«Щоб ми не зникали з радарів». Художниця Ірина Серебреннікова створила листівки про рідний Донецьк

Ірина народилася і виросла в Донецьку. Мешкала в Ленінському районі, який у лютому 2026 року за законом про декомунізацію та деколонізацію перейменували на Олександрівський, неподалік телецентру та пожежної частини. У ДонНТУ вона вивчала комп’ютерну науку і здобула ступінь бакалавра. На рік переїхала до Харкова, де навчалася у ХНУРЕ за спеціальністю «Управляючі системи та технології».

Через різні життєві обставини поїхати з рідного, але окупованого, Донецька Ірина змогла лише у серпні 2020 року.

Ірина СеребренніковаАвтор: особистий архів Ірини

«Намагалися виїхати раніше, але на той момент уже був коронавірус і діяли карантинні обмеження. Їхали я, чоловік і кіт. Із речей мали два рюкзаки, два чемодани, принтер і парасольку-тростину. Оскільки перехідні пункти вже були закриті через карантин, схема була складною. Одна машина довезла нас до Успенки на кордон. До речі, кордон між «ДНР»/«ЛНР» та Росією існує досі, хоч Росія й оголосила ці території частиною РФ. Кордон ми переходили пішки. Потім сіли в іншу машину й доїхали до російського перехідного пункту, який був під Харковом. Там знову переходили пішки, після чого інша машина повезла нас через Харків. Ми їхали у Полтаву до батьків чоловіка».

Ірина розповідає, що в дитинстві відвідувала різні творчі та рукодільні гуртки, але найбільше займалася малюванням. Кілька років ходила до художнього гуртка. Під час вступу до ДонНТУ їй обіцяли навчання за напрямом комп’ютерний дизайн, однак фактично студентів більше орієнтували на програмування.

«Я малюю і від руки, переважно акриловими фарбами. Але два роки тому чоловік подарував мені iPad, тож зараз здебільшого малюю на ньому».

Під час роботи над листівками про Донецьк Ірині став у пригоді досвід у поліграфії – вона працювала дизайнеркою та маркетологинею, знає технології й матеріали, а також розуміється на підготовці макетів до друку.

Ірина вже отримала листівки з друкуАвтор: особистий архів Ірини

«Я відчула, що потрібно популяризувати Донецьк, підтримувати ком’юніті донеччан, щоб ми не зникали з радарів. Робити якісь проєкти, зустрічі, фестивалі, підтримувати одне одного».

Листівки стали для Ірини другим проєктом, спрямованим на збереження спогадів і образу дому. До цього, минулого року, вона почала створювати закладки із зображеннями міст України, які мають для неї особливе значення – Донецька, Маріуполя, Бахмута, Полтави, Києва, Дніпра, Харкова та Одеси.

«У мене здебільшого їх замовляють різні сувенірні магазини. Але бувають і індивідуальні замовлення, наприклад, малювала закладинку міста Бориспіль для доньки військового. Я поступово малюю інші міста України, бо на них є попит».

Першу листівку з териконами Ірина намалювала слухаючи пісню «Донецьке квіткове поле» від полтавського рок-гурту «Vitryla».

«Терикони намальовані за фотографією мого батька. Він займається фотографією як хобі так і додатковим заробітком. А назву для всього набору мені підказала пісня “За териконами” Мюслі UA ft. Misha Scorpion».

ТерикониАвтор: особистий архів Ірини

Храм святих Петра та Февронії на перехресті проспекту Леніна та вулиці Куйбишева Ірина намалювала за власною фотографією з архіву.

«Це перехрестя я добре пам’ятаю. А цей храм – буквально за п’ять хвилин пішки від мого дому. На місці, де зараз зображений цей храм, у моєму дитинстві був дитячий майданчик у вигляді фортеці чи замку. Тут повертає такий рідний трамвай №3. Я за будь-якої можливості, у будь-якому місті, де є трамваї, намагаюся на них покататися. Це мені нагадує про дім. Через це перехрестя я сім років ходила до школи. А коли стала студенткою, ми з друзями лазили на дахи будинків, сиділи там і грали на гітарі. Один із кадрів я, власне, зробила звідти. З дитинства моїм орієнтиром були й телевежі. Я їх теж малювала, але коли почала збирати набір і думати, що саме туди додати, мені здалося, що арт із вежами трохи нудний за наповненням – просто вежі й вежі. Можливо, це й цінно, але храм виглядає цікавіше з погляду архітектури та ракурсу».

Храм святих Петра та ФевроніїАвтор: особистий архів Ірини

Троянди в центральному міському парку імені Щербакова з боку супермаркету «Амстор» та фонтана, який завжди нагадував їй торт.

«Через Щербакова я ходила пішки на роботу, коли була гарна погода – не лило, як із відра, і не було ожеледиці».

Троянди в центральному міському парку імені ЩербаковаАвтор: особистий архів Ірини

Ще одна листівка присвячена цьому парку. У 2008 році до Дня міста тут встановили пам’ятник «Добрий Ангел Миру». У центрі композиції — гранітна колона, над якою височіє золота фігура ангела на півсфері, що символізує Землю. У руках він тримає голуба — символ миру та надії. Основа пам’ятника має форму багатогранника, на гранях якого золотими літерами викарбувані імена.

Пам’ятник «Добрий Ангел Миру»Автор: особистий архів Ірини

Оскільки Ірина та її батьки працювали на залізниці, вона з дитинства любить потяги. Листівку, пов’язану з Донецьком, вона намалювала за власною фотографією із музею залізниці. Спочатку хотіла зобразити Hyundai на вокзалі, але обрала паровоз як більш атмосферний образ. Вона також згадує, що в минулому паровоз з двома-трьома вагонами курсував з Луганська до Маріуполя через Дебальцеве і возив ветеранів.

Паровозне депоАвтор: особистий архів Ірини

Скульптура Архангела Михаїла в Донецьку має київське походження. Роботу Георгія Куравського спочатку встановили на Майдані Незалежності, але у 2001 році під час реконструкції демонтували й згодом передали Донецьку. У 2002 році Архангела встановили перед Спасо-Преображенським собором. Це був символічний культурний обмін: Донецьк подарував Києву копію Пальми Мерцалова, а Київ Донецьку — Архангела Михаїла.

«Мені здалося символічним додати ангела з мечем, бо я знаю людей, які досі там залишаються і продовжують бути за Україну. Дуже хочеться, щоб ми нарешті повернулися додому. Не впевнена, що хочу там жити, але приїхати в гості в Донецьк – дуже».

Архангел МихаїлАвтор: особистий архів Ірини

Листівка з театром опери та балету — з цим місцем у Ірини пов’язані теплі спогади. Свого часу вона проходила повз театр дорогою на роботу, а в дитинстві відвідувала там новорічні вистави. Для листівки художниця обрала вечірній ракурс, який їй особливо сподобався.

Театр опери та балетуАвтор: особистий архів Ірини

Пам’ятник Джону Юзу на тлі недобудованої бібліотеки ДонНТУ. Для роботи вона використала власний задум щодо графіті на паркані, оскільки актуальних фотографій цього місця немає, а наявні написи багато разів змінювали.

«Чому Джон Юз? Бо хочеться протидіяти пропаганді про те, що Донецьк побудував “совок”. Насправді все будували англійці, весь цей промисловий комплекс створювали за участю британських фахівців».

Пам’ятник Джону ЮзуАвтор: особистий архів Ірини

Остання листівка — поле з волошками на тлі Донецького аеропорту. Це єдина робота, створена не за фотографією, а як ілюстрація та емоційна відповідь на книгу В’ячеслава Мінстера, який рік тому виїхав з окупованого Донецька.

«Я просто прочитала книгу, і мені захотілося намалювати це як візуал до неї. Під Донецьким аеропортом є схожі степи. Ми ще студентами їздили туди, фотографувалися з кіньми, що паслися, плели вінки, гуляли. Тому таке поле там цілком могло існувати. Для мене цей арт ще й символічний. Є таке негласне психологічне правило: зліва на фотографії чи ілюстрації – минуле, справа – теперішнє або майбутнє. У контексті 2014 року зліва я зробила світлу частину з ефектом нашого прапора, а праворуч – сіру й чорну».

Поле з волошками на тлі Донецького аеропортуАвтор: особистий архів Ірини

Розмір листівок – А6, вартість набору з дев’яти листівок – 400 гривень.

Замовити їх можна в соцмережах Ірини: Threds, Instagram, Telegram.

Ірина вже отримала листівки з друку і приймає передзамовлення.

----

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Тут були Левко Лук’яненко і Емма Андієвська. Яким було арткафе «Аратта» у Горлівці і що з ним зараз?

Втратила дім у Донецьку і знайшла свою «ТИШУ» у Карпатах. Анастасія Харченко відновлює людей у горах

«Ми не знали, що таке може бути». Як центр «Сяйлик» повертає дітям ВПО з аутизмом відчуття дому