Оцифрували тисячі архівних фото Маріуполя радянських часів. Ось, як на них відреагували місцеві
Завдяки проекту (Роз)архівування (пост)індустрії Маріупольський краєзнавчий музей разом із Центром міської історії оцифрували та опублікували 3600 фото, більшість з яких зробив фотограф Павло Кашкель. Співробітниця музею історик Анна Багаченко відстежила для видання Коридор , як світлин Маріуполя радянських часів викликликали дискусії у мережі. Публікуємо її спостереження у форматі монологу.
Екологічна тема тоді і тепер
Користувачі почали з панорамних знімків, які вже стали своєрідною візитівкою міста – вітрильники на тлі доменного цеху металургійного комбінату «Азовсталь» (єдине металургійне підприємство в УРСР із власним портом) та «Комбінат «Азовсталь» з заходу».
Поширювали краєвиди Маріупольського державного порту та центральної частини міста. Щойно на горизонті з’явилася шлакова гора — відвал відходів металургійного виробництва, який виходить безпосередньо в Азовське море, — коментарі стають більш емоційними. Дописувачі згадують про екологію та альтернативні шляхи розвитку міста біля моря без металургійних гігантів, з’являються плани реконструкції проспекту Миру.
Проспект Республіки, Жданов, 1955Фото: Маріупольський краєзнавчий музей
Екологічну тему продовжують також коментарі до фото з типовими для епохи карколомними експериментами – з вирощування бавовни в Приазовʼї.
Бавовняний пункт, Жданов, 1951 р. Фото: Маріупольський краєзнавчий музей
Користувачі додають родинні перекази, і попри оптимістично-пропагандистський характер фото, вони радіють згортанню цього експерименту, який додав би ще більше забруднення для водойм регіону. Фактично, ці фото – одне з дуже небагатьох оприлюднених досі джерел на цю тему.
Сучасні дискусії про глобальне потепління, а водночас дискусії про радянське, становлять тло для інтерпретацій фото періодичного природного явища на північному узбережжі Азовського моря – льодових торосів. Користувач поширює фото та іронічно зазначає: «Вот при союзе были зимы, а не то что при нынешней власти» і додає відповідний смайлик, у такий спосіб дистанціюючись від поширеної сьогодні над-інтерпретації усього, що було в історії короткого ХХ століття, через призму чи то засудження, чи замилування «радянським».
Льодові тороси, 1949 рФото: Маріупольський краєзнавчий музей
Радянське і міське
Подібним чином, користувачі мають різні підходи до офіціозних пропагандистських фото, наприклад, із демонстрацій чи зборів, і далеко не завжди потрапляють під чарівний уплив постановочних фото. Зовсім навпаки, нібито пласкі пропагандистські фото насправді стають вікном в історію розвитку міста, питання спадщини, збереження будинків, знань про їхній оригінальний вигляд. Наприклад, зображення колон демонстрантів на 1 травня та 7 листопада супроводжувалося коментарями стосовно будинків на другому плані та трамвайної колії, порівняннями «тоді і тепер».
Демонстрація 1 травня 1951 р., на другому плані будинок ЮрʼєваФото: Маріупольський краєзнавчий музей
Розпізнавання окремих будинків дає можливість встановлення хронології змін міської тканини, наприклад: «Будинок адвоката Юр’єва, мабуть, одразу після реконструкції. У війну будівля згоріла, після відновлювальних робіт з’явився третій поверх. Фото Павла Кашкеля 1951 рік» (Іван Станіславський від 18 грудня 2020 р.). Цей допис провокує також коментарі стосовно руйнації міста в роки Другої Світової війни (є і версія, що більші ушкодження завдала радянська авіація).
Деякі користувачі прямо звертаються до критики фото як інструмента пропаганди та рефлексують над тим, як фото мимохіть «проговорюються» про реалії, які мали би підпадати під цензуру. Допис Андрія Марусова від 1 березня 2021 р.: «Смотрим на фото Татьяны Андреевны Аркуши, депутата Верховной Рады УССР. Январь 1959 г. Это все еще позднесталинское время, хоть XX съезд КПСС уже и поверг в шок правоверных сталинистов в 1956 г… И что сфотографировал официозный фотограф Кашкель? Икону в «красном углу»!!!». Автор закликає дописувачів висловлювати свої версії щодо обставин такої «неканонічної» зйомки.
Депутатка ВР УРСР Тетяна Аркуша, 1959Фото: Маріупольський краєзнавчий музей
Місто та транснаціональна індустріальна історія
Низка коментарів демонструє велику фахову глибину та відкривають маловідомі сторінки історії, зокрема у темі співпраці з капіталістичними країнами в процесах індустріалізації – темі, що за радянського часу була напівзамовчуваною. Андрій Прокопов з Олександром Зімакіним детально пишуть про англійські паровози, що були першими на металургійному комбінаті «Азовсталь» — «трехосные танк паровозы английской фирмы Байерпикок», які будували 1933 року двома партіями. На «Азовсталі» було п’ять паровозів цієї серії. Автори звертають увагу на автозчепку СА-3 як підтвердження виробництва для СРСР. Дослідники дістають важливу інформацію з фото та підтверджують: «це не міф і не казка».
Британський паровоз Та-3248 на бункерних естакадах доменного цеху «Азовсталі», 1955 рФото: Маріупольський краєзнавчий музей
Ще один приклад коментарів, що відкривають глибину, незнану раніше для самих музейників. Під час підготовки першої партії фотонегативів для сканування я подивилася на вміст конвертів з написами «Зразок нової рейкової накладки» та «Цех рейкових кріплень» і у мене виникла думка: «Кому це потрібно? Може, не залучати?».
Зразок нової рейкової накладки, 1956Фото: Маріупольський краєзнавчий музей
4 січня 2021 р. Олександр Зімакін прокоментував одне з зображень: «В далеком 1956 году на заводе Азовсталь изобрели вот такой интересный вариант промежуточного рельсового скрепления. Нигде ранее мне подобная конструкция не встречалась, даже в разнообразной документации и альбомах чертежей верхнего строения пути. Видимо, до массового выпуска дело не дошло. Но конструкция выглядит довольно интересно». Виявляється, що перед нами розробка Центрального науково-дослідного інституту Міністерства шляхів сполучення, яка дозволяла втримати залізничну рейку від перевертання та «угону» й відповідно збільшити швидкість руху та вагу потягів.
Свої в Telegram 
