Донбас став для нас Батьківщиною. Як родина Тутових — нащадків бойків, знову опинилася на Львівщині

Людей везли в товарняках разом з худобою — багато хто не доїхав на Донеччину

Родина Надії Тутової — бойки, тобто етнічні українці, які мають глибоке коріння на західній Бойківщині. У селі Ліскувате, що нині є територією Польщі, народилися її мама з татом.

Примусова депортація рідних Надії Тутової відбулася у 1951 році. У документі було сказано, що Польща передає територію, де є залежні кам'яного вугілля, а СРСР передає території, де є видобуток нафти. Але, скоріш за все, це було через те, що на той час діяли повстанські загони і радянська влада не могла з ними впоратись.

Надія ТутоваАвтор: Торецьк.City

"Переселення дуже було тяжким для моїх батьків, для моїх дідусів-бабусь і для всіх мешканців тієї території. Переселяли їх в товарняках, в яких перевозили худобу, давали людям один вагон на декілька сімей. Багато хто не доїжджав, губився по дорозі".

З 13 червня по 6 жовтня 1951 року майже 32 тисячі мешканців західної Бойківщини були виселені до Донецької, частково Луганської області, Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Бойкам обіцяли заможне життя на сході, але люди не вірили.

Пані Надія показує світлину - так перевозили людей з БойківщиниАвтор: Торецьк.City

"На західній Бойківщині і в селі Ліскувате у всіх людей були дерев'яні великі будинки, а коли приїхали сюди, на Донбас, то побачили, що тут в селах такі маленькі хати-мазанки. Далеко не всі будинки були збудовані, людей селили в приміщення, які були дуже вологі. На стелі, на стінах був іній в палець, не було чим палити, бо дрова були дуже дорогі".

Спершу місцеві з переселенцями цуралися один одного, а потім зріднилися і стали однією громадою

Попри всі труднощі, бойки були працьовитими людьми і намагалися відновлювати села, які стали для них новими домівками. Згодом три переселенські села Бахмутського району — Верхньокамʼянське, Званівка і Роздолівка були найкрасивішими. Як тільки бойки приїхали на Донбас, то не товаришували з місцевими. Це були люди різних поглядів, з різними традиціями і звичаями.

"Деякий час навіть бійки виникали, тому що місцеві називали переселенців бандерівцями. Але попри конфлікти місцеві допомагали, потім почали вже ближче спілкуватися, товаришувати, зустрічатися. А вже у 1953 році моя тітка Ганна вийшла заміж за місцевого хлопця. Це був перший шлюб між місцевим хлопцем і переселенкою".

Мама Надії Тутової (посередині) разом з сестрамиАвтор: Торецьк.City

Як тільки бойків переселили, у них перший час зберігалася власна говірка, яку часто місцеві не розуміли, але згодом більшість людей почали підлаштовуватися під місцевих і розмовляти російською.

"Був такий випадок коли прийшла молода дівчина в магазин і просить: "Продайте мені ті бамбарацки", але вони не могли зрозуміти, що то таке є, і вона вже показала пальцем, що то є цукерки, такі кругленькі. Пізніше пройшла асиміляція, тільки старші люди вже розмовляли такою мовою, а основна маса людей розмовляла суржиком".

Ми маємо говорити про історію цього переселення

У 2012 році пані Надія з чоловіком і донькою поїхали разом з батьком на його батьківщину у село Ліскувате, яке зараз знаходиться на території Польщі.

"Тато мріяв побачити свій будинок, але, на жаль, від дому нічого не залишилося, тільки залишилася одна криниця і стара груша. Будинок мами залишився, він вже був сучасним і там на цей час проживають поляки, але вони з нами спілкуватися не захотіли".

Це Анна — донька Надії, вона співавторка книги "Бойківщина-Донбас. Збережемо пам'ять"Автор: Торецьк.City

Емоції того дня пані Надія не забуде ніколи. Поїздка з татом на його Батьківщину стала для неї визначним моментом у житті.

"Спочатку ми вирішили, що зберемо просто спогади, а потім чоловік каже, що ми маємо дослідити історію цього краю. Вийшло так, що у нас 15 розділів книги. Там зібрана історія Бойківського краю, історія примусового переселення, історія села Ліскувате, традиції, звичаї, говірки".

Бахмут — наша рідна земля

Війна в дім Тутових прийшла ще у 2014 році, вони жили у Бахмуті. Пані Надія на той час працювала заступницею голови Бахмутської районної ради. Тоді українській армії вдалося вигнати росіян з Бахмутського району. У 2022 році окупанти знову прийшли зі зброєю в Бахмут.

" 24 лютого я прокинулася від вибухів і пішла на роботу, ми думали, як і куди будемо евакуйовувати населення. На мій телефон почали надсилати смс з погрозами, що ми маємо співпрацювати з росіянами, щоб залишитися живими".

Пані Надія показує вишиванки своєї мамиАвтор: Торецьк.City

Пані Надія переїхала спершу до рідних на Львівщину, згодом знайшла окреме житло. Крім своєї основної роботи, вона досі займається організацією евакуації населення, допомогою з влаштуванням людей на новому місці та гуманітарною допомогою вимушеним переселенцям з Бахмута.

"Доля так склалася, що у 1951 році наших батьків примусово виселяли із заходу на схід України, тепер ми були змушені тікати сюди, на Львівщину, але Донбас і Бахмутський район стали для нас батьківщиною. Це рідна земля, місце, де ми народилися, і я дуже хочу повернутися туди".

Уже вдруге втратили свою домівку. Як живуть нащадки бойків у Дніпрі

Їдь, якщо хочеш жити. Як живуть на Львівщині лемки-переселенці з Луганщини

Від культурного центру — до воєнного шпиталю. Як родина Тимчаків зберігала традиції лемків на сході