У полоні я сподівалася, що про мене говорять. "Нава" закликає боротися за звільнення захисників
Оборонців Маріуполя, які виходили з "Азовсталі" за наказом, вже 16 місяців утримують у російському полоні. Про їхню подальшу долю, стан і досі нічого невідомо. Єдине, в чому всі точно запевнилися, — вони перебувають у надважких умовах. Так само, як і інші захисники України, які потрапили у російський полон, боронячи країну на інших ділянках фронту. Захисниця Валерія "Нава" Суботіна, яка повернулася в Україну в рамках обміну 10 квітня, розповіла історію боротьби за неї. Та наголосила, що кожен має продовжувати робити все можливе, аби всі захисники повернулися з російського полону.
Досвід боротьби за "Наву"
Публічною Валерія Суботіна була ще до початку повномасштабної війни. Вона була прес-офіцеркою, речницею різних підрозділів. Дружила з журналістами.
"Про мене було більш ніж достатньо інформації в інтернеті. Тож була вона і в доступі ворога. Звісно, через це і через те, що я є офіцером та виконувала обов’язки помічника командира одного з підрозділів до мене була надмірна увага в полоні, що є мінусом".
Але, ділиться, інших мучать теж. Деяких навіть значно більше. І це без якоїсь там публічності.
Під час оборони Маріуполя на території заводу "Азовсталь" Валерія одружилася з прикордонником Андрієм Суботіним. Наступного дня, виконуючи бойове завдання, Андрій загинув. Валерія ж разом із побратимами за наказом вийшла з території заводу й потрапила у російський полон.
Всі, хто на фото — повернулися на волю. Фото зроблене 17.05.2022
"Батьки мого чоловіка не отримали від мене жодних інструкцій — говорити про мене в ЗМІ чи ні. Я лише сказала батькові про наказ вищого командування і що це буде довгий полон для мене. Так я думала, і так власне сталося".
Вони самі вирішили, що говоритимуть про Валерію.
Мати Андрія боролося за визволення Валерії
"Вони взяли на себе цю відповідальність і я їм за це вдячна. Мама робила все вірно — організовувала акції-читання моїх віршів. Давала дуже стримані і виважені інтерв’ю. Долучала до цього важливих для мене людей. Вони всі скооперувалися і підтримували одне одного. Спілкувалися з громадськими організаціями. Батьки постійно були на зв’язку з Координаційним штабом, міжнародними організаціями. Також із моїм підрозділом. Мене офіційно подали в розшук. Спілкувалися з тими дівчатами, яких обмінювали".
По суті, ділиться Валерія, батьки зверталися куди тільки можна. А ще — виходили на всі можливі пікети.
Чи потрібно давати розголос про полонених
Валерія каже, її часто питають, як вчинити правильно. Допомагає чи шкодить публічність? Як витягти свого рідного?
За словами Валерії, повернути полонених до справжнього життя є можливість. На відміну від втрачених назавжди.
"Боріться. Неважливо, чи є у вас там хтось конкретно. Бо є. Ті, хто вас врятували. Герої Маріуполя".
Як публічна боротьба допомагає звільненим
Валерія згадує, перебуваючи в полоні, майже за рік до неї всього двічі дійшла інформація про боротьбу за неї. І це врятувало її морально.
"Я там сподівалася, що про мене говорять. Що про мене кричать. Що ніхто з тих, хто мене знає не опустив руки. Не змирився. Не почав "просто жити" поки я там. Коли я приїхала і дізналася, що вони боролися за мене, навіть не в публічній площині. Взагалі. Це мене підтримало. Це означало, що вони, а також мої друзі, мої знайомі і навіть знайомі знайомих про мене не забули".
Захисниця впевнена, що жорстоке ставлення до неї зумовлене було явно не тим, що на неї чекають батьки і продовжують боротьбу. Але, наголошує, якщо ви говорите, треба думати що ви говорите.
"Ті, хто зараз у полоні, нас не чують. Але колись неодмінно дізнаються хто їх не забув. Хай в цьому списку будуть всі наші імена".
Свої в Telegram 
