304 дні в оточенні. Боєць з Луганщини повернувся з позицій і дізнався, що батько помер в окупації РФ
Андрій воює з 2023 року. За цивільною спеціальністю він електрик. І не простий, а екстракласу, додає з гордістю. До війни працював на Алчевському металургійному комбінаті. На момент окупації міста вже мешкав в іншому регіоні України. На Луганщині залишався лише батько.
Коли Андрій повернувся зі свого десятимісячного виходу, дізнався, що батько помер в окупації.
«Це сталося у березні, а повернувся я у червні. Хоча навіть якби не був на позиціях, усе одно не зміг би потрапити на похорон. Росіяни забрали й цю можливість».
На позиціях Андрій був разом з Ігорем — професійним будівельником з Івано-Франківська. Початок повномасштабного вторгнення застав Ігоря на роботі в Польщі. Він не одразу наважився повернутися додому, але зрештою не витримав. У квітні 2025 року його мобілізували. БЗВП, злагодження, знайомство з майбутнім напарником — і вихід на довгі місяці.
Вони щойно повернулися з бойового виходу, який тривав понад 10 місяців. Після повернення були гарячий душ, чистий одяг, медичне обстеження. І історії про те, як готували «ліниві пельмені», змішуючи то макарони з тушонкою, то тушонку з макаронами.
«Нашим завданням було слухати, що відбувається навколо, і доповідати по рації. Коригувати роботу дронів, артилерії та мінометів».
Плин часу для Ігоря відображає серія селфі: борода ставала дедалі довшою. Спочатку він думав поголитися після виходу, а потім вирішив, що чекати не варто, і просто підстриг її ножицями.
Ігор і Андрій з теплом згадують свого командира. Кажуть, що постійно були на зв'язку. Щоночі отримували посилки з «великої землі» — батареї для рацій, воду та все, що просили з їжі.
«Могли замовити будь-що. Але ми з Ігорем любимо готувати, тому просили якісь інгредієнти: особливий кетчуп чи цибулю, щоб наші "ліниві пельмені" хоч чимось відрізнялися від макаронів або мівіни по-флотськи», — сміється Андрій.
Про те, що DeepState давно позначив Плавні як окуповану територію, вони радше здогадувалися. Російські штурмовики ховалися по підвалах, а всіх, хто намагався пройти повз позиції Андрія та Ігоря, знищувала мала авіація 128 бригади «Дике Поле».
«Найважчим був вихід. Не тому, що він був довгим — усю відстань ми подолали за день. Просто давно не ходили в такому темпі. Але вирішили: якщо вже є можливість, то не будемо ділити дорогу на два дні», — каже Ігор.
А потім була евакуація на квадроциклах — на повній швидкості крізь кілзону. Навіть коли на одному з квадроциклів пробило колесо, швидкість не скидали.
«Ми були ошелешені майстерністю водіїв. Вражені роботою пілотів. Там стільки російської поторочі побито, що важко уявити. І коли ми доїхали, я подумав: ми і наші хлопці — реально круті».
Зараз Ігор і Андрій проходять необхідне лікування. Попереду — велика відпустка, а після неї нова служба в логістиці.
Свої в Telegram 
