Півтора мільйони українських дітей у системі перевиховання. Шокуючі деталі мілітаризації на ТОТ

Правозахисниці Катерина Рашевська та Марія Суляліна на ютуб-каналі СВОЇ пояснюють, як Росія роками ліпить з українських дітей майбутніх російських солдатів і чому міжнародна реакція завжди запізнюється на роки.

Це не метафора, а стратегічний документ

«Це те, що прописано в стратегічних документах Російської Федерації. Якщо дивитися на стратегії молодіжного виховання, на статути „Юнармії“, на статутні документи „Движения первых“ — це та мета, яку вони впроваджують системно з 2014 року і набагато системніше з 22-го», — каже Марія Суляліна, голова Центру громадянської просвіти «Альменда».

Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини, додає: це вже не лише папір. «Діти, які були викрадені росіянами, беруть участь в агресії РФ проти України. І ті діти, які на початок окупації Криму, Донецької і Луганської областей у 2014 році пройшли через систему „Юнармії“, інших військово-патріотичних об’єднань, на жаль, також встигли загинути під час так званої „СВО“».

Усе починається з дитячого садка

«Усе починається з дитячого садка. Це той вік, з яким ти не можеш відверто сісти й поговорити про те, що відбувається навколо. Тому діти повністю відкриті до деструктивних впливів. І росіяни це розуміють», — пояснює Рашевська.

Окуповані території часто виступають пілотними регіонами: дисципліну «розмови про важливе» запровадили в низці дитячих садочків ще до школи. Далі дитина потрапляє в неформальну освіту — «Орлята Росії» та подібні рухи, де членство безальтернативне. «Батьки не можуть обрати: хочу — не хочу. Це членство колективне. Ти вступаєш на колективній основі й індивідуально вийти не можеш».

Найбільше правозахисницю вразила історія дівчинки з окупованого Криму, батько якої нині в російській в’язниці за нелояльність. «Колишні російські в’язні, які сиділи за злочини за російським кримінальним кодексом, а нині взяли до рук зброю, прийшли в дитячий садок і розповідали дітям про свої героїзми, про те, як вони воюють проти українських нацистів. І діти повинні були віддавати їм шану. В той момент, як рідний тато цієї дівчинки, який справді заслуговує на цю повагу, перебував за тисячі кілометрів у місцях несвободи».

«Індоктринація — це змусити людину повірити в певні наративи і повністю відключити критичне та раціональне мислення. Це той момент переконання, коли потім робота з фактами буде дуже важкою, бо людина вірить уже на рівні внутрішніх переконань, а не на рівні правди-неправди», — пояснює Катерина Рашевська.

Проблема в тому, що єдиного визначення в міжнародному праві немає.

«Ми дуже часто розходимося з міжнародними експертами в тому, що розуміємо як протиправну поведінку. Для них мілітаризація — це щось на зразок феномену дітей-солдатів: дитина з автоматом», — каже Рашевська. На її думку, феномен ширший: зустрічі з військовими, меморіальні дошки, георгіївська стрічка, прямий зв’язок між Другою світовою і так званою «СВО» — усе це порушення прав дитини.

Її прогноз: «З тією динамікою і мілітаризацією, яку ми спостерігаємо, в наступні роки випускники шкіл будуть зобов’язані мати практику поблизу лінії фронту».

Яку Україну «показують» дітям

«Коли ми говоримо про 2014 рік, ми говоримо про підручники історії, які мали щось схоже з історією. Коли про 22-й — це вже не підручники, а пропагандистські матеріали, повністю переписані», — наголошує Марія Суляліна.

Марія Суляліна

Уявлення, яке формують у дитини: Україна — «ісконно російська територія», позбавлена суб’єктності. «Культурна спадщина належить Росії. Українська культура розглядається лише як відгалуження або перекручена російська. У дитини забирається будь-який зв’язок з її власною культурою», — каже правозахисниця.

Новітню історію подають так, що країна нібито штучно створена і не має юридичного підґрунтя.

Окрему роль відіграє краєзнавство — предмет, який показує Крим чи Донеччину лише через призму постійного зв’язку з Росією.

Паралельно українська ідентичність криміналізується. «Слава Україні», «Героям слава» — абсолютно заборонений вигук. Заборонена символіка, включно з тризубом.

«Дуже легко можна отримати статті на зразок реабілітації нацизму чи гірше — підозри в екстремізмі, тероризмі, державній зраді», — попереджає Катерина Рашевська.

Існують навіть сфальсифіковані судові рішення проти вже мертвих українських діячів.

Катерина Рашевська

У травні 2026 року на зустрічі з ветеранами так званої «СВО» Путін заявив, що тепер фронт пролягає через уми дітей і молоді, а ветерани зобов’язані на цьому фронті перемагати.

«Це не була декларація чи чергова маячня. Це було задекларовано як план, що ці люди повинні робити. Ветерани так званої „СВО“ напряму включені в освітній процес — не тільки як викладачі основ безпеки та захисту Батьківщини, а й цілої низки інших дисциплін. Існують федеральні програми їхньої перекваліфікації», — каже Рашевська.

Вона пояснює й ідентичнісну логіку: «Коли росіяни говорять, що росіяни та українці — один народ, для них це означає, що українці — то росіяни. Ви не українські діти, ви „русские“ діти. Але це не працює у зворотний бік». І далі: «Росія не каже: „Ви ніколи не будете як ми“. Вона говорить: „Ви ніколи не будете не як ми“. Русифікація проходить крізь усе існування дитини — від наймолодшого віку до 18 років і призову в російську армію».

Що змінилося після 2022 року

У 2014-2022 роках із програм виключили українську мову, історію України, географію, громадянську освіту. Факультатив існував лише на папері: «Перед 22-м роком цифри, які вони називали, — це 0,1%. Коли перевіряли, не було ні підручників українською, ні інформації українською».

«Після 22-го року вони перестали навіть робити вигляд. Торік українську мову прибрали з переліку предметів рідної мови. Були вилучені всі шкільні підручники, всі книжки з бібліотек — усе українською», — розповідає Суляліна.

Різниця між 2014-м і 2022-м — у темпах і репресіях: «На прикладі Криму ми не бачили такого рівня тиску, підвалів, переслідувань. У 22-му вони діяли швидше. Директорів викрадали, вчителів викрадали, застосовували фізичний тиск і погрози».

Хроніка проста: спершу правки в наявних підручниках, далі єдиний підручник Мединського для старших класів, потім для 10-го, потім для 5–9-х.

«Зараз ми бачимо перехід на єдині підручники не лише з історії. Збільшено години історії, з’явилися нові підручники з краєзнавства, змінено програму „захисту вітчизни“ — набагато більше практичних навичок володіння зброєю, участі в сучасних конфліктах». Викладають переважно колишні військові — учасники воєн проти України, у Чечні, Сирії.

Школа як простір тиску

Діти не можуть покидати школу протягом навчання — забрати їх має родина. «У школі висять плакати, присвячені війні. На фасадах — пам’ятні дошки військовим, які загинули у війні проти України. Цілі класи зроблені класами російської версії історії. Простір теж дуже сильно давить на дитину», — каже Суляліна.

Предмети працюють на ту саму мету. «Історія, захист вітчизни, географія, російська мова і література побудовані так, щоби героїзувати війну і замотивувати дитину долучитися до збройних сил. У географії Росія звільняла континенти, відкривала їх, приносила культуру. А інші країни в той самий період колонізували, вбивали, знищували. Ті ж самі дії показуються по-різному».

Після школи система не відпускає: заклад вищої освіти пропонує те саме. «Їм треба, щоби лояльні громадяни ставали частиною окупаційної системи. Щоб ці люди не просто загинули, а стали частиною цієї репресивної системи. І тоді це не росіяни приїхали і стали співробітниками ФСБ і катують українців, — це ви самі себе катуєте», — пояснює Суляліна.

Гроші отримують лише ті, хто вже в системі.

Соціальний ліфт в окупації працює інакше, додає Рашевська: варіантів після окупаційної школи небагато. «Ми фіксуємо участь наших дітей з окупованих територій після 2022 року у війні проти України. І документуємо, що частина випускників вступила до вишів у Санкт-Петербурзі чи Москві. Росіяни висвітлюють це у своїх медіа як успішні кейси».

1 600 000 дітей без дитинства

Після уроків вільного часу теж немає. «Росіяни роблять усе, щоби вилучити дитину із сім’ї, яка за радянськими традиціями розглядається як шкідливий буржуазний елемент. Витягнути якомога раніше, відправити в табір — тим паче, що табори цілорічні», — каже Катерина Рашевська.

«Юнармія» доступна з восьми років, «Орлята Росії» — обов’язкові з першого класу, є ще «Движение первых», «Юг молодой». Дітей, які проявляли нелояльність у Запорізькій і Херсонській областях, зумисне відправляли в «Юг молодой» — «щоби їх там навчили, як жити і як Росію любити».

Правозахисниця застерігає від хибних узагальнень: 2 425 повернутих з-під контролю України дітей — це виняткові випадки, за якими не можна міряти настрої в окупації.

«Я не говорю, що всі діти в окупації повірили в російські наративи. Але чи хоче Росія, щоби повірили всі? Безумовно», — каже вона. У групі найвищого ризику — діти-сироти, діти без батьківського піклування, з багатодітних родин, із родин внутрішньо переміщених осіб.

Але є й інша група — активні, талановиті, спортсмени, переможці олімпіад.

«Ми не можемо очікувати, що вони повинні саботувати всі активності, не розвиватися, не вчитися, бо ж це держава-агресор. Це було би негуманно». Саме таких возять у табори перевиховання і за кордон — не лише в Білорусь, а й в Індію, Китай, Північну Корею. «З них виховується нова еліта для Російської Федерації, а це ускладнює деокупацію і реінтеграцію».

«Юнармія»: серце мілітаризації

Рух створив Шойгу, на окупованих територіях він працює щонайпізніше з 2016 року. Ще до повномасштабного вторгнення на «Юнармію» в Криму виділяли більше коштів, ніж на осередки в самій Росії.

Рух включено до санкційних списків більшості юрисдикцій, зокрема США, — саме через його роль у фізичній та ментальній підготовці дітей до служби у збройних силах РФ. Один із показників: кожен другий має вступити до профільного закладу, що фактично означає відстрочений вступ на службу. Від інструкторів вимагають щонайменше три місяці бойового досвіду.

Для зовнішньої аудиторії «Юнармію» подають як дозвілля. «Мовляв, що ви зациклюєтеся на копанні окопів і розмінуванні? Є гурток орігамі, є юнкори», — іронізує Рашевська і наводить кейс: дитина хотіла займатися лише робототехнікою, але доступ до гуртка був обумовлений повним членством у «Юнармії».

«Ти не можеш обрати щось одне. Саме тому ми говоримо про примус: ти ніколи не обираєш усвідомлено і не розумієш до кінця, на що даєш згоду», — каже вона.

Були й прямі обмани: дітям обіцяли оздоровлення біля моря, а везли в табір «Авангард» у Волгоградській області, де вони жили в наметовому містечку і проходили базову військову підготовку.

«„Юнармія“ — це маленька модель російського воєнізованого суспільства для дітей. „Давайте пограємося у війну“. Але у війну не можна гратися», — резюмує Рашевська.

Цифри: близько 48 000 дітей у «Юнармії» проти 595 000 у «Движении первых» на окупованих територіях. Різниця — у сприйнятті: «Юнармія» вважається токсичним рухом, у ній батьки бачать чітку траєкторію до мобілізації. «Движение первых» здається безпечним: безкоштовні путівки, одяг, додаткові бали. «Хоча в цьому русі так само є ризик. І в них багато спільних мілітаристських заходів з „Юнармією“».

Найвідвертіші — військово-патріотичні клуби.

«Вони навіть не намагаються замаскуватися під молодіжний рух. Створюють клуб, мають техніку і звітуються та пишаються кількістю дітей, які виросли і вмерли, захищаючи Російську Федерацію», — каже Суляліна.

На сайті одного з кримських клубів написано, що четверо стали героями, і їхній подвиг треба повторити. Це люди 2001 і 2003 років народження — діти на момент окупації 2014-го.

Санкції, які завжди запізнюються

«Юнармія» почала потрапляти в санкційні списки лише у 2022 році — після появи меморіальних дощок загиблим дітям-членам руху. До того вишколи, вахти героїв, марші й табори зі зброєю нікого особливо не турбували, хоча інструкторами були «герої» чеченської та сирійської воєн.

«Я щиро вірю, що якби була адекватна реакція на „Юнармію“ у 2016–2017 роках, ми б не побачили такого її розгалуження зараз», — каже Суляліна.

Катерина Рашевська формулює жорсткіше: «Міжнародна увага запізнюється не на місяці, а на кілька років, що дає росіянам знак, що так можна робити. Єдиний статус-кво, який був з 2014 до 2022 року, — це мовчання про те, що Росія загарбала частину суверенної території іншої держави, розбудовує там „Гітлерюгенд 2.0“, поширює своє законодавство, викорінює ідентичність».

Санкцій саме за мілітаризацію та індоктринацію дітей до 2022 року не було взагалі.

«Із тих темпів мілітаризації, які ми спостерігаємо, очевидно, що цей десант не для подальшого просування до Львова чи Ужгорода. Ці діти готуються, щоби провести невеличку спеціальну військову операцію десь в Естонії, в Нарві, чи в інших балтійських державах», — каже Рашевська.

Це підтверджують і військовий бюджет, і економіка, поставлена на військові рейки, і очікування нової хвилі мобілізації восени. «І хто піде воювати першими? Люди з окупованих територій. Це будуть наші колишні діти, які не встигли виїхати, бо їм уже буде 18. Вони будуть загрібати всіх, кого найлегше витягнути».

Ціна відмови: облік, колонія, катування

Батькам погрожують позбавленням батьківських прав, якщо дитина не долучається до заходів або не відвідує школу. «Я бачила на власні очі висновок комісії у справах неповнолітніх, де батька визнали винним, що дитина не відвідувала відповідні заходи. Йому висунули попередження. Але наступним кроком було би позбавлення батьківських прав. Ти не можеш чинити спротив, бо тобі дорога твоя дитина», — розповідає Рашевська.

В одному з кейсів хлопчик не міг прижитися в жодній школі. «До батьків приходила поліція, приходили російські військові. Говорили, що дитину поставлять на облік у МВС за таку поведінку, і якщо будуть повторні випадки, його відправлять у колонію».

Є й інші санкції: у публічних звітах так званих уповноважених у справах дитини в окупованій Луганській області згадується примусове психіатричне лікування — до 100 дітей у 2024 році. «Ми абсолютно не розуміємо, що з ними там відбувається».

Проти українських підлітків відкривають кримінальні провадження за тероризм, екстремізм, державну зраду — з десятилітніми вироками. «Дітей цих катують, у дітей повибиті зуби, нирки. І це тільки тому, що дитина не хоче бути лояльною».

Що пропонують натомість — путівки, грамоти й перше в житті море

На початку вторгнення пропонували виплати за зарахування дитини до об’єднання, безкоштовне харчування, одяг, грамоти «у стилі Радянського Союзу». Далі — престижні табори: «Артек», «Орлёнок», «Океан» або «Сондовон» у Північній Кореї.

Суляліна додає: у Росії є комплекс заходів щодо дітей, «схильних до деструктивної поведінки», і серед виділених категорій — діти з так званих нових територій. Серед заходів окремо прописано залучення до «Движения первых». «По суті, це рознарядка: усіх, кого виявили як проукраїнських, мають залучити до руху».

Мотивація самих дітей часто не має нічого спільного з патріотизмом. «Дуже часто це бажання поїхати вперше в житті побачити море або поїхати на екскурсію. Це молодь із маленьких містечок, де в родини не найкраще фінансове становище». У поїздках їх селять у найкращих готелях, водять на виставки, годують так, як удома вони не харчуються ніколи. «А потім вони дуже соромляться того, що були частиною цієї організації».

Ті, хто залишається, — гарантія деокупації

«Ці люди, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, — це єдина і надійна гарантія їхньої деокупації», — переконана Рашевська.

«Якби всі спакували валізи і виїхали, росіяни завезли би замість них своїх колонізаторів, як вони це успішно роблять і зараз, і проголосили би там Росію. І через кілька десятиліть ми би не мали нічого в рамках чинного міжнародного права». Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську області та Крим не можна розглядати як «unpopulated area, якісь безлюдні зони, де виють дикі вовки».

«Вони зберігають нашу українську ідентичність в окупації. Бо коли росіяни депортують дітей, вони депортують ідентичність з окупованої території».

«Мене найбільше вражають молоді люди, які вертаються на вільну територію України. Це історії людей, які зберегли ідентичність взагалі незрозуміло з чого», — каже Суляліна.

У багатьох батьки — колаборанти. Дехто після виїзду не може отримати документи саме через це. Дехто, вже перебуваючи на вільній території, дзвонить родичам і каже, що виїхав в Україну, а не поїхав подорожувати Росією і Білоруссю. «Пройшло вже більше 12 років окупації. А ця молодь, яка була прям дітьми, коли окупація сталася, — ось вона є, їде. І це дає надію, що наших людей набагато більше, ніж ми зараз бачимо».

Рашевську вражає й інше — те, як ці діти почуваються на підконтрольній території: як туристи. «Вони не додому до себе їдуть. Вони з одного окупованого дому їдуть до себе додому в Україні. То давайте перестанемо бачити в них загрозу і зробимо їм хороший прийом». Натомість вони стикаються з проблемами оренди житла і невидачею довідки ВПО через відсутність підтвердження реєстрації в окупації.

Друге — рівень зла. «Для наших партнерів з держав глобального Півдня деструктивні впливи на когнітивний розвиток — це ні про що. Мовляв, не ґвалтують, не вбивають, кров не проливають. Але і наших ґвалтують, і наших катують. Я говорила про вибиті зуби і про те, як ми це маємо доводити в Комітеті ООН з прав людини, бо вони просять докази. І дітей вбивають у колоніях, і з колонії у 18 років відправляють виконувати покарання по 20 років».

Пропаганда, що працює на десятиліття вперед. Що приховує російський серіал «Марік»

Українці з окупованого Донбасу воювали за Росію. Вони у полоні, і розповіли, чому пішли на фронт

Цей курорт у моєму серці. Як виглядає Славкурорт у 2026 році і яким його пам’ятають люди зі сходу