“Пасха” витягав побратимів з-під завалів на “Азовсталі” після авіаудару. Він загинув в Оленівці
Творчий і справедливий
Позивний виник доволі прозаїчно — Владислав народився на Великдень. Родина тоді жила в селі Благовіщенка Запорізької області. Влад змалечку допомагав батькам. Мав хист до малювання, в сусідньому селищі Кам’янка навчався у художній школі. Їздив туди на заняття кілька разів на тиждень після уроків. Влад повністю поринав у творчість: любив писав як пейзажі, так і портрети.
Владислав Волков
За словами батька Олександра, колишнього військовослужбовця, син був жвавою дитиною, мав багато друзів. А ще завжди шукав справедливість.
“Любив транспорт. У сина була власна автівка, ми з матір’ю йому подарували”.
Любив український рок і мріяв про електрогітару
Ада — рідна сестра. Вона молодша за Влада на 5 років. І перше, що дівчина каже про свого брата — він був цілеспрямованим. Якщо “Пасха” бачив ціль, то для її досягнення перешкод не існувало.
Владислав любив рок, особливо український. Побував на багатьох рок-фестивалях. Ада згадує, аби потрапити на один з фестивалів Влад довго працював, щоб заробити гроші на квитки.
“Це був фестиваль “Тарас Бульба”, який відбувався у Рівненський області. Влад туди добирався автостопом. Три дні там жив у наметі. А після фестивалю теж попутками приїхав до мене у Львів. Пам’ятаю, як він ділився враженнями про фестиваль, його просто не можна було зупинити — він постійно розповідав про фестиваль, про артистів, про музику”.
"Пасха" любив рок-музику
Владислав з 9 класу грав на гітарі. Спочатку навчився всьому самостійно, а потім вчився у музичній школі. У Влада було три звичайні, але він мріяв про електрогітару.
“А ще брат класно танцював. Він був веселим і артистичним, душею будь-якої компанії”.
Брати разом займалися спортом і рибалили
Степан — рідний брат “Пасхи. Він старший за Владислава майже на 2 роки. Степан і Влад були не просто братами, а й найкращими друзями. Завжди були разом, особливо любили рибалити.
“Владу завжди було все цікаво, любив пізнавати нове. І ви знаєте, брат ніколи нічого не боявся і мене це завжди дивувало. Хтось боїться висоти, хтось — глибини, хтось — змій і павуків, а він нічого не боявся. Невідоме озеро — Влад обов’язково в нього пірне, високі скелі — залізе. І так в усьому. Випадків різних було багато, але одразу згадався, коли ми поїхали на рибалку. Влад руками витягнув коропа вагою не менше семи кілограмів. Риба була майже в його зріст. Вони довго борсалися у воді, все це нагадувало сцену з фільму “Анаконда”, де головний герой у воді бореться з рептилією. Брат тоді тріумфував, і приніс додому того гігантського коропа”.
Водночас, за словами Степана, брат був поступливим. Треба допомогти — завжди це зробить. Все чітко, з точністю.
А ще Степан і Влад з дитинства займалися спортом. До занять братів стимулював батько, його можна навіть назвати тренером хлопців через наполегливість і системність.
Влад з дитинства був привчений до занять спортом
“Ми бігали крос і займалися на турніках. Потім почали грати в футбол, навіть грали у напівпрофесійній команді — я був нападником, а Влад на позиції півзахисника”.
Після вступу в “Азов” Владислав розповідав Степану, через що йому довелося пройти перш, ніж опинитися у цьому підрозділі.
“Був заліковий екзамен, який називається “Спартан”. Не знаю, чи є він зараз, та у 2015 році був. Там треба було бігти, підійматися по канату і на вершині вдарити в щит. Треба було вкластися у відведений час. З пів сотні учасників тільки двоє отримали медаль “Спартан”, один з них — мій брат”.
Ще вчора робив підвісні стелі, а сьогодні зі зброєю нищить ворогів
Коли почався Майдан, Владиславу було 17 років — хлопець поїхав в центр Києва відстоювати гідність свою і українців.
Батько каже, Влад відслужив в "Азові" два роки і звільнився. Обзавівся родиною, у нього народилася донька Вероніка. Він її дуже любив.
Владислав Волков жив у Маріуполі. Заробляв тим, що робив підвісні стелі. Був майстром у цій справі. А потім почалася повномасштабна війна.
Старший брат останнім бачив Влада живим…
У перший день повномасштабної війни Влад зустрівся в Маріуполі із старшим братом Степаном. Виходить, саме він з усіх рідних останнім бачив “Пасху” живим. Степан згадує, як брат приїхав до нього через все місто.
“Привіз доньку з її матір’ю, деякі речі, ноутбук і трохи одягу. Разом сходили в магазин, купили різної їжі, яка довго зберігається. Переночував, а на ранок зібрав рюкзак, сказав мені: “Братан, треба!”. Обійнялися, я сказав: “З тобою не прощаюся”. І за ним заїхали побратими. Ми ще раз бачилися, у Влада тоді вже була поранена нога. Видно було, що вже втомлений і змучений. Але намагався мене підбадьорювати, що все буде добре. Ми ще раз обійнялися, і вже востаннє. І що мені запам’яталося — у нього не було страху. Як і завжди — він нічого і нікого не боявся. І у Маріуполі йому теж не було страшно”.
Владислав у Маріуполі
Разом з іншими військовими “Пасха” брав участь в боях. Владислав був у взводі забезпечення — саме він щохвилини, ризикуючи, приносив побратимам на позиції боєприпаси й провізію.
Листування з батьком
Ада від брата отримувала дуже прості повідомлення — він надсилав тільки “+”. Це означало, що з ним все добре. Хоча вона постійно писала брату. Мабуть, він не хотів засмучувати сестру жахливими новинами.
“Влад переважно зв’язок тримав зі Степаном і мамою з татом. Він їм писав повідомлення, сказав, це для того, щоб у них залишилася пам’ять про нього”.
Ці уривки — фрагменти листування Влада з батьком, коли "Пасха" був у Маріуполі і на "Азовсталі"
9 травня 2022
“Папа, я не знаю, что сказать. Все погано. Дуже погано. Сьогодні нас розбили ракетою. Здания и подвала почти нет. Погибших багато”.
“30% — “200-і”, 20% — “300-і” — це моя група. Контузію не считаєм, я 300-й, зелений, контужений”.
“Уже хочется сдохнуть. Одни мучения”.
“Нічого, я норм. В мене більше вірять, чим в усіх остальних. Сьогодні спас усіх, кого можна було спасти. Живих, поранених — усіх розкопав”.
“Была тяжелая ночь. Скоро мы все умрем. Просто резину тянут и все”.
“Просто мне сегодня еще раз повезло. Думаю, больше не повезет. Это нечеловечно нереально!”.
“Я уже ничего не боюсь. Такой ад был вчера, нет, сегодня ночью. Я толком не спал. Ребят спасали. Недавно еще одного достали из-под двух бетонных плит. А его уже подали “200”.
12 травня 2022
“Нас по ходу всех убьют”.
17 травня 2022
Олександр: “Бросите зброю, вам хана”.
Владислав: “Красава! У нас БК на два дня. И что делать? Что ты можешь посоветовать, не зная ничего? Ты слышишь и видишь только с экрана. Тут ничего нет! Еды, воды — на считанные дни. Может, нам еще 3 месяца деблокаду ждать? Другого варианта нет. Было бы по-другому, если была бы помощь. А не слова и ложь. У нас нет ничего”.
Владислав: “Я выжил здесь и там выживу. Может, убегу…”
Олександр: “Я в тебе вірю”.
В той же день “Пасха” розбив смартфон, знищив одяг та амуніцію, спалив документи.
За словами Ади, з Оленівської колонії, куди “Пасха” та інші оборонці Маріуполя потрапили після виходу з “Азовсталі”, на зв’язок виходив лише раз.
Влад "Пасха" Волков в Оленівці
Це сталося, коли до українських військовополонених приїжджали представники Міжнародного Червоного Хреста.
“Пасха” був в епіцентрі вибуху, коли росіяни підірвали барак
Саме Олександру 29 липня зранку знайомий надіслав той клятий список, який опублікували в російських Телеграм-каналах. У списку було прізвище сина. Крім даних “Пасхи”, там було прізвище ще одного “азовця”, з яким товаришував хлопець — Дмитра Круковського на псевдо “Електрик”. Під час боїв у Маріуполі він воював з Владиславом в одній групі.
Батьки довго нічого не знали про долю сина. Хоч і у представників Червоного Хреста були їхні контакти — телефони батька і матері дав сам Влад перед виходом у полон з "Азовсталі", та після теракту в Оленівці їм ніхто не дзвонив. Не могли туди додзвонитися й батьки. Та коли вийшло, то представники міжнародної організації не могли нічого сказати про Влада, бо не мали жодної інформації — чи живий він, або дійсно, як стверджували росіяни, загинув під час вибуху в бараку.
Олександр все ще живе з вірою у те, що син живий.
ДНК здавали мати й сестра. Для цього із Запоріжжя їздили до Києва. Результату очікували 4 місяці. Ада розповіла, що, на жаль, рідним на тіло не дали подивитися.
“Сказали, що там нічого опізнавати. Там від нашого Влада залишився лише скелет з рештками тілесних тканин. За словами представниці Патронатної служби “Янголи Азову”, тіло брата було настільки обгорілим, що ми б його і не впізнали. Влад був у епіцентрі вибуху”.
Поховали Владислава Волкова 19 грудня 2023 року на військовому кладовищі в Запоріжжі. Ада каже, брат, як і всі люди, не хотів помирати, але готовий був прийняти смерть зі зброєю в руках.
“Коли у брата була змога з Маріуполя і “Азовсталі” дзвонити або писати, єдине, що він просив — попіклуватися за його доню. Допомогти їй в майбутньому. Коли Влад був на металургійному заводі, всю зарплату зі своєї картки пересилав на картку хрещеному доньки. Він мав передати ці гроші їй, але забрав їх і зник”.
Вже минуло майже два роки, а Олександр і досі сильно обурюється. Він вважає, що українська влада повинна була одразу заявити на усіх міжнародних майданчиках про цю показову страту оборонців Маріуполя в Оленівській колонії. Але цього не зробили, і Росія не понесла покарання. Ворожі солдати й далі продовжують вбивати українських військовополонених.
“Вони змогли вижити 86 днів у пекельному Маріуполі, під постійним бомбардуванням на “Азовсталі”. А потім їх здали в полон, де безжалісно стратили — спалили живцем”.
Спогади побратимів
Антон на псевдо “Зелений”
Прикордонник з Маріуполя. Навесні 2022 року разом з “Пасхой” виконував бойові завдання.
“Познайомилися ми на місці дислокації нашого підрозділу, мене віддали у підпорядкування полку “Азов”. Влад ходив з нами на позицію. Найчастіше він виконував завдання з забезпечення підрозділу гарячою їжею. І це важливо, бо щоб воювати, потрібні сили та якісне харчування”.
За словами Антона, побратим був позитивним, радісним і ставився до всього з гумором.
“У мене часом бувало, що емоції переповнювали, а він своїми жартами підтримував мене. Це дуже класний пацан був, позитивний, приємний. Завжди приходив на допомогу”.
В ніч на 9 травня з російського літака на “Азовсталь” була скинута авіабомба, яка влучила в один з бункерів. І “Зелений” з другом опинився під завалами. Першим, хто прийшов хлопцям на допомогу, був саме “Пасха”.
Владислава намалював його побратим. Картину він подарував батькам "Пасхи"
“Деякі люди почали швидко збирати свої речі, а не нас рятувати. Я був контужений, кричав про порятунок, ті люди нас чули. На все життя запам’ятаю, наче фото перед очима: з’являється “Пасха” в повністю скляному протигазі і з ліхтариком. Темрява і раптом з неї бачу руку Влада — він мене витягнув з-під завалу. Я сказав, що там залишаються ще хлопці і “Пасха” з кількома побратимами продовжував розбирати завали”.
Антон не перестає дякувати Владиславу за врятоване життя.
“Він реально крута людина! Можна багато років служити пліч-о-пліч з хлопцями, але, можливо, ніхто з них так не зміг би вчинити. Ми з “Пасхой” був знайомі лише два місяці, а він так героїчно вчинив — врятував мене й інших побратимів”.
“Зелений” згадує, як перед виходом в полон він жартував з “Пасхою”.
“Після того, як вийдеш на волю, відкриєш пекарню і назвеш її “Ветерано плюшка”. Бо Влад міг з мінімуму продуктів приготувати смачну їжу. Зі скислого молока приготував сир, додавав туди мак і мед, це була начинка для млинців, які він теж відмінно готував… Дуже жаль, що ми вже ніколи не побачимося”.
Олександр “Схід”
Ветеран "Азова". Звільнився зі служби ще у 2020 році. Олександр працював охоронцем на цивільних судах в Сомалі. Та з початком повномасштабної війни розірвав контракт і повернувся в Україну. Наприкінці березня 2022 у рамках спецоперації Головного управління розвідки “Схід” з іншими добровольцями полетів на гвинтокрилі в оточений Маріуполь.
Олександр згадує, що з Владиславом познайомився 30 березня 2022 року в будівлі електромеханічного технікуму.
“Він був у взводі забезпечення — носив боєприпаси, провізію на позиції тощо. “Пасха” був добрий і щирий, але занадто емоційний. Можливо, ті обставини, в яких ми перебували в Маріуполі, так на нього впливали. Коли потрібно було діяти, то робив це рішуче і без зайвих роздумів. Вже на “Азовсталі” він готував нам їжу та виконував завдання з забезпечення передових підрозділів. Коли 9 травня авіабомбою пробило бункер, разом з нами рятував і діставав хлопців з-під завалів. Наступного дня ми з "Пасхой" дістали живим ще одного бійця з позивним "БАМ".
"Пасха і "Схід"
Про загибель побратима “Схід” дізнався того дня, коли в інтернеті росіяни опублікували списки тих, хто був у тому бараці.
“Тієї миті я відчував лють до росіян за скоєний злочин і дякував долі, що мав честь познайомитись з цією гідною людиною. Він жив не дарма, як мінімум врятував разом з іншими людей на “Азовсталі”. На жаль, вони ще у ворожому полоні, але живі, і не в останню чергу завдяки Владу”.
Олександр брав участь у зйомках фільму “Ми були рекрутами”,
де у нього була одна з головних ролей. В стрічці є епізод, де “Схід” згадує “Пасху”, говорячи, що вороги його підло вбили у полоні.
“Я не дарма згадав у фільмі про Влада, бо хотів, щоб більше людей дізнались про цього хлопця та його вчинки. Вважав, що я мав це зробити, щоб зберегти пам'ять про ”Пасху”.
Свої в Telegram 
