Слідкую, допомагаю, приєднуюсь. Протести в Білорусі – очима тих, хто переїхав туди зі сходу України

Свои.City поспілкувалися з вихідцями з Донбасу, які живуть у Білорусі, і дізналися, як на них вплинули події в країні.

Я не маю права виходити на протести, але допомагаю фінансово

У столиці країни, що повстала проти «останнього диктатора Європи» – так називають Лукашенка, який є президентом 26 років – живе переселенка з Донецька Христина Шевченко (прізвище та ім’я змінені зарази безпеки співрозмовниці). До війни дівчина жила в Донецьку, працювала лікаркою. Здобувала другу вищу освіту – переклад. Встигла отримати диплом бакалавра перед від’їздом.

– Виїхала з Донбасу в червні 2014 року, думала повернутись до кінця літа, але не вийшло. А у вересні з друзями цілеспрямовано помандрувала в Мінськ. Ми любимо це місто і були готові якийсь час тут прожити. Сталося так, що живемо тут досі.

У Христини немає посвідки на проживання. Усі ці роки вона перебуває в Білорусі майже на пташиних правах – отримує щороку дозвіл на тимчасове проживання як робітник. Дозвіл можуть не поновити, наприклад, якщо є адміністративні порушення.

– У мене немає ніякого спеціального статусу як у переселенки з Донбасу. У перший рік після переїзду діють пільги для цієї категорії – це підтверджується паспортом, а потім все. Виплат немає. Звісно, я не маю жодного права брати учать у виборах. Навіть маючи посвідку на проживання, цього не можна робити.

Протести в МінськуАвтор: Tut.by

Христина згадує, що восени 2013-го хотіла з’їздити до Києва на Майдан, але не судилося. Проте двічі виходила на проукраїнські мітинги в Донецьку.

– Бажаю білорусам удачі й сподіваюсь на краще. Мені страшно за них, але я пишаюся тим, що вони роблять. Сама на вулицю не ходжу, бо, на мій погляд, не маю на це права. Я ж не голосувала, це не моя країна, тому і не маю права нічого вирішувати тут. Та й якщо людей з українськими паспортами почнуть затримувати в Мінську, це не піде на користь протестам.

Крім того, мене можуть депортувати і заборонити в’їзд до республіки. У перший рік мого проживання в Мінську до нас тричі приходила міліція. Питали, чи не плануємо ми влаштувати тут Майдан

Але все-таки бути лише спостерігачем Христина не хоче, тому вона підтримує протестувальників фінансово. У фейсбуці збирають гроші на допомогу політичним в’язням і затриманим протестувальникам – на штрафи і лікування.

– Як вплинула ця ситуація на моє повсякденне життя, говорити важко. Вплив більше емоційний. Я працюю дистанційно і на вулицю майже не виходжу. Дійсно немає інтернет-зв’язку, трохи працює через VPN (віртуальна приватна мережа. – Свои). Думала виїхати на тиждень до України, щоб нормально працювати, але боюсь, що не зможу потім повернутися до Білорусі. Один раз виїхала на місяць, але навпаки – з України до Білорусі – і вже шість років не можу повернутися.

Христина бачить схожість між подіями 2013-2014 року на Майдані в Києві й тим, що коїться зараз у Мінську, але вважає, що у білорусів свій шлях.

Вони насправді здебільшого мирні люди. Ви не побачите на вулицях Мінська протестувальників зі зброєю. У цьому їхня слабкість і їхня сила

Переселенка відзначає, що їй «нормально» жилося за правління Олександра Лукашенка:

– Але те, що він робив перед виборами – загнобив чи посадив всіх конкурентів, і те, що він зараз робить – відверто малює результати виборів і розганяє неозброєних людей спецназом, – це беззаконня. Просто стерпіти такий плювок у обличчя цілому народу, на мою думку, не можна. Вважаю, що невдовзі у цій країні все буде інакше. Буду сподіватись на зміни.

Олександр Лукашенко є президентом Білорусі з 1994 рокуАвтор: REUTERS

Спостерігаю за подіями тільки через інтернет

Колишній горлівчанин Ігор Марченко з початку війни перебрався у Логойськ, місто-супутник Мінська, що знаходиться за 38 км від нього. Тут мешкає близько 15 тисяч людей. Якщо вбити в ґуґл «Логойськ», то в новинах нічого надзвичайного – місто продовжує розмірене життя.

Народився Ігор у Горлівці, навчався в Донецьку, а після отримання диплому повернувся додому. Працював у енергетичній галузі, захоплювався фотографією. Зробив сайт «Горловка360» з віртуальними турами містом, тільки на початку цього року перестав платити за хостінг.

– Коли в Горлівці почали стріляти, просився на роботі про переведення в інше місто або про віддалену роботу. Отримав відмову і звільнився. У липні 2014 року з сім’єю переїхав до Республіки Білорусь. У дружини тут були родичі, більше варіантів не було.

З осені 2014-го працюю на фармакологічному заводі. До цього пару місяців чекали змін у Горлівці, потім попрацював різноробочим на будівництві й після отримання посвідки на проживання влаштувався на завод на загальних підставах. Зараз працюю спеціалістом із зовнішньоекономічної діяльності

За словами Ігоря, до переселенців зі сходу України в Білорусі ставляться здебільшого добре, їм багато допомагали з одягом, продуктами, посудом тощо.

– Тут мені подобається природа, чистота, відносно добре працюють комунальні служби, безкоштовна медицина. А якщо державна не влаштовує, то є величезна кількість приватних сучасних центрів. Безпека також на високому рівні. Продукти якісні. Транспорт завжди за розкладом. Трохи незвичний менталітет, люди не настільки відкриті, як в Україні.

Що стосується теперішніх подій у країні, Ігор засуджує застосування надмірної невиправданої жорстокості до беззбройних мирних людей.

– Протестів у моєму місті немає, спостерігаю за подіями тільки через інтернет. Залишиться стара влада чи прийде нова – в обох випадках буде непросто. У разі збереження нинішньої влади на країну, напевно, чекають нові санкції і погіршення відносин зі світом. Також велика ймовірність об’єднання з Росією на її умовах, оскільки наразі Білорусь дуже залежить від зовнішньої допомоги. У разі відставки Лукашенка і його уряду – невизначеність і перехідний період, який хтозна-куди заведе. Зараз немає ані явного лідера, ані програми дій на майбутнє. Мої сусіди та колеги обурені, дуже переживають і в очікуванні, тому що незрозуміло, як довго це триватиме і до чого призведе.

Дружина незареєстрованого кандидата Вероніка Цепкало, суперниця Лукашенка на виборах Світлана Тіхановська і глава штабу затриманого Віктора Бабарика Марія КолесниковаАвтор: Belsat

Десь ходив, щось бачив

Виходець з Луганської області Михайло Рогозін (ім’я і прізвище змінені) живе в Білорусі з 1998 року, зараз – у Бресті.

– Народився я у місті Антрацит Луганської області, а коли батьки розлучилися, мати забрала мене з собою до Білорусі. Тут закінчив школу, навчався в університеті, а зараз працюю.

До режиму нинішнього президента Михайло ставиться вкрай негативно і нагадує про лідерів опозиції, що «зникли» протягом усіх років правління Лукашенка: Юрій Захаренко, Віктор Гончар, Анатолій Красовський, Дмитро Завадський.

Протест у МінськуАвтор: Tut.by

Михайло трохи обурюється через українців, які вважають наче лише вони мають ексклюзивне право на «майдан», лише вони вміють це робити, а решта – так, невмілі любителі.

– Спробували б ви з’їздити два роки поспіль на Чорнобильський шлях (щорічна хода білоруської опозиції, присвячена річниці аварії на Чорнобильській АЕС. – Свои) – потім би поговорили, як воно насправді. Коли за тиждень після події тебе раптово забирають співробітники КДБ і вісім годин поспіль допитують, погрожують, залякують.

У те, що зараз відбувається по усій країні, Михайло і досі не може повірити.

– Щодо моєї участі, скажу коротко: десь ходив, щось бачив. Більш докладно не хочу говорити через давню параною. Життя в Білорусі швидко вчить. Якщо у тебе немає параної і ти не думаєш, що, коли і кому говориш, рано чи пізно потрапляєш спочатку на олівець до КДБ, а потім і «в гості» до них же. Нічого доброго з цього не виходить. Можливо, більш детально зможу розповісти після перемоги. Або – якщо все піде погано, і я зможу виїхати за кордон.

На думку Михайла, головна спільна риса у Майдану в Україні й подіями в Білорусі – звіряча жорстокість силовиків.

– Слабовикі – з початку подій всіх силовиків за замовчуванням називаємо так – одразу підняли градус неадекватності й жорстокості. Навіть учасники українського Майдану 2014 року можуть бути приголомшені. Світлошумові гранати, гумові кулі, газ – все це почали застосовувати у перші години! Побиття, найжорстокіше насильство над затриманими, нелюдська жорстокість стосовно тих, хто вийшов з вимогою чесно рахувати голоси – ось лейтмотив подій у Білорусі.

Уже 11 серпня ми дізналися про застосування бойових патронів проти народу. І це при тому, що люди були практично з голими руками, беззбройні і беззахисні. Не було навіть тих же легендарних майданівських щитів. І все одно білоруси не відступили

Чесно кажучи, увечері 11 серпня я був пригнічений, але зараз маю надію. Те, що роблять білоруські дівчата і жінки, – це магія (зокрема, вони влаштовують суто жіночі протести проти насильства міліції на мітингах. – Свои). Впевненість у перемозі міцнішає.

Втім, на думку Михайла, відмінностей між українськими і білоруськими подіями більше.

– Майдан мав чітку локалізацію, серйозне фінансове підживлення – ту ж сцену хтось вдало і вчасно зібрав. В Україні є парламент, який не є кишеньковою іграшкою президента. В Україні була серйозна опозиція, депутати, які могли прикритися недоторканністю. У нас режим Лукашенка цілеспрямовано знищував будь-які проблиски опозиції, парламент – це знущання над суттю парламентаризму.

Протести айтішників у БілорусіАвтор: Tut.by

Наш співрозмовник вважає, що якщо Лукашенко втримається на «троні», то почне жорсткі репресії проти тих, хто брав участь у демонстраціях.

– Він взагалі дуже злопам'ятний, намагається нічого не прощати. Люди будуть звідси їхати, хоча вони вже 26 років біжать з цього «хрустального сосуда», «рая на земле» (так Білорусь називав Олександр Лукашенко, ці фрази стали мемами і використовуються з сарказмом. – Свои). Взагалі не хочеться думати про це, заганяю цю думку якнайдалі. Але паспорт завжди тримаю з собою. І трохи грошей: раптом встигну дістатися до кордону і зумію його перетнути, якщо все піде за найгіршим сценарієм…

Що відбувається в Білорусі?

У Білорусі 9 серпня завершилися вибори президента. У них не змогли взяти участь відомі опозиціонери Валерій Цепкало, Віктор Бабарико та Сергій Тіхановський: їм відмовили у реєстрації. Згодом Бабарико й Тіхановського арештували. Проте змогла зареєструватися дружина останнього, Світлана Тіхановська. Вона об’єдналась зі штабами кандидатів Віктора Бабарика та Валерія Цепкала, і стала основною кандидаткою від опозиції.

Одразу після виборів білоруська ЦВК заявила про перемогу чинного президента Олександра Лукашенка. За остаточними даними, оголошеними 14 серпня, він набрав 80,1% голосів, а Світлана Тіхановська – 10,1%. Це спричинило масові протести в Мінську і регіонах: люди не вірять в чесність підрахунку голосів та вимагають змін у країні. Протести жорстко подавляють силовики.

Голодовки, походы на Киев, самосожжение. Изучаем 30-летнюю хронику протестов шахтеров Донбасса

По той бік протестів. Чому чиновники Донбасу бояться мирних зібрань

Мои права нарушают. Как провести мирный протест во время карантина, чтобы за это не наказали?

Здесь вы не «понаехали»: преподаватель вуза из Донецка 5 лет живет в Минске. Вот что ее впечатлило