Дивилась, як горять наші будинки — за мить згоріло все життя. Історія Віри Есауленко з Бахмута
Ніхто не міг уявити, що буде така бійня
Перед 24 лютого у Бахмуті, як і по всій Україні, ходили чутки про можливий напад росії. Але Віра не вірила, що війна дійде до їхнього міста.
«Ми чули новини, але думали, що буде, як у 2014-му. Наші хлопці відіб'ють ворога, і все закінчиться десь на кордоні. Ніхто не міг уявити, що буде така бійня. Проте 24 лютого 2022 року я прокинулася від вибухів у сусідній Попасній. Незабаром дізналася, що почалася велика війна», — згадує жінка.
Понад місяць Віра з чоловіком залишалася вдома, але обстріли посилювалися, комунікації зникали, а люди почали виїжджати.
Переселенці з Попасної змотивували виїхати
«Спочатку вимикали світло, а згодом місто фактично перестало функціонувати: магазини та аптеки закривалися, а на вулицях — майже нікого. Але найбільше нас змотивували виїхати переселенці з Попасної, які шукали в Бахмуті тимчасовий притулок. Вони розповідали настільки жахливі речі, що залишатися тут і пережити все це ми побоялися», — розповідає Віра.
Віра Есауленко
5 квітня подружжя сіло на евакуаційний автобус. Їхали під обстрілами через Дніпро до Львова, де раніше оселилися їхній син з невісткою.
«Документи, одні джинси, кросівки, нижню білизну і все. На більше у транспорті не було б місця. На своєму авто виїхати не змогли через обстріли, тому довелося його залишити. Невістка працювала в гуманітарній організації, яку релокували на захід України. Тому ми поїхали до дітей, бо інших варіантів не було», — згадує бахмутянка.
Нове життя у Львові
Після переїзду Вірі довелося змінити професію. Понад два роки жінка працювала в гуманітарних організаціях, допомагаючи переселенцям. Зараз вона — менеджерка проєкту «Відвага до бізнесу» при Львівській міській раді, де підтримує ветеранів.
«Життя тут відрізняється від того, що було в нас вдома. Тут немає метушні, люди живуть більш спокійно та дуже цінують свій час. Я теж цьому навчилася. А ще тут дуже багато храмів, що мені особисто дуже подобається», — ділиться враженнями жінка.
Родина живе в однокімнатній квартирі, яку винаймають за 12 тисяч гривень плюс комунальні послуги. Власне житло залишається мрією.
«Хочемо знову мати власне житло, але це наразі нездійсненна мрія. Думали взяти кредит, але нам з чоловіком по 50 років. Якщо, не дай Боже, щось станеться, і хтось із нас не зможе працювати, то це буде боргова яма. А там треба платити по 20 тисяч на місяць. Тому поки що цю ідею ми відкинули», — пояснює Віра.
У нашому дворі могили місцевих
Віра Есауленко — корінна мешканка Бахмута. Там вона народилася, вчилася, вийшла заміж, народила сина та 18 років пропрацювала на легендарному Артемівському заводі шампанських вин, який у 2016-му перейменували на Artwinery.
Віра понад 20 років пропрацювала на Артемівському заводі шампанських вин, який у 2016-му перейменували на Artwinery
«Дурний сусід у нас все забрав. Нічого не залишив. Дякуємо, що хоч живі залишилися. Адже у нашому дворі, як розказали місцеві, які виїхали пізніше, стояли хрести. Це могили людей, які загинули від обстрілів, їх поховали прямо перед їхнім домом. Нам пощастило, ми дихаємо далі», — підсумовує жінка, яка втратила все матеріальне, але зберегла головне — життя.
У Бахмуті в родини було дві квартири: їхня з чоловіком і синова. Наразі обидві знищені окупантами. Своє житло подружжя придбало в 2002 році — це була велика двокімнатна квартира на вулиці Олекси Тихого в районі Забахмутка. Синові квартиру купили в 2013-му у новобудові поруч.
Бахмут, 2022 рік
«У вересні 2022 року, вже у Львові, до мене забігає син і каже: «Мамо, тільки не хвилюйся!». Ну, я, звісно, одразу почала хвилюватися. І він показує мені відео та фото, де горять наші будинки. Буквально на моїх очах пропало все життя — просто вигоріло», — з болем згадує жінка.
Шкодую, що не забрала ікони
Віра досі шкодує, що не взяла з собою сімейні ікони — реліквії, які зберігалися в їхній родині не одне покоління.
«Я дуже віруюча людина. Як і моя родина. Під цими іконами вінчалася моя бабуся, потім мама, я, і зрештою мій син. Саме йому з невісткою ми їх віддали, щоб вони потім передали їх вже своїм дітям. Це така сімейна традиція. Точніше, була. Тепер цих ікон більше немає», — сумно констатує Віра.
Проте жінці вдалося врятувати сімейні фотоальбоми завдяки допомозі волонтерів.
«Влітку 2022 року, ще до того, як наш дім розбили, я вийшла на волонтерів, які їздили в місто й надавали послуги з порятунку цінностей та інших речей. Дивом був зв'язок, ми по Вайберу розмовляли — і вони за моїм проханням відкривали шафи та брали звідти те, що я просила», — розповідає бахмутянка.
Руїни Бахмута
Щодо причин російської агресії, Віра має власне пояснення, говорить, що то через заздрощі.
«Ми такий народ, що з будь-чого зробимо цукерку: працьовиті, талановиті, відповідальні. А росіяни — ні. Це зовсім інша культура, ворожа до нашої. А коли такі різні культури існують поряд — чекай лиха».
Свої в Telegram 
