Нова Горлівка, якої не сталося. Як місто планували перетворити на столицю Донбасу

Про що книга «Архітектура індустріальних міст Донбасу»

Автор книги Семен Широчин досліджує архітектурну спадщину індустріальних міст Донбасу — тему, яка, за його словами, досі залишається «білою плямою» не лише для широкої аудиторії, а часто й для самих мешканців регіону. Він простежує, як формувалися ці міста, які чинники впливали на їхню забудову та структуру, а також пропонує періодизацію архітектурної спадщини — з характерними для кожного періоду стилями та типами забудови.

У центрі книги — 17 міст Донеччини та Луганщини: Алчевськ, Бахмут, Горлівка, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Кадіївка, Костянтинівка, Краматорськ, Лисичанськ, Луганськ, Макіївка, Маріуполь, Сіверськодонецьк, Слов’янськ, Сорокине та Хрустальний. На їхньому прикладі Широчин показує водночас спільні риси й різноманіття архітектури Донбасу та вписує її в ширший український контекст.

Особливого сенсу ця робота набуває під час великої війни. Частину будівель, про які йдеться у книзі, вже зруйновано, інші можуть бути втрачені в майбутньому. Сам автор порівнює цю спадщину зі старими книжками, які роками стояли непрочитаними на полиці, а їхню цінність почали усвідомлювати тоді, коли частину «вкрали», частину «викинули», а решта почала «згорати в пожежі». Для збережених будівель видання має стати способом пояснити їхню цінність, а для втрачених — своєрідним некрологом.

Книга "Архітектура індустріальних міст Донбасу"Автор: skyhorse.ua

Книга розрахована не лише на архітекторів чи істориків. Її адресують краєзнавцям, пам’яткоохоронцям, уродженцям Донбасу, а також людям, які ніколи не бували в регіоні, але хочуть краще його зрозуміти.

Уривок з книги «Архітектура індустріальних міст Донбасу»

Горлівка - Невтілена столиця Донбасу

У добу першої п’ятирічки Горлівка була одним з найбільш залюднених міст Донбасу. Тут була велика щільність населення: на людину припадало лише 2,9-3,1 кв.м житлової площі, що становило лише 30 % санітарного мінімуму. Потрібне було значне житлове будівництво. При цьому, оскільки поблизу Горлівки було 63 % від усіх запасів коксівного вугілля на Донбасі, місто мало величезний потенціал розвитку як промисловий центр. Планувалось, що населення в 1938 році становитиме 85 тисяч, а в 1950 — 150 тисяч. У реальності зростання відбулось жвавіше: 1941 року в місті вже буде 181 тисяча мешканців.

Враховуючи потенціал зростання, у 1930 році було вирішено виконати тут величезне будівництво — впритул до Горлівки побудувати нове місто, яке вирішили назвати Нова Горлівка (також натрапляємо на варіант «Новгордонбас»). Завдання на проєктування міста Нова Горлівка затверджене Раднаркомом УСРР 3 травня 1930 року. Схему планування РНК затвердила 28 листопада 1930 року. Остаточний проєкт планування ухвалено РНК 5 травня 1932 року, а 4 червня 1932 року його остаточно прийняла до реалізації міськрада.

З моменту утворення в липні 1932 року Донецької області її адміністративним центром незмінно був Донецьк (на той момент — Сталіно). Маловідомий факт, що вже восени того ж року ЦК вирішує перенести обласний центр до Горлівки. Окрім очікувань, що тут виникне нове велике місто з чудовим потенціалом росту, на те були й політичні причини. Факт заснування Донецька (колишньої Юзівки) іноземцями був не на користь Донецька, а Горлівка мала славу міста робітничого руху та революційних подій.

Для Нової Горлівки обрали місцевість на захід від старого міста. Зі сходу її обмежували залізничні лінії (Очеретинська вантажна і пасажирська «Харків-Ростов»), з півночі — Залізна Балка, з півдня — території міста, оминаючи балку Скотовату до балки Широкої. А із заходу Нову Горлівку ніщо не обмежувало. Місцевість мала плавний спад зі сходу на захід та спади до балок. За санітарно-гігієнічним, геологічним та топографічним положенням місцевість вважалась зручною для будівництва.

Душкін-Гамзе

Відомо три проєкти Нової Горлівки. Перший проєкт, датований 1930 роком, розробляли архітектори Олексій Душкін і Емануїл Гамзе. Саме їм належить проєкт генплану майбутнього міста, а також розгортки вулиць і структури житлових будинків і груп.

Місто планувалось із зонуванням, основна маса промислових підприємств розташовувалась на відстані від 1,5 до 6 км від меж міста. Планувалось 5 житлових районів по 25–30 тисяч мешканців у кожному. Районне обслуговування мало розташовуватися на спеціально виділених територіях у вигляді смуг завширшки 200 м. Школи планувались на відстані щонайменше 500–600 м від виробництв і розміщувались таким чином, щоб учням не доводилося переходити вулиці з великим рухом. Медичні й розважальні заклади проєктувалися на території житлових районів. Але при цьому окреме медичне містечко споруджувалось у північно-східній частині міста. Планувалось два готелі: у центрі та біля привокзального майдану. Було задумане значне озеленення. Всередині міста — великий парк, зелені насадження всередині кварталів і вздовж вулиць, а навколо міста — зелена захисна зона завширшки щонайменше 2 км.

Горлівка відігравала важливу роль як залізничний центр, оскільки саме через неї йшла залізниця «Москва-Харків-Ростов». Планувалося спорудити новий вокзал, бо старий був у незручному острівку між коліями. Новий вокзал мав бути біля східної межі нового міста на його головній магістралі (зрештою вокзал так і залишиться на острівку, а новий збудують на тому самому місці). Планувалися нові магістралі, шляхопровід від нового міста до східної частини району і міста Рикове. Було заплановано (а в 1933 році — запущено) трамвай.

Будівлі загальноміського значення планувалися вздовж головної магістралі, а також бульварною вулицею західніше. Тут були заплановані будинок рад, будинок парткому, будинок промисловості, театр, музей, центральна бібліотека, архів, універмаг, готель, диспансер тощо.

Так мали виглядати будівлі у Горлівці за проєктом архітекторів Олексія Душкіна і Емануїла ГамзеАвтор: Ілюстрація з книги

Головною містобудівною віссю ставала магістраль 70 метрів завширшки, що пролягала зі сходу на захід і розгалужувалась на два напрямки: північно-західний і південно-західний. Вулиці планувались від 16,5 до 70 метрів завширшки. В основу планування був покладений житловий комплекс (квартал) площею 9–10 га, що формою наближався до квадрата зі сторонами 300 х 300 м. Кожен житловий комплекс мав житлові корпуси, будівлі дитсадка, ясел, а також сектори адміністративно-господарського, культурного, лікувального та фізкультурного обслуговування. Висота забудови планувалась 3–4 поверхи, хоча на візуалізаціях можна знайти і 6-поверхові будинки. Житловий район складався з 8–10 житлових комплексів.

У забудові планувалось декілька типів будинків. Згаданий вище житловий квартал складався з фрактальної структури, в основі якої було 8 житлових корпусів. Ці 6-поверхові будинки були яскравими прикладами конструктивізму: суцільне горизонтальне і вертикальне скління, апсиди сходових клітин, плаский дах тощо. 2 такі будинки ставились паралельно, а між ними перпендикулярно ставилась інфраструктурна споруда (ясла, дитсадок), що мала окремий вхід, але також була з’єднана із житловими корпусами через теплі надземні переходи. Кожна з таких Н-подібних структур ставала частиною більшої Н-подібної структури, в центрі якої була велика громадська будівля, що була з’єднана з усіма житловими корпусами теплими надземними переходами.

Іншим цікавим проєктом були 3-поверхові будинки, що мали величезні атріуми на всю довжину й висоту будинку. В атріумах розміщувалися зимові сади і фонтани. Уздовж стін були галереї із входами в житлові квартири. Галереї на протилежних сторонах з’єднувались між собою місточками.

«Діпромісто»

На базі проєкту Душкіна і Гамзе в групі українського «Діпроміста» у 1932–1933 роках було розроблено більш детальне планування центральних майданів. Загалом у місті їх планувалось 5, один з яких призначався для масових зборів і демонстрацій. Цей прямокутний пішохідний майдан був розташований упритул до іншого, що мав круглу форму і був на місці розгалуження головної магістралі (а також слугував транспортним вузлом, оскільки тут перетинались маршрути трамваїв і був прямий шлях до вокзалу).

Архітектурний поворот, що відбувся в СРСР в 1932 році, впливає і на плани Нової Горлівки. Уже в 1933 році акцент змінюється. У пресі стверджується, що оскільки в міста є єдиний забудовник, то це не тільки дає можливість, а й зобов’язує архітекторів вирішувати площі, перехрестя та вулиці у вигляді композиційно поєднаних елементів.

Проєкт 1933 року демонструє центральні площі вже не на містобудівному, а на архітектурно-композиційному і функціональному рівнях. Круглий майдан, що слугує транспортним вузлом, містить ансамбль будівель адміністративно-господарчих та політично-керівних організацій. У його центрі зображено круглу зелену зону, в якій перетинається 3 трамвайні шляхи, а посередині стоїть монумент з обеліском. Прямокутний майдан є суто пішохідним і має інше функціональне призначення. Тут мають проходити маніфестації, мітинги, паради тощо.

Так мав виглядати круглий майдан, який поєднував дві площі і був би транспортним вузломАвтор: Ілюстрація з книги

Майдан планувалось забудувати культурно-просвітницькими будівлями: музеями, картинною галереєю, бібліотекою і театром. Ці монументальні споруди ставали б фоном для масових подій, що відбувалися б на майдані. Театр поставав на його західній стороні й архітектурно пов’язував майдан з головним входом до парку культури і відпочинку. Навпроти театру стояла оточена вертикальними архітектурними акцентами колонада, від якої починалась алея, що вела до круглого майдану. Ця алея надавала велику пропускну здатність для евакуації та реевакуації великих мас населення, що можуть збиратись на площі під час масових заходів, не порушуючи при цьому нормального руху по магістралях.

Будівля керівних, урядових і громадських організацій була запроєктована таким чином, щоб виходити на обидва майдани. Вузькою частиною вона виходила на круглий майдан, що полегшувало доступ відвідувачів та співробітників. Широка частина з відкритими терасами і трибунами виходила на відкритий прямокутний майдан, що, на думку архітекторів, мало створювати символічний просторовий зв’язок влади і народних мас, які мають збиратись на майдані. За словами архітекторів, такої єдності композиції вони досягли, багаторазово переходячи від деталізації окремих споруд до масштабу всього комплексу і навпаки.

Так мав виглядати майдан і будівліАвтор: Ілюстрація з книги

Але, попри ансамблевий підхід до забудови площі, естетика окремих споруд залишалась переважно конструктивістською. Будівлі мали великі площі суцільного скління, були позбавлені класичних декоративних елементів. Такий підхід уже не був у фаворі.

Блохін, Зальцман, Меєрсон, Розенфельд і Соколов

Тому в 1933 році розробляється ще один проєкт забудови Нової Горлівки, який створюють архітектори Блохін, Зальцман, Меєрсон, Розенфельд і Соколов. Цей проєкт не є продовженням генплану Душкіна і Гамзе, він позбавлений функціональних ідей конструктивізму і є зразком уже більш класицистичного ансамблевого мислення.

Насамперед змінюється структура забудови. Місто отримує прямокутну структуру кварталів, а головна магістраль уже не розгалужується, а стає неперервною містобудівною віссю. Вона має вигляд озелененого проспекту, що йде від вокзалу на захід, проходить через центральну адміністративну площу і виходить на площу біля парку, прикрашену арками, обелісками, колонадами та якоюсь пірамідою. Вісь магістралі продовжується лінією центральної алеї парку.

Проєкт забудови Нової ГорлівкиАвтор: Ілюстрація з книги

Перпендикулярно прокладається інша вісь — магістраль, оточена з кожного боку зеленими кварталами. На місці перетину цих двох магістралей розташована адміністративна площа з вертикальним акцентом — баштою, що, ймовірно, відсилає до середньовічних ратуш.

Окрім загального планування та появи запозичень з історичних епох, змінюється і структура кварталів. Тут уже немає фрактальних структур і надземних переходів. Квартал стає симетричним з усіх сторін прямокутним ансамблем. З’являються Г-подібні, П-подібні й Н-подібні будинки, що займають відповідні композиційні місця у кварталі: Г-подібні й П-подібні поставлені в наріжних частинах, а Н-подібні стоять посеред зелених кварталів, де сприймаються в перспективі.

Перероблений проєкт схвально коментує преса: «Схематичність рядкової забудови поступилась забудові периметральній, що створює справжнє архітектурне обличчя вулиць і кварталів міста. Внутрішнє планування кварталів витримано відповідно до системи розселення за принципом житлових комплексів, але з проєкту вже виключена схематичність, що була властива більшості проєктів попереднього етапу. Елементи житлового комплексу використані для архітектурного оформлення кварталу. Дозволене наріжне вирішення житлових будівель, що значно збагатило запас засобів архітектурної виразності. Вільні простори поміж будівлями використані для організації просторих зелених газонів та насаджень. Загальна картина міста обіцяє цілу низку цікавих перспектив та кардинально відрізняється від нудного одноманіття нескінченних рядків у проєктах першого етапу».

Але від архітектурних планів варто повернутись до перенесення обласного центру. У жовтні 1932 року створюється план житлового, комунального й культурно-побутового будівництва для перенесення в 1933 році обласних установ до Горлівки. Складаються списки обладнання, транспорту, будматеріалів, затверджуються будівельні списки. Очікується, що перенесення сюди адміністративного центру Донбасу (а в тодішню Донецьку область входила і нинішня Луганська, яка стане окремою лише в 1938 році) збільшить населення міста одразу на 15-20 тисяч. Нова Горлівка була призначена ударним будівництвом всесоюзного значення. За зиму 1932-1933 рр. планувалось забезпечити майбутнє будівництво і розпочати підготовку фундаментів. Першими об’єктами Нової Горлівки мали стати готель і облрада, які мали спорудити до 1 липня 1933 року, а лікарню і школу — до 1 жовтня. Також мали розпочати будівництво обкому та облвиконкому.

Але вже в травні 1933 року будівельний трест ліквідують, а будівництво нового обласного центру скасовують. Об’єкти, що їх уже почали будувати, завершать, проте решту фінансування перенаправлять на будівництво в Донецьку. Нова Горлівка так і залишиться одним з утопічних більшовицьких проєктів.

Які причини різкої зміни планів? Щодо цього існує міська легенда, що нібито восени 1932 року автомобіль Лазаря Кагановича, що прямував Горлівкою, застряг у бруді розмитої дороги і не зміг доїхати до місця призначення. Через це Каганович буцімто розлютився, повернувся в Сталіно й ініціював скасування перенесення обласного центру.

Легенда про Кагановича відображала реальний стан справ: Донецьк, хоч і потребував благоустрою і реконструкції, прокладання централізованої каналізації, мереж водопостачання й освітлення, але таки при цьому він мав кращу інфраструктуру, ніж Горлівка, де відсутня була навіть звична структура вулиць. Були лише окремі селища при шахтах. Ідея будівництва нового обласного центру була запропонована поспіхом і жваво підхоплена пропагандою, проте сам процес був погано організований і ще гірше реалізований. Перенесення обласного центру вимагало величезних організаційних зусиль і матеріальних витрат, насамперед — в інфраструктурне будівництво і благоустрій.

Попри те, що всі роботи були ще попереду, в листопаді 1932 року перенесення обласного центру в Горлівку згадувалось у пресі як доконаний факт. Але вже на початку 1933 року з’ясовується, що проєкт планування неготовий, будматеріалів недостатньо, фінансове становище підрядника скрутне. Будівельники жили у важких побутових умовах і мали затримки зарплати. Поспішно анонсовані будівництва неможливо було завершити в запланований термін. Тобто переносити адміністративні установи в 1933 році просто було нікуди. Також треба взяти до уваги й те, про що не говорили: Голодомор значно зменшив кількість робочих рук у селах, де регулярно наймали людей на міські будівництва.

Де замовити книгу Семена Широчина «Архітектура індустріальних міст Донбасу»

Якщо ви зацікавилися виданням і хочете знати історію рідного краю, зберегти пам'ять про Луганщину і Донеччину, можете замовити видання автора.

Кого і що читати, щоб розуміти схід України. Вибір літературного критика Євгена Стасіневича

Вийшла книга «За Нас, за Вас і за Донбас». Чому її варто прочитати навіть вихідцям зі сходу

Книги про війну в Україні. 10 видань, які побачили світ у 2022 році