельно власник їдальні займається виробництвом сиру сулугуні (на окремому майданчику) та планує відкрити ще один заклад неподалік від «Чорниці». Це буде млинцева, приміщення Олександр вже взяв в оренду, робить ремонт.

– Головне її зробити так, щоб вона була класна. Є купа ідей, я спілкувався з кількома шеф-кухарями: меню буде бомбовське. Коли ви наступного разу потрапите до Маріуполя, ми там працюватимемо, – обіцяє Олександр.

P. S. від «Своих». У лютому Олександр Патяка повідомив у Facebook, що відкрив у Маріуполі «маленьке затишне млинцеве кафе» БлинDash. Адреса – проспект Миру, 68-Б.

***

Свои.City продовжують публікацію серії текстів з книги «Великі історії малого бізнесу», створеній за ініціативою Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні.

З 2015 року ПРООН надає фінансову (або грантову) допомогу мікро-, малому та середньому бізнесу, який постраждав від конфлікту. У книзі «Великі історії малого бізнесу» зібрані 50 історій звичайних людей, які змогли створити власний бізнес, дати роботу іншим та розвинути свої громади, зокрема завдяки такій підтримці.

Олена Бур’ян врятувала швацьке виробництво у Попасній. Зараз там працюють для Франції

Від спецодягу – до весільних суконь. Як у Краматорську шиють вбрання для наречених з усієї країни

Как кофейня «Поруч» в Краматорске поможет Центру ветеранов АТО? Объясняет Владимир Бабич

***

Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у  Facebook  і  Telegram-канал  «Свой в доску».