Шахи врятували Ігоря Ярмонова у Маріуполі від розпачу. Зараз він в Ізраїлі будує життя з нуля
Ігор Ярмонов зі своєю дружиною Галиною пробув 45 днів у блокадному Маріуполі. Ігор — п’ятиразовий чемпіон світу з шахів серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату і почесний громадянин міста, яке майже зруйноване російською армією. Зараз подружжя в Ізраїлі. Тут Ігор вже встиг взяти участь у чотирьох шахових турнірах.
Вранці, коли Галина йшла у пошуках хліба і води, Ігор залишався вдома і займався шахами. Одягнений у три пари вовняних шкарпеток, два светри поверх спортивного костюму, хутряний жилет з овечої вовни, зимову куртку, шапку, шарф, ноги укутані пледом, а на руках — рукавички з обрізаними пальцями. І він замерзлими неслухняними пальцями рухав фігурки на дошці.
Про складні умови життя в Маріуполі та евакуацію через Росію в Ізраїль шахіст Ігор Ярмонов розповів Свої.
Ми вижили на рисі, на нього обмінювали всі продукти
24 лютого запам’яталося панікою серед людей та величезними чергами в магазини і аптеки. Ціни одразу ж "злетіли" у декілька разів. Наступного дня під звуки канонади я з Галиною на таксі з’їздив на консультацію до алерголога, якої чекали місяць. Далі нам жодного разу не вдалося викликати машину, навіть за підвищеним тарифом. У місті відчувалася напруга, хоча мер Вадим Бойченко закликав городян зберігати спокій. Все ж таки, починаючи з 2014 року, ми фактично жили в прифронтовому місті: і працювали, і діти вчилися, і спорт розвивався. І дуже багато хто вірив, що військовий стан за місяць скасують — і все обійдеться. Не обійшлося.
Ліки, які нам були потрібні, вже неможливо було купити. Нові не завозили, а залишки розгребли миттєво. Мені потрібні препарати від астми. У критичному стані з медикаментами опинилася і Галя. Їй обов’язково приймати таблетки від гіпертонії та гормон щитовидної залози. Без них — повільна смерть. А ще у Галі орфанне захворювання — целіакія. Потрібна найсуворіша безглютенова дієта. І це виявилося ще одним випробуванням у Маріуполі. Бо хліб, макарони, перловку, пшеничну крупу, булгур, печиво і сухарі Галі не можна. Потрібні безглютенові продукти, які неможливо було дістати за будь-які гроші. Ми вижили на рисі, на нього обмінювали всі продукти. Ще нам дали три кілограма мороженої картоплі, з неї варили суп та борщ. У варива був дуже дивний смак, але ми вплітали за обидві щоки.
Відкриття турніру Маккабіада
Розділив всю їжу по дням. Там був кілограм цукру, дві шоколадки
Із кожним днем ситуація у Маріуполі тільки погіршувалася. Подзвонили одному з депутатів міської ради з проханням терміново нас вивезти. На що отримали відповідь: «Місто захищене, зберігайте спокій». Також телефонували до Донецького регіонального центру «Інваспорт» з аналогічним проханням. Відповідь одна: «Зберігайте спокій, ви під захистом ЗСУ».
Галина обдзвонила всіх, кого знала у місті, але знайти машину для нашої евакуації не могли. Зрештою вдалося вийти на місцевого священика. Ми домовилися, що він приїде до будинку, забере нас, відвезе на залізничний вокзал і посадить на евакуаційний потяг. Вранці наступного дня він зателефонував і повідомив приголомшливу новину, що потяга не буде — у Волновасі йдуть важкі бої. Були ще спроби «достукатися» до Національного комітету спорту інвалідів України, але й вони не принесли бажаного результату.
Ми жили на четвертому поверсі у панельній багатоповерхівці у Центральному районі. У нас не було великих запасів, тільки звичайні продукти на тиждень в холодильнику, а в морозилці — трохи м’яса, заморожена курка, голубці, пельмені та вареники. Стояти багато годин біля магазинів було небезпечно через обстріли. Ми тверезо оцінили свої сили, вирішили підрахувати всі запаси їжі, що залишилися.
На двох у нас було: кілограм цукру, дві шоколадки, по кілограму борошна і гречки, баночка варення з чорної смородини, 40 домашніх яєць, які дивом вдалося купити втридорога в маленькому м’ясному магазинчику. Я розділив їх по дням.
У місті люди запевняли, що війна триватиме не більше десяти днів, і сторони сядуть за переговори. А нам треба лише трохи протриматися.
У підвалі я б не вижив — у мене сильна астма
У чаті голова ОСББ написав, що підвал в панельці — дуже сумнівне місце для укриття людей, оскільки такі споруди під час обстрілів просто складаються, як карткові будиночки. І що безпечніше перебувати біля несучої стіни в квартирі. Але люди в паніці буквально змусили його відкрити технічний підвал. Галя одразу побігла туди глянути та оцінити умови для мого перебування. Там було темно, брудно, тісно і задушливо. Без води та туалету. Стало зрозуміло, що мені — людині з інвалідністю та астмою, там не вижити.
Тож ми вирішили залишитися у своїй квартирі і ховатися у ванній площею 3,7 квадратів. З усього під’їзду зрештою залишилося лише дев’ятеро сімей, а на поверсі ми були одні. Комендантська година тривала з 18:00 до 6:00. На цей час під’їзд зачиняли на ключ.
2 березня ми залишилися без зв’язку, світла, води, газу, опалення. Добре, що встигли набрати ванну води, десь 200 літрів. Ходили чутки, що воду отруїли, вона непридатна для пиття та приготування. Але ми все ж залишили її. Розморозився холодильник, злиплися пельмені та вареники. І без того малий запас продуктів почав стрімко псуватися.
Що було у коробці з літерою Z?
За 45 днів блокади нам лише один раз вдалося отримати пайок. Галя наприкінці березня ходила до «Метро» з моїми документами про інвалідність та з посвідченням «Почесного громадянина Маріуполя». Їй довелося вистояти величезну чергу. Всередину пускали по п’ятеро людей. На вході — озброєні військові. Взяли паспорт, записали в зошит всі дані, дали розписатися. Дані із зошита пізніше переносилися до комп’ютера і прийти вдруге отримати пайок не можна. Сказали, заберуть у комендатуру.
В гуманітарний пайок, який був складений в коробку з літерою Z, входило: 1 кг цукру, 2 кг борошна, по 1 кг вермішелі, рису та перловки, 3 баночки рибних консервів: кілька у томаті, сардина у власному соку, 3 невеликі баночки тушонки. Якість невисока, один жир. Ще було 5 літрів бутильованої води, 1 літр олії із соняшника та ріпаку навпіл, 1 буханець свіжого хліба видали з машини. І ще невеликий гігієнічний набір: рулончик туалетного паперу, мило, шампунь, зубна щітка, паста, прокладки жіночі, 400 г порошку для ручного прання. І це на місяць.
У квартирі стало холодно, вода в каструлі і чайнику замерзала на крижаній кухні. Ми вирішили утеплити вітальню: заклеїли скотчем вікно і заклали подушками. І дійсно трохи потеплішало.
Їжу готували на вулиці. Розводили багаття. Ми спалили багато книг із своєї бібліотеки. По листочку відривали, щоб нагріти чайник. А готуючи каші, доводилося вдаватися до хитрощів, аби зекономити дрова і час: звечора заливали крупу водою з ванної і до ранку вона гарненько набухала.
Вранці ставили каструлю на багаття, і крупа досить швидко варилася. Крупу не мили, просто перебирали, потім загортали в рушник, протрушували і все. Картоплю, моркву, буряк просто витирали рекламками з АТБ, все терли на тертку і варили на вогнищі. Це дозволяло вдвічі менше витрачати дров, води і часу на приготування. До речі, в день евакуації ми спалили «Підняту цілину», щоб зігріти дві чашки.
Жителі Ізраїлю розпочали збір коштів на все необхідне
Так ми жили 45 днів, а потім вибратися з Маріуполя нам допомогла сестра моєї дружини Світлана. Вона — єдина людина у світі, якій ми виявилися потрібними. Світлана знайшла нас і змогла витягти з Маріуполя. Добре знаючи мене, вона зрозуміла, якщо не виходимо на зв’язок, то все дуже погано і ми не можемо цього зробити. Увесь березень вона шукала можливості, як нам допомогти. Сестра твердо вірила, що ми живі, хоча інші вважали, що ми вже загинули під бомбами. Завдяки Світлані та сприянню Міжнародної організації спортсменів з фізичною інвалідністю вдалося мене і Галю евакуювати. 9 квітня нас вивезли з Маріуполя через Нікольське, Донецьк, Макіївку, а далі в Таганрог, де нас поселили у таборі для біженців.
Сестра купила нам квитки на поїзд до Москви. Три тижні ми жили разом в однокімнатній квартирі. Статус біженців не оформляли, жодних виплат не отримували. Просто мали право бути там 90 днів. Весь цей час думали, як бути далі, розглядали варіанти, як виїхати.
Я отримав електронною поштою запрошення на Чемпіонат світу IPCA в Ашдоді. І це нам дуже допомогло. Федерація шахів Ізраїлю оплатила проживання, харчування у готелі та турнірний внесок. Квитки нам теж купили. В аеропорту Домодєдово нас дуже довго перевіряли. Навіть забрали мобільні телефони, переглядали наші контакти та листування. Ми вже думали, що нас не випустять. Але допомогло персональне запрошення на шаховий чемпіонат. І так ми опинилися в Ізраїлі.
17 травня нас відвезли до Єрусалиму в готель для українських біженців. Статусу біженця у нас немає, ми знаходимося тут легально за гостьовою візою терміном на 90 днів. Дуже сильно допомогли волонтери, вони принесли одяг, взуття. Дізналися про мої потреби: у мене не було візка, ортопедичного взуття, різних пристосувань для душу, вітамінів та ліків для нас обох. Ще на турнірі в Ашдоді про мене зробили телевізійний сюжет, після нього жителі Ізраїлю розпочали збір коштів на електроквізок, трап, спеціальне взуття.
8 серпня закінчується термін дії нашої туристичної візи. Нещодавно нам дзвонили із соціальної служби Ізраїлю і цікавилися, коли ми збираємося виїжджати в Україну. Місцеві волонтери запевняють, що мене з такою важкою формою інвалідності не можуть вислати з країни, бо наше місто Маріуполь в окупації. Тож ми сподіваємося на продовження візи.
***
Нещодавно Ігор змагався у турнірі в Єрусалимі в рамках Маккабіади. Ці міжнародні спортивні змагання за зразком Олімпійських ігор проводять раз на чотири роки в Ізраїлі. Наш земляк грав з гросмейстерами по круговій системі — кожен день новий супротивник.
На чемпіонаті світу серед шахістів з ураженням опорно-рухового апарату, якій відбувся у травні в Ашдоді, Ігор посів п’яте місце. На чемпіонаті Єрусалима по швидких шахах чоловік завоював срібну медаль. Наприкінці червня Ярмонов став чемпіоном Єрусалиму по рапіду. У останніх двох змаганнях Ігор грав зі спортсменами без інвалідності.
⚡️ Історії життя, які захоплюють та зворушують до глибини душі - читайте на сайті ukr.net.
Свої в Telegram 
