Кондитерська біля фронту. Катерина Селедцова з Краматорська одужує після контузії і пече смаколики
Все почалося з мобільних кав’ярень
Катерина народилася в Шахтарську, який з 2014 року окупований Росією. Коли їй було лише дев’ять місяців, родина переїхала до Краматорська. Відтоді все її життя пов’язане з цим містом. Тут вона здобула дві вищі освіти — фінансиста та юриста. Однак за жодною зі спеціальностей працювати їй так і не довелося.
«Свою справу я почала у лютому 2016 року, вже після деокупації Краматорська. Якось у програмі «Ревізор» побачила сюжет про мобільну кав’ярню в одному з київських парків. Ідея мені здалася дуже перспективною, до того ж хотілося після пережитої окупації мати бізнес, який у разі небезпеки можна швидко перевезти. І якраз у Краматорську була виставлена на продаж схожа кав’ярня. Придбала її за шість тисяч доларів. Тоді у місті майже не було сучасних кав’ярень з авторськими напоями, цікавими десертами та новою кавовою культурою, тому мені захотілося створити щось своє. Для цього я поїхала навчатися до Харкова. У школі при «Домі кави» опанувала приготування кави, латте-арт, а згодом продовжила підвищувати кваліфікацію. Так поступово почала глибше розумітися на каві, обсмажуванні зерна та всіх тонкощах цієї справи, зокрема як оформити всі необхідні документи та офіційно працевлаштувати співробітників».
Мобільна кав'ярня
За місяць Катерина відкрила другу мобільну кав’ярню під назвою Coffee House. Працювали у різних районах Краматорська, на міських святах та заходах — намагалися бути там, де збиралися люди. Працювали щодня з 07:30 до 23:00. У той час у місті почали активно відкриватися нові кав’ярні, але Coffee House вже мав свою аудиторію й упевнено закріпився в центрі Краматорська.
«У команді нас було восьмеро людей. Працювали кілька барист, які змінювали одне одного. Був водій, який допомагав возити воду, робити закупівлі, забирати посилки з пошти, привозити стаканчики та всі необхідні розхідники. Тоді роботи в місті було дуже мало. До нас приїжджало багато людей з окупованих міст. Серед моїх працівників було багато переселенців — із Красного Луча, Донецька та інших міст. Якщо згадати, то десь 70% колективу були саме люди, які були змушені виїхати зі своїх домівок. Вони дуже трималися за роботу. У нас була гідна заробітна плата, тому всі намагалися триматися разом».
Грант на розвиток, власний цех і тисячі доларів інвестицій
З часом Катерина зрозуміла, що постійно працювати на вулиці досить складно. Тоді вирішила відкрити стаціонарний заклад, насамперед для того, щоб створити комфортні умови для себе, адже тоді Катерина вже народила і на роботу періодично брала у візочку свого сина. Їй хотілося мати місце, де можна було б і дитину нагодувати, і продовжити працювати.
«У 2018 році я відкрила заклад у Дружківці площею 124 квадратні метри. Це був дизайнерський проєкт із дорогим інтер’єром, живою музикою, саксофоністами, скрипалями та десертами. Саме там я зрозуміла, що такий формат бізнесу не надто вигідний. Для десертної вітрини ми закуповували продукцію у домашніх кондитерів. Вона була якісною і смачною, але через високу собівартість заробіток залишався мінімальним. Якщо чесно, мене надихнула не стільки любов до кондитерської справи, скільки цифри. Я бачила, що ми працюємо майже виключно для того, щоб покривати витрати. Тоді й вирішила, що треба навчитися робити десерти самостійно. Саме так розпочалося моє перше навчання кондитерській справі».
Такими тістечками можна поласувати у кав'ярні Катерини у Краматорську
Починала Катерина з пончиків. Їх продавали і в мобільних кав’ярнях Coffee House у Краматорську. Вона придумала, як встановити холодильну вітрину просто неба, де пропонували пончики з різними кремами та начинками. Окрім кави, у меню були коктейлі, глінтвейни та мохіто. Катерина каже, для багатьох шлях у бізнесі починається з домашньої випічки, а вже потім з’являється власна кондитерська. У неї все сталося навпаки: спочатку були дві кав’ярні, а вже потім вона навчилася самостійно готувати десерти.
«У великому закладі в Дружківці асортимент був дуже різноманітним. Ми робили меренгові рулети — у 2018 році це був справжній тренд. Пекли круасани та багато інших десертів. Тоді кондитерська справа лише набирала обертів, тож було цікаво експериментувати й шукати нові смаки. Згодом я виграла грант від ПРООН на розвиток бізнесу на Донеччині у розмірі 200 тисяч гривень. За ці кошти ми облаштували в Дружківці власний виробничий цех. Придбали професійне обладнання: печі, конвектомати, розстійні шафи, тістоміси та міксери. Після цього почали самостійно виготовляти продукцію, яку раніше купували, зокрема булочки для бургерів та іншу випічку. Так у нас з’явився повний цикл виробництва».
Згадувати про цей заклад Катерині боляче, адже вона вклала в нього все, що заробила, і навіть залізла в борги — загалом близько 42 тисячі доларів. Більшу частину коштів дали її батьки.
«Згодом власник приміщення вирішив фактично забрати все, що було в закладі. Викликав поліцію, вимагав опечатати приміщення. Йшлося не лише про ремонт, а й про обладнання, грантове майно, усе, що було придбане за мої кошти. Проблеми виникали постійно: з опаленням, комунальними послугами, домовленостями. У якийсь момент стало зрозуміло, що співпрацювати далі неможливо. Попри все, навіть під час пандемії цей заклад залишався прибутковим. Ми були чи не єдиними, хто не працював у збиток. Але моя нервова система вже не витримувала. Сину тоді було два роки. Я розривалася між роботою в Краматорську, закладом у Дружківці та материнством. Заклад працював до одинадцятої вечора, а я практично не бачила власної дитини. Зрештою зрозуміла, що більше не можу так жити. Ми вирішили перевезти обладнання до Краматорська і почали ремонт у новому приміщенні. Але в цей момент колишній чоловік фактично усунув мене від проєкту. Усі договори оренди та документи були переоформлені без мене. У результаті я залишилася ні з чим».
Паски зі стелою Донеччини та панетоне, що допомогли пережити ковід
У листопаді 2020 року у Краматорську на вулиці Академічній Катерина відкрила пекарню Coffee house bakery. Першим серйозним викликом для бізнесу стала пандемія коронавірусу. Як фінансистка, вона розуміла: щоб утримати справу на плаву, потрібно шукати нові можливості, тому вступила до Київської школи гастрономії, де навчилася випікати панетоне.
«Перші панетоне я випікала вдома у звичайній настільній духовці — старенькій, майже як бабусина. У той час мої заклади працювали фактично, щоб зберегти зарплати працівників. Виторгу не вистачало ні на оренду, ні на комунальні послуги, ні на інші витрати. Я розуміла, що команду треба втримати, тому почала шукати додатковий заробіток і взялася за панетоне».
Саме вони допомогли пережити першу ковідну весну. Перші 75 кілограмів панетоне Катерина самостійно спекла й продала за три доби.
«Завдяки цьому з’явилися гроші на життя для мене, моєї родини та дитини. Згодом я вдосконалила рецептуру, а після відкриття власного цеху у Дружківці отримала можливість працювати у значно більших масштабах. Тоді почалися справжні експерименти. Якщо класичне панетоне готують із родзинками, ромом та апельсиновими цукатами, то я додавала шоколад, вишню, журавлину, ананасові та лимонні цукати, різні види ванілі. Саме тоді це стало для мене не лише способом заробітку, а й справжнім захопленням. Мені подобалося вигадувати нові поєднання смаків і працювати з тістом. Я дуже люблю пекти хліб. Якби була така можливість, то під час Великодня, мабуть, використала б усе борошно в місті. І це майже не перебільшення».
На Великдень 2025 року Катерина Селедцова створила паски, прикрашені зображенням стели Донеччини. За її словами, тоді здавалося, що це може бути останній Великдень, який вони проведуть у рідному місті. Саме тому виникла ідея додати до святкової випічки символ Донеччини як нагадування про дім для тих, хто був змушений виїхати. Такі паски знайшли відгук у покупців і стали одним із найпопулярніших великодніх виробів кондитерської. У 2026 році Катерина вирішила повторити цей декор, адже на нього був запит від клієнтів. За її словами, для багатьох людей така паска стала не лише святковою випічкою, а й символічним зв’язком із рідним краєм.
Паски з символом Донеччини
«До Великодня готувалася майже за місяць. Треба було заздалегідь купити все необхідне, продумати виробництво, сформувати замовлення. Зараз працювати стає дедалі важче через логістику. Якщо раніше доставка з Києва до Краматорська займала один день, то тепер вантаж може їхати три-чотири дні. Тому доводиться все планувати наперед і закладати час на можливі затримки».
Зараз асортимент кондитерської налічує близько 30 найменувань. Серед них — ягідні тарталетки, полуниця в шоколаді, макаруни, еклери, капкейки, меренгові рулети, мусові тістечка, трайфли, профітролі, чізкейки та корпусні десерти з різними смаками. Окреме місце в меню займають класичні торти «Наполеон» і медівник, які стабільно користуються попитом серед відвідувачів.
Десерти у кав'ярні Катерини
Десерти у кав'ярні Катерини у Краматорську
Від закупівель о сьомій ранку до звітності після опівночі
Звичайний день Катерини починається о сьомій ранку, а спати вона лягає після опівночі.
«Мій день залежить від того, чи є навчання у сина. Зараз школа закінчилась, тому я більше займаюся роботою. А зазвичай ранок починається із закупівель. Можу встати о сьомій ранку, поїхати, вирішити справи, повернутися, поки син ще спить. О 8:30 я його буджу, починається онлайн-навчання. Я весь час поруч, контролюю процес, бо йому вісім років, і сам він ще не справляється. Навчання триває до 12-13 години, потім він робить домашні завдання, а я вже їду працювати».
Після роботи Катерина знову повертається до справ, пов’язаних із сином: супроводжує його на тренування, займається англійською та побутовими питаннями. За її словами, до завершення навчання дитини зазвичай уже встигає закрити основні процеси в кондитерській і підготувати вітрину. Вона зазначає, що винятки бувають лише у пікові періоди — перед 8 березня, Днем святого Валентина чи Великоднем, коли навантаження суттєво зростає і робочий графік змінюється. Після цього, за її словами, залишається трохи часу для спілкування із сином: він грається, і вони можуть побути разом. Також у неї є короткий час для себе — сесія з психологом або масаж, оскільки фізичне навантаження дається взнаки.
Катерина з сином
«Ближче до вечора я знову повертаюся в кондитерську приблизно на годину, щоб оцінити, як пройшов день: що продалося, що залишилося у вітрині, як формувати роботу на завтра і з чого починати ранок. Це допомагає планувати виробництво, адже багато процесів швидкопсувні й потребують точного розрахунку. Потім я повертаюся додому, з дитиною дивимося щось разом і спілкуємося. Після того, як він лягає спати, починається робота з документами — замовлення, бухгалтерія, звітність, інвентаризація. Лягаю спати зазвичай близько опівночі або трохи пізніше. Постійно знаходжуся між роботою і дитиною. Я постійно в русі — і як керівник, і як мама, і як людина, яка має все тримати одночасно. Такий ритм став для мене звичним, хоча іноді усвідомлюю, наскільки він виснажливий».
Жити під КАБами і будувати плани на майбутнє
У вересні 2025 року біля будинку, де Катерина орендує житло із сином, розірвалися російські авіабомби.
«Три КАБи впали навколо нашого будинку. Два з них просто під вікнами. Я визираю, а там уже вирва. Після пережитого мені складно сказати, що з психічним станом усе добре. У мене діагностували контузію. Син у той момент був у ванній кімнаті й не постраждав».
Після пережитого Катерина проходила лікування: спершу були крапельниці, далі — робота з психологом і консультації психіатра. Зараз вона приймає антидепресанти та нейролептики, які допомагають контролювати тривожність і дають змогу працювати та продовжувати щоденне життя.
«Якщо коротко — тут мої батьки. Я розлучена, власного житла не маю, орендую квартиру. Кондитерська-пекарня — це фактично єдине, що в мене залишилося після розлучення у 2021 році. Я сама виховую сина. Батько дитини не допомагає, у нього вже інша родина, тож вся відповідальність на мені. Тато – пенсіонер, але ще працює, мама також працює. Довгий час із нами були бабуся й дідусь, обоє тяжко хворіли, я оплачувала їм лікування, операції та доглядальниць. Цього року їх не стало. Для однієї людини це дуже велике навантаження. Тому я не бачу іншого варіанту, окрім як працювати до останнього в справі, яку будувала роками. Це єдине, що в мене є. Ніхто не допоможе перевезти родину чи почати все з нуля. Тому я намагаюся заробити максимум, щоб у разі потреби мати змогу евакуювати батьків і дитину».
У разі погіршення безпекової ситуації Катерина готова виїхати разом із рідними та домашніми улюбленцями й починати бізнес і життя заново.
Кондитерська Coffee house bakery знаходиться за адресою: Краматорськ, вул. Академічна, 70. Працює щодня з 07:00 до 21:00.
Свої в Telegram 
