Єгор Бартош мріяв про дім біля моря і родину. За тиждень після дня народження він загинув в Оленівці
Своїми спогадами про Єгора Бартоша поділилися подруга Ірина з Маріуполя, а також побратими “Санчес”, “Барс” та “Пчела”.
В Дагестані дитиною пережив голод
Єгор Бартош народився в Росії. Разом з батьками жив у дагестанському місті Каспійськ. Коли Єгору було 5 років, батьки розлучилися. Хлопчика до себе на виховання забрали дідусь і бабуся його батька — вони жили у Корніївці, на Київщині.
“Батько Єгора був українцем і відправив сина на Батьківщину, щоб він мав шанс на нормальне життя”, — зауважила Ірина.
Азамата — так назвали хлопця від народження, та після переїзду в Україну дідусь змінив ім'я на Єгора. Після закінчення 8 класу хлопець вступив до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Далі навчався в Київському механіко-технологічному коледжі.
Воював у найзапекліших боях
У 2014 році Єгор добровільно пішов захищати Україну і приєднався до лав "Азову". Саме тоді чоловік Ірини, теж доброволець, познайомився з “Ехо”. Всі троє стали справжніми друзями.
Єгор (зліва) з другом - чоловіком Ірини
“В Єгора було важке дитинство, в тому числі голод. Коли був зовсім маленький, застав війну в Дагестані. Але не дивлячись на ті жахи, що йому довелося пережити, завдяки дідусю і бабусі, виріс гідною людиною”, — каже Ірина.
Друзі говорять про “Ехо” не інакше як про “сталевого бійця сталевого полку”, який брав участь у найзапекліших боях: 2014 — за Іловайськ, 2015 — Широкинська операція, 2017 — бої за Мар’їнку та Красногорівку, у 2019 — оборона Світлодарської дуги. Роками тренувався та вдосконалював свою бойову майстерність. Від рядового солдата дослужився до старшого сержанта.
Майстер на всі руки, який любив безхатніх тварин
Також, за словами Ірини, “Ехо” постійно розвивався, багато читав, цікавився наукою, інжинірингом. В його кімнаті на базі “Азова” завжди були плати, деталі від пристроїв, які він ремонтував, збирав у вільний час, як хобі.
“Якщо треба було щось з техніки відремонтувати, я завжди зверталась до Єгора. В комп'ютерах та мобільних телефонах добре розбирався, ремонтував будь-яку техніку”, — зазначила Ірина.
Єгор "Ехо" Бартош
Дуже любив тварин, навіть на військовій базі завів собі кішку. Обладнав для неї власні сходи, щоб вона могла вільно приходити та виходити з його кімнати на другому поверсі.
“Але крім своєї кішки він годував ще всіх безхатніх тваринок, які прибились до “азовської” бази в Маріуполі”, — розповіла Ірина.
Купив мотоцикл, щоб відчувати дух свободи
Також Єгор завжди любив відчуття свободи, тому купив собі мотоцикл. І з великим задоволенням катався вулицями Маріуполя і вздовж Азовського моря.
“Любив їздити на вихідних на наші бази в Урзуфі та Юр'ївці. Часто ми разом відпочивали на Білосарайській косі, куди Єгор неодмінно приїздив на своєму мотоциклі”, — згадує Ірина.
Скрін з листування з Іриною, коли купив мотоцикл
Єгор Бартош завжди прагнув допомогти друзям. Його навіть не треба було просити: “Ехо” проходив в гості, бачив, що щось треба десь зробити й сам брався за ремонтування.
Під “Градами” побіг за шахами
Єгор дуже любив шахи. Міг грати годинами.
“Разом з моїм чоловіком вони влаштовували цілі турніри у вільний від служби час. Шахи взагалі займали велике місце в його серці. Була історія, ще при обороні селище Широкине, що під Маріуполем, у 2015 році. Єгор тоді був на позиції, почався сильний обстріл і треба було бігти та ховатися у підвалі. Але він під російськими “Градами” повернувся за дошкою з шахами, бо боявся їх втратити”, — Ірина поділилася спогадами майже десятирічної давнини.
До повномасштабної війни "Ехо" служив в "Азові" розвідником
За всі роки, які вони були разом, Єгор став для Ірини, як рідний брат. Його ерудованість вражала, з ним завжди було про що поговорити.
“Наприклад, як влаштований всесвіт. Про космос, про фізику, про хімію. Мені часто розказував про техніку — що і як працює”, — каже Ірина.
Дізналася про загибель друга і голосно заплакала посеред готелю
До повномасштабної війни Єгор служив у відділі контррозвідки “Азову”. Та коли почалися бої за Маріуполь, "Ехо" боронив місто Марії вже кулеметником. У тій надскладній ситуації, у щоденних важких боях він жартував і підтримував усіх, займався спортом і ділився пайком з побратимами.
Єгор на "Азовсталі", 2022 рік
“Ехо” вистояв всі 86 днів: спочатку міські бої в Маріуполі проти російської армії, а потім постійне бомбардування на “Азовсталі”. 16 травня 2022 року за наказом разом з іншими вийшов з металургійного заводу у ворожий полон. Вірив, що невдовзі відбудеться обмін і він опиниться на волі. Але в ніч з 28 на 29 липня окупанти в колонії, де утримували українських військовополонених, влаштували теракт. Серед пів сотні загиблих і Єгор Бартош.
“В той день я була в Запоріжжі. Приїхала до чоловіка, тоді “Азов” ще був на Запорізькому напрямку. Йому дали декілька вихідних. Ми снідали в готелі, коли я побачила списки. Почала голосно плакати, люди дивилися на нас з осудом, і ми пішли у свій номер. Там просто обнялись. Я плакала, чоловік сидів тихо і постійно повторював, що він помститься”, — розповіла Ірина.
Єгор часто мені сниться, ми спілкуємося уві сні
“Ехо”, попри все, був завжди оптимістом. Мав великі плани на майбутнє. Хотів після війни побудувати будинок десь біля моря, неподалік Маріуполя. Створити повноцінну сім'ю, якої у нього не було в дитинстві.
Ірина каже, що у 2022 році під час боїв за Маріуполь втратила багато друзів, але саме за “Ехо” їй болить найбільше.
“Бо після його важкого, складного дитинства мені дуже хотілось, щоб така гарна людина нарешті відчула сімейне щастя і насолодилася життям. У нього був великий потенціал, це дійсно велика втрата для України. Він допомагав мені робити в саду у мами багато чого, бо любив працювати руками. Мені часто сниться Єгор, ми спілкуємося у сні і часто знову працюємо разом пліч-о-пліч в тому саду. Нашій сім'ї його дуже не вистачає. Відчуваємо, що втратили частину власної душі”, — з гіркотою зазначила Ірина.
На цьому світі Єгор прожив лише 33 роки, але встиг зробив більше, ніж інші роблять за ціле життя. Наш земний шлях — лише початок шляху вічності. Де проведеш вічність, залежить від того, як ти прожив життя. “Ехо” прожив життя гідно, так же гідно і пішов з життя. Тому боєць “Азову” є прикладом для інших.
“Він для мене був братом, якого у мене ніколи не було. Здавалось, що ми знайомі ще з минулого життя. І зараз мені дуже не вистачає його, бо я сподівалась, що ця людина назавжди залишиться в моєму житті. Боляче знову і знову розуміти, що Єгора вже ніколи не буде поруч”, — каже Ірина.
Прах “Ехо” розвіяли, а на школі тепер є пам’ятна дошка
З Єгором Бартошем попрощалися 25 квітня 2023 року у його рідному селі Корніївка. Громада зустріла труну з героєм “живим” коридором — односельці вшанували пам’ять українського військовослужбовця, проводжаючи процесію на колінах. Того ж дня тіло Єгора кремували в столичному крематорії, а прах розвіяли.
Прощання у Київському крематорії
За військову доблесть та звитягу Єгора Бартоша нагородили відзнакою Президента України "За участь в АТО" — 2016; нагрудним знаком "За відвагу в службі" — 2020; орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно) — 2022.
20 квітня 2024 року у школі села Паришків Броварського району на Київщині, де навчався Єгор Бартош, встановили меморіальну пам’ятну дошку на його честь
Меморіальна Дошка пам'яті Єгора Бартоша у школі, де він вчився
Спогади побратимів
“Санчес”, знайомий з Єгором ще з 2014 року:
“Єгора ми по-дружньому називали “Єгорич”. Мій дорогий друг, побратим та дорога серцю людина. Памʼятаю його ще з 2014, але здружилися вже в Маріуполі, десь у 2019 році.
Таких вихованих та освічених людей мало, навіть талановитих, яким він точно був. Його кімната завжди була затишна та максимально приємна. Як і вся атмосфера, яку він створював навколо.
Аби пам'ятати про нашого Єгорича купив кепку Jack Wolfskin, таку саму, як була у нього. Кожен день ходжу в ній. Мені не вистачає Єгора. Буду завжди його памʼятати!”
“Барс”, у жовтні 2014 прийшов в "Азов" разом з Єгором:
“Коли проходили снайперські курси влітку 2015 року, він завжди всім цікавився. Для нього снайпінг був найцікавішим заняттям в армії. Єгор достатньо холоднокровний, зважений, діє чітко і за командою. Є командирські якості, під час повномасштабної війни він їх проявів, був старшим групи. Навіть попри поранення — прострілена ліва нога, він виконував бойові завдання”.
“Пчела”, був разом з “Ехо” в Маріуполі навесні 2022 року:
“Немногословный, расчетливый, но справедливый и опытный дядька, который много полезных вещей рассказывал. В Мариуполе воевал в нашей первой роте второго батальона. Воевал круто. И как пулеметчик, и как старший на позициях. Опытный очень. В Мариуполе методично воевал как охотник. Последний раз виделись, когда помогал меня пораненного в плен выносить.
Єгор Бартош
А в бою мы общались больше, сидя в подвале и торгуясь между собой патронами на пулемет. Он трассерами любил квартиры сжигать. А я на бронебойные менял, ибо любил пехоту в укрытиях там пробивать, чтобы не выцеливать в окнах. В частном секторе до моего ранения он на другом фланге был нашей группы. Там страшный пиздорез пережил и нормально при этом ебашился. Да и вообще такой, видно, что боевик олдскульной закалки. Его смерть — большая потеря для “Азова”.
Свої в Telegram 
