Олена Бур’ян врятувала швацьке виробництво у Попасній. Зараз там працюють для Франції

Елегантні сукні й блузки для Франції шиють у райцентрі Попасна на Луганщині, біля самої лінії розмежування. Власниця бізнесу Олена Бур’ян цінує своїх робітниць, платить за дитсадки для малечі молодих матусь і планує відкрити центр навчання швейній справі для школярів.
– Французькі замовники підбирають нам такі моделі одягу й такі обсяги, які ми можемо пошити для них: під нашу кількість працівників та з урахуванням того, яке обладнання ми маємо. Шиємо жіночий одяг – сукні, блузи, брюки, юбки – й дитячий одяг, – каже Олена Бур’ян.
Підприємство Олени працювало навіть під час активної фази конфлікту 2014-го. Щоправда, тоді була перерва у співпраці з французами – шили для харківського виробника чоловічі та жіночі куртки. Та тепер знов працюють виключно на Францію: замовник сам щомісяця доставляє тканини й фурнітуру, і тією ж вантажівкою забирає готові вироби.
Однією з найбільших проблем пані Олена вважає нестачу добрих швачок. Тому будує спеціальний навчальний цех, щоб давати професію випускникам шкіл.
Створити підприємство двічі
Швачка за освітою, Олена Бур’ян за фахом не працювала. Вона працювала на будівництві, на АЗС, володіла пиріжковою. А ще – керувала швацькою фабрикою в рідній Попасній. Підприємство занепадало, довелося займатися ремонтом будівель, збирати колектив, шукати замовників. Фабрика запрацювала, але інвестори поставили іншого керівника, й підприємство невдовзі закрилося.
Пані Олена пригадує початок власної справи:

Французькі партнери дивувалися, чому фабрику закрили – бо їх усе влаштовувало, і гроші вони платили пристойні. Колишній керівниці фабрики повірили, що вона зможе виконувати замовлення як приватний підприємець.
Потроху обсяги зростали, а колектив збільшувався. До останнього часу в Олени Бур’ян працювали 12 швачок та близько десяти людей у розкрійному цеху.
Найтяжчі випробування 2014 року лишилися в минулому, власниця швацького виробництва замислилася про розширення. У нагоді став грант на створення робочих місць від уряду Японії, який пані Олена отримала через Програму розвитку ООН, розміром понад 310 тисяч гривень.
Потребуєш спеціалістів – навчи сам
– На той момент виробництво було розкидане – мені доводилося крій возити швачкам через місто на таксі. Я отримала грант на створення місць для десяти людей. Де їх розташувати? Міськрада погодилася за невеликі гроші продати мені напівзруйновану будівлю. Я її відновила, тепер ми усі працюємо під одним дахом, – розповідає Олена Бур’ян.
Зараз можливості виробництва обмежені наявним обладнанням. Асортимент можна було б розширити, як докупити устаткування. Та є інша проблема – багато сильних швачок поїхали шукати кращого життя. Щоб утримати молодих жінок з дітьми, власниця підприємства оплачує за них харчування у дитсадках.
– Готуємо й нових спеціалістів. У місті в професійному училищі вчили швачок – тепер закрили спеціальність. То я просто зараз додатково прибудовую цех, де будуть саме навчальні класи, – говорить пані Олена.
Ідею піддивилася під час навчального візиту до Польщі. Там швацькі підприємства дають обладнання школам, у себе на виробництвах роблять класи, і після школи виходять готові спеціалісти. Це було б добре і для виробництва, і випускники шкіл вже мали би професійні навички – зі старту можна заробляти якісь гроші. Як все буде добре, будівництво завершиться наступного року, і хлопці та дівчата почнуть вчитися.
– Замовлень достатньо, а для роботящих рук праця знайдеться, – каже Олена Бур’ян.
***
Свои.City продовжують публікацію серії текстів з книги «Великі історії малого бізнесу», створеній за ініціативою Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні.
З 2015 року ПРООН надає фінансову (або грантову) допомогу мікро-, малому та середньому бізнесу, який постраждав від конфлікту. У книзі «Великі історії малого бізнесу» зібрані 50 історій звичайних людей, які змогли створити власний бізнес, дати роботу іншим та розвинути свої громади, зокрема завдяки такій підтримці.
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook і Teleg
