Ми не покинуті і зможемо перемогти. Захисник зі сходу Павло Вишебаба про волонтерів та Донеччину

Про службу

Я командир відділення. Це дуже “скромна посада” в ЗСУ, бо в моєму відділенні лише чотири людини. Тож я почуваюся, як люди в тилу, і постійно думаю про те, що роблю недостатньо. Але насправді всі мають бути на тих посадах, на яких вони є ефективними. В ЗСУ зараз дуже бракує менеджерів, які змогли б вирішувати проблеми на місці й мотивувати інших людей до роботи. Бракує IT-шників, які б допомагали вигравати “технічну війну”. Але дуже часто доводиться виконувати роботу, яка потрібна тут і зараз. Тому окопи, наприклад, копають абсолютно всі, бо від цього залежить ваша безпека.

Про екологію

Зараз ми знаходимось на Донеччині. Це моя мала Батьківщина, бо я народився у Краматорську і 7 років жив у Маріуполі. Знаю Донеччину дуже добре. У нас завжди були екологічні проблеми, але зараз це просто катастрофа. Наш регіон — найбрудніший в Україні. Степові й лісові пожежі знищують екосистему, яку потім неможливо відновити. Сотні видів тварин втрачають популяцію і свій дім. Це ще один привід ненавидіти росіян.

Павло Вишебаба з побратимамиФото: Facebook, Pavlo Vyshebaba

Про жінок в ЗСУ

Раніше в нашій бригаді взагалі не було жінок, але зраз з’являються. Вони себе дуже класно проявляють. Мені здається, що жінки більш відповідальні, на них дійсно можна покластись.

Можливо вони відчувають подвійну відповідальність на службі — я уявляю, як їм важко через стереотипи про жінок-військовослужбовців. Також їм складно через увагу з боку чоловіків, які місяцями не бачили поряд жінок.

Про підтримку держави і волонтерів

У нашій країні доволі слабкі інституції, тому там, де не спрацьовує влада, дуже допомагає народ. Я б не звинувачував у цьому владу — це ми як суспільство не встигли зробити інституції сильними, хоча зараз самі ж заповнюємо слабкі місця. Волонтери працюють ідеально.

Павло Вишебаба з побратимамиФото: Facebook, Pavlo Vyshebaba

Вони одразу ж можуть знайти все, про що ми просимо, але ми стараємось ніколи не брати зайвого. Також важливо донатити, але віддавати останнє не потрібно. Ми вкладаємо і свої гроші: ремонтуємо автомобілі, заправляємо, купуємо щось. Але з великими сумами набагато складніше, тож велика підтримка волонтерів дає відчуття, що ми не покинуті і що ми зможемо перемогти.

Я сказала мужу «Вернись, пожалуйста, живым!» — но потеряла его и друзей в одну секунду

Шахи врятували Ігоря Ярмонова у Маріуполі від розпачу. Зараз він в Ізраїлі будує життя з нуля

Я евакуювалася зі Сватового до Страсбурга. Тут 2,5 місяці ми з сином жили у монастирі