“Джокер” втратив кохану в Маріуполі. “Азовець” Анатолій Денисов загинув під час теракту в Оленівці
Вчився рукопашному бою і ходив на гурток на дитячі залізниці
Анатолій Денисов родом з Харкова. Сестра каже, у шкільні роки Анатолій був звичайним хлопцем, займався рукопашним боєм.
“Наш батько — колишній військовий, він завжди наголошував, що кожен чоловік має вміти захищати свою родину. При школі була секція рукопашного бою, Толік туди пішов, коли навчався в четвертому класі. І займався до дев’ятого класу. Брав участь у змаганнях у Харкові, відстоював честь своєї школи”.
Наталія
Паралельно зі спортивними заняттями Анатолій відвідував гурток на дитячій залізниці, де був помічником машиніста.
“Сюди брата теж батько відвів. Спочатку Толік просто ходив, а згодом заняття йому дуже сподобалися. Частина дітей вчилася на провідників, інша — на помічників машиніста. Старші хлопці, які вже навчалися в училищі, були машиністами”.
Після 11 класу Анатолій Денисов пішов в армію, служив десантником. Після двох років строкової військової служби його запросили в один з райвідділів поліції рідного Харкова: понад два десятки років працював помічником чергового.
“А влітку 2016 брат пішов в АТО. Воював на Донеччині та Луганщині, зокрема в місті Попасна. Під час служби познайомився зі своєю цивільною дружиною Оленою, і вони у березні 2019 року разом переїхали жити до Маріуполя. У них був невеликий цех, де вони займалися копченням риби”.
“Поки дзвонити не можу, мене переводять в інший барак…”
Наталія каже, на другий день повномасштабної війни брат приєднався до "Азову". В полку “Джокер” був оператором-навідником другої роти 1-го батальйону.
“Зв’язку з братом майже не було. Пам’ятаю його дзвінок у квітні, він тоді вже був на “Азовсталі”. Розповів, що російська авіація з неба гатить по ним чим тільки можна. І водночас Толік намагався заспокоїти. “Прорвемося!”, — казав він”.
За словами Наталії, саме тоді вона дізналася, що цивільна дружина брата Олена загинула від ворожої кулі. Це сталося незадовго до прориву на “Азовсталь”. Олена померла на руках в Анатолія. А далі від “Джокера” — ані повідомлень, ані дзвінків рідним.
В середині травня “Джокер” з побратимами за наказом вищого військово-політичного керівництва держави разом з іншими оборонцями Маріуполя вийшов у полон. Так Анатолій опинився в колонії №120 окупованого росіянами селища Оленівка на Донеччині.
Анатолій "Джокер" Денисов
“Про те, що брат в полоні я дізналася через дружину його побратима. Ця жінка знайшла мене в соцмережі, написала, коли вони виходили з “Азовсталі” і де зараз перебувають”.
20 липня “Джокер” за ґратами в Оленівці “відсвяткував” свій 47 день народження.
“Тричі брат телефонував з полону. Майже нічого не говорив, я більше розпитувала його. Таким він був все життя — ніколи не скаржився, навіть коли дійсно було важко, бо не хотів засмучувати мене з батьками”.
Перший дзвінок:
— Все добре, будемо жити. Обов’язково вийдемо з полону.
Другий дзвінок:
— Живий та здоровий. А як у вас справи?
Третій дзвінок:
— Наталя, поки дзвонити не зможу, мене переводять в інший барак.
Я і досі не можу змиритися зі смертю брата. Росіяни забрали моє серце
У ніч проти 29 липня російські солдати влаштували теракт, підірвавши барак, де спали полонені українські військові. Наступного дня в соцмережах опублікували список загиблих, серед п'яти десятків прізвищ рідні знайшли Анатолія.
“Про те, що Толіка немає на цьому світі дізналася від друзів. Вони подзвонили й сказали: “Наталя, мережею “гуляють” списки з прізвищами тих, хто загинув в Оленівській колонії”. І серед інших був мій рідненький братик. Я відмовилася вірити тим спискам, бо їх опублікувала російська сторона. Тому відразу подзвонила на “гарячу” лінію Національного інформаційного бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб. Там мені сказали, щоб я не вірила тим спискам, бо наразі ніякого підтвердження немає”.
У жовтні 2022 року між країнами відбувся обмін тілами, зокрема росія передала тіла військових, які були вбиті в Оленівській колонії.
Анатолій з сестрою Наталією
“На першу експертизу ходила сама. Я тоді батькам не говорила, що, можливо, Толік загинув в полоні. Здавала ДНК, писала заяву, розмовляла зі слідчими СБУ в Києві та у нас в Харкові. Згодом мені зателефонували з Києва, сказали, що є збіг ДНК і треба ще один аналіз зробити. То виходить, що я двічі здавала ДНК. Довелося про все розповісти батькам, бо треба було, щоб мати теж здала ДНК. І влітку 2023 мені повідомили — збіг 100%. Це означало, що мій брат серед загиблих в тому теракті”.
У Анатолія, крім рідної сестри, залишилися батьки: матері 73 роки, татові — 76. Для них загибель сина — дуже болюча тема. Щоразу, коли вони його згадують, гірко плачуть.
”Я старша за Толіка на півтора року, але ми росли, наче двійнята. Я і досі не можу змиритися з його смертю. Мій улюблений молодший брат був опорою та підтримкою. Толік був добрим і справедливим чоловіком. Росіяни забрали у мене найдорожчу людину. Вони забрали моє серце”.
“Я йду у військкомат, бо повинен захищати свою сім'ю і країну”
Племіннику Івану тяжко даються спогади про Анатолія. Для Івана дядько був дуже рідною людиною.
“Коли я був маленький, то дуже часто залишався у нього в гостях на ніч. Він мене балував як племінника. Ми разом ходили в ігрові зали. А ще дядько захоплювався рибалкою і я завжди ходив з ним, він мене вчив, як користуватися вудочкою, як насаджувати наживку. Дядько любив дуже тварин, у нього був кіт і хом'як”.
Іван
Коли Анатолій пішов в АТО, з Іваном став бачитися рідко, як і з усіма рідними. А коли приїжджав додому у відпустку або на ротацію, Анатолій розповідав племіннику про війну і вчив постояти за себе та близьких.
“На жаль, спілкуватися ми стали все менше і менше, тому що він переїхав до Маріуполя, а я жив у Харкові. Ну, і вже виріс — з'явилася робота і зобов'язання. Ми іноді зв'язувались, він казав, що у нього все добре і мене це заспокоювало. Те, що дядько пішов служити в “Азов” дізнався майже одразу після початку повномасштабної війни. Пишався тим, що він служить в такому підрозділі та водночас дуже переймався через те, що навесні 2022 року відбувалося в Маріуполі”.
Слова Анатолія в останній розмові з племінником: “Я йду у військкомат, бо повинен захищати свою сім'ю і країну”.
Анатолій "Джокер" Денисов
Про загибель дядька Іван дізнався, напевно, останнім.
“Я його дуже любив, і мама від мене цю гірку інформацію приховувала, щоб я нічого не накоїв…”
Посмертно старший солдат Денисов Анатолій Вікторович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. 23 вересня 2023 року “Джокера” поховали з усіма почестями на Алеї Слави на кладовищі №18 у рідному Харкові.
Свої в Telegram 
