РОСІЯНИ ВЖЕ В МІСТІ. Правда від військових про бої за Костянтинівку
Хотів військових пільг і безкоштовної освіти. Чому Микита з Донецька пішов воювати за Росію
Микита з окупованого Донецька каже, що пішов до війська заради безкоштовного навчання та пільг. Він розумів, що може опинитися на війні, але «сподівався на удачу». Згодом, за його словами, залишався на службі, щоб оплачувати лікування матері. Про своє рішення воювати на боці Росії він розповів у відео на каналі СВОЇ.
На момент розмови Микиті було 23 роки. За його словами, контракт він підписав у листопаді 2020-го, коли жив в окупованому Донецьку.
Розраховував на навчання, хоча знав про ризик потрапити на війну
Микита пояснює: своїм рішенням не збирався нічого доводити. Каже, що разом із батьками розглядав службу як можливість здобути освіту коштом армії та скористатися пільгами.
«Єдине, чого ми хотіли, — це скористатися пільгами військового, піти вчитися безкоштовно, коштом армії. Це було цілком можливо. І водночас завдяки тому, що я вже прослужив би там щонайменше рік, мені б уже не загрожувала та сама строкова служба», — розповідає він.
На запитання, чи усвідомлював, що його можуть відправити воювати, Микита відповідає ствердно.
«Я це розумів, але, як то кажуть, ми сподівалися на удачу, і все», — каже він.
Далі Микита говорить, що допускав «відновлення» бойових дій. Співрозмовниця нагадує йому: війна не припинялася з 2014 року.
За словами чоловіка, після підписання контракту він прослужив близько року, зокрема понад місяць перебував на позиціях.
Микита має українське свідоцтво про народження, але українського паспорта, як випливає з розмови, не оформлював: на той час Донецьк уже був окупований. Нині він вважає себе громадянином Росії. Коли співрозмовниця називає його зрадником, відповідає: «Фактично, так, для всіх інших я зрадник. Я про це зовсім не замислювався».
Каже, що залишався в армії через хворобу матері
Микита визнає, що розумів ризик загинути або отримати тяжке поранення. Водночас, за його словами, згодом у нього з’явилася ще одна причина не звільнятися — лікування матері, яка захворіла на рак молочної залози.
«Лише військової зарплати вистачало на те, щоб і вдома все було нормально, і водночас ще залишалося на лікування», — пояснює він.
Про рішення підписати контракт Микита тепер говорить із жалем. Каже, що відмовляв від служби друзів.
«Я вже сто разів пошкодував, що пішов у цю армію ще в листопаді 2020-го. Я своїм друзям казав: “Не підписуйте, не йдіть. Краще нехай залишаться живими”. Хтось послухав, хтось — ні», — розповідає чоловік.
Як встановлюють, чи людина пішла воювати добровільно
У цьому ж відео адвокат ГО «Платформа прав людини» Юрій Мельничук пояснює, які докази можуть свідчити про добровільну участь громадянина України у війні на боці Росії.
Юрій Мельничук
За його словами, єдиного переліку доказів для всіх випадків немає. Слідство може досліджувати підписаний контракт, особисте листування з рекрутерами, свідчення інших військових та відеозаписи.
«Це можуть бути, зрештою, відеодокази, тому що багато хто використовує екшн-камери безпосередньо під час бойових операцій. Тому особа може потрапити на такі камери. Це можуть бути відео з якихось дронів, якщо особу можна ідентифікувати», — пояснює Мельничук.
Адвокат зазначає, що добровільна участь громадянина України в незаконних збройних формуваннях на окупованій території або у збройних формуваннях держави-агресора підпадає під частину сьому статті 111-1 Кримінального кодексу — про колабораційну діяльність. За його поясненням, вона передбачає від 12 до 15 років позбавлення волі. Водночас питання державної зради та конкретної кваліфікації дій потребує оцінки обставин справи.
Окремо необхідно встановлювати, чи був примус. Мельничук називає серед можливих доказів свідчення про насильницьке затримання та вивезення людини, погрози вбивством їй або її близьким. Відсутність контракту чи листування з рекрутерами також може враховуватися разом з іншими обставинами.
Брак грошей сам по собі не означає примусової мобілізації. Натомість фізичний примус, через який людина не могла керувати своїми вчинками, за статтею 40 Кримінального кодексу може виключати кримінальну відповідальність. В інших випадках фізичного чи психічного примусу закон вимагає оцінювати обставини за правилами крайньої необхідності.


