Антоніна Хорунжа, яку евакуювали дроном біля Лиману, тепер живе на Черкащині. Як склалася її доля
Город засаджений картоплею, поруч — рідні, а подряпини на руках поступово загоюються. 77-річна Антоніна Хорунжа з Донеччини вже облаштовується на новому місці. Ще недавно її евакуювали військові наземним дроном, коли жінка йшла зі свого села Ставки до Лиману пішки, на двох палицях. Тепер вона звикає до нового життя на Черкащині — пише «Суспільне Черкаси».
На Черкащину жінку з рідними евакуювали 30 квітня. Дім для них знайшов місцевий підприємець і волонтер Руслан Мельник — орендував будинок, допоміг із побутовою технікою.
«До мене звернулися хлопці з батальйону «Фатум», Павло Лазуренко. Повністю облаштували його, купили все необхідне для повного проживання тут. Будемо повністю опікуватися цією родиною», — розповів він.
Руслан Мельник і пані Антоніна
Сусіди допомогли засадити город. Синці на обличчі та подряпини на руках ще нагадують про втечу з Донеччини, але Антоніна Максимівна каже, що почувається в безпеці.
До останнього жінка не хотіла покидати рідне селище Ставки. Виїхала тільки тоді, коли дім, як і все навколо, розбомбили. Родина переховувалася в сусідському підвалі, а потім вирішила тікати разом.
«Ми з хати вийшли разом. Тільки потім ми пішли уперед. Я сказала, що нам потрібно бистріше дістатися до темноти. Запитала її: ви дійдете до Лиману пішки? Вона відповіла: намагатимуся. Тоді ми вас кидаємо, чекати не будемо, йдемо перші. Нехай хоч хтось виживе», — розповідає невістка Лариса.
Сусіди допомогли родині посадити город на новому подвір'ї
Антоніна йшла сама. Падала та підіймалася. Дорога була вкрита вирвати та тілами.
«Три кроки пройду, п'ять кроків пройду і думаю: треба йти. Чіплялася за гілочки, за пеньок. А вітер такий, дощ і сніг. Думаю, коли я не виживу, буде мені погано, то я тут помру, то помру. Мені ж уже 77 років», — говорить Антоніна.
Військові помітили пані Антоніну дорогою до Лиману
Її помітили пілоти 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади з дрона і вирішили евакуювати. Назустріч відправили наземний роботизований комплекс. Щоб не злякати, вкрили його килимом і написали: «Бабусю, сідай!»
«Я упала у той возик і тіки спросила, мені лягать, чи сідать. Там було підстелено. Ніхто нічого не сказав, ну, я упала, упала на цю сторону і так і проїхала до Лиману», — згадує жінка.
Напівлежачи вона дісталася точки евакуації, де її зустріли військові. «Я хлопців бачила, спасибі їм, спасибі!», — каже Антоніна Максимівна.
Свої в Telegram 
