«Азовець» вирощує квіти і розсаду на Тернопільщині. Сергій Янзюк три роки мріяв про це у полоні

На війні з 2014 року

Сергію 33. Він народився на Тернопільщині, у селищі Підволочиськ. До третього класу навчався в місцевій школі, потім потрапив до сиротинця в Тернополі, а далі виховувався в Коропецькому обласному ліцеї-інтернаті. Після закінчення навчального закладу потрапив у прийомну сім'ю, в якій прожив два роки.

«На свята в інтернат приїжджали люди, які забирали дітей до себе, щоб подарувати їм трохи домашнього тепла й уваги. Мене кілька разів брала одна й та сама родина, а згодом вони вирішили прийняти мене до себе. Це віруючі, дуже хороші люди. Ми не часто спілкуємося, але після полону перший час переписувалися».

А далі було навчання. Сергій вивчав комп'ютерну інженерію.

«Поїхав на Майдан, щоправда, на той момент основні події вже закінчилися. Пробув там місяць, повернувся додому. У Тернополі зібралася група хлопців, і ми вирішили їхати на війну. Так я добровольцем потрапив до батальйону «Шахтарськ». Моє перше бойове хрещення було під Іловайськом у серпні 2014 року».

Сергій (ліворуч) під АвдіївкоюАвтор: особистий архів

До підрозділу «Браконьєри» 5-го батальйону Української добровольчої армії долучився у 2016 році, брав участь у боях за Авдіївку. За Широкине та Авдіївку воював уже у складі 8-го батальйону «Аратта» Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Після цього вирішив повернутися до цивільного життя, але не знайшов себе в ньому.

Уже у 2018 році Сергія покликав побратим, з яким вони разом пройшли Майдан і службу в «Шахтарську».

«Так я долучився до полку «Азов», потрапив до 2-го батальйону 3-ї роти 4-го взводу вогневої підтримки. Спочатку був навідником станкового протитанкового гранатомета. Також умів працювати з великокаліберним кулеметом та автоматичним гранатометом. У 2021 році поїхав до Золочева на Львівщині, де здобув спеціальність водія-механіка бронетранспортера».

Страшно було під КАБами і боляче втрачати побратимів

«Залізняк» за посвідченням – оператор-навідник, а фактично в Маріуполі був водієм-механіком.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я, як водій, був серед тих, хто найпершими виїжджав на позиції

«Спочатку виїхав у порт. Не пам’ятаю, скільки там пробув і якого саме числа, але недовго. Потім переїхав уже до своєї роти на позицію «Курятник». Приїхали вночі, поїли, я поставив БТР, поспілкувався з хлопцями, розклав речі. Але довго там не побули, бо о четвертій ранку почався наступ росіян. Разом із танками відійшли до аеропорту. Там пробули якийсь час, а потім отримали наказ. Після цього я переїхав на селище Моряків. Там під час першого штурму наш БТР знищили. Саме в той момент зламалася коробка передач. Ми тільки вилізли, і одразу влучив танк. Нам дуже пощастило. Далі я вже був у піхоті, брав участь у боях у центрі Маріуполя. А потім, у середині квітня, була переправа з Правого берега на «Азовсталь».

Сергій (ліворуч)Автор: особистий архів

За словами Сергія, у Маріуполі кожен день був важким. Щодня доводилося боротися за життя, виживати, знищувати ворога й битися до останньої краплі крові. Але найбільше «азовець» запам’ятав моменти, коли з літаків падали авіабомби. Каже, що це були найстрашніші хвилини в його житті.

«Боляче втрачати побратимів. Мій земляк Денис Сікотовський на псевдо «Сіка» був для мене близькою людиною. 7 квітня 2022 року мене і ще двох побратимів поранило. Я і «Кіба» (Сергій Михайленко, якого росіяни засудили до довічного ув’язнення, а у лютому 2026 року звільнили з полону) вижили, на жаль, «Алігатор» загинув. Дмитро Ольховик був класною людиною і потужним воїном. Також із моєї роти в Маріуполі та Оленівці загинули «Море», «Джонс», «Амбал», «Стікс». Вони мені всі дорогі, і я про цих козаків завжди пам’ятатиму».

У полоні не вдалося мене морально зламати

Звістку про вихід у полон Сергій сприйняв спокійно. Каже, після місяців важких боїв це було хоч якоюсь можливістю вирватися з того пекла. Металургійний завод Сергій залишив 20 травня 2022 року, одним із останніх.

10 червня 2025 року «Залізняк» повернувся додому під час чергового обміну полоненими.

Що можу сказати про здоров'я? Самі розумієте: коли тебе катують і б'ють, це не минає безслідно. Можу сказати так: на мені практично немає живого місця, щоб показати, де мене не чіпали, не били чи не катували

«Звісно, це дуже сильно вплинуло і морально, бо весь цей час я перебував у стресі. Найголовніше – не дати їм зламати себе морально. Фізично все можна витримати, а морально – це найважливіше. Але їм не вдалося цього зі мною зробити!»

За мужність і відданість Україні Сергій Янзюк нагороджений низкою відзнак, зокрема орденом «Лицарський Хрест Добровольця» як доброволець Тернопільщини, нагородами «Честь і Слава» ІІ ступеня, «За оборону Авдіївки», «За службу Україні» та «За воїнство і доблесть».

Ще за ґратами мріяв про фермерство

Рік минув, а Сергій і досі продовжує лікування та реабілітацію. З коханою познайомився ще у 2015 році, вони разом служили в «Правому секторі». Після повернення «Залізняка» з полону вони знову зустрілися й зрозуміли, що хочуть бути разом. Одружилися у січні 2026 року.

Він згадує, що за ґратами полоненим забороняли спілкуватися, за це могли жорстоко покарати. Але навіть у таких умовах вони використовували кожну можливість обмінятися інформацією. Сергія цікавило фермерство, зокрема тепличне господарство. Тому він слухав інших полонених, збирав знання й поступово уявляв, чим займатиметься після повернення додому.

«Я постійно думав про те, що, коли повернуся, то цим займуся. Ніколи навіть не допускав думки, що мене не обміняють. Я знав і вірив, що повернуся додому, що мене чекають і що все буде добре. Ні на секунду в цьому не сумнівався. Хто доклав до цього зусиль, хто молився, хто допомагав, хто вірив, що я повернуся, усім дуже дякую. Після повернення про мене подбали. Мені приємно, що є лікування, що всі виплати надійшли, немає проблем із документами. Це дуже важливо».

Я щасливий. І тепер хочу використати той шанс, який мені дало життя, на повну

Дві теплиці, де є світло, опалення і автоматичний полив

У Сергія є добрий друг Володимир, який почав цікавитися тепличним господарством ще до повномасштабного вторгнення. У себе вдома він мав невелику теплицю, вивчав цю справу й поступово набував досвіду. За словами Сергія, ще до великої війни вони думали разом зайнятися тепличним бізнесом, але через вторгнення всі плани довелося відкласти. Після повернення з полону друзі вирішили реалізувати задум і запустили власне тепличне господарство.

«Це доволі непроста справа. Потрібно вкласти дуже багато праці, часу й коштів. У дачному кооперативі «Галичанка» в нас є двоповерховий будинок, де створені всі умови для проживання та роботи. Ми побудували "під ключ" дві теплиці розміром 20х8 метрів кожна. Загальна площа землі – приблизно 0,6 га. Викопали свердловину, провели аналіз води. Коли побачили, що вода підходить, то провели її до теплиць, зробили автоматичний крапельний полив. У наших теплицях є тепла підлога та опалення, щоб у будь-яку пору року можна було вирощувати рослини. Встановили стелажі для розсади. Вони додатково зверху накриті агроволокном, таким чином ми утримуємо потрібну температуру саме на стелажах».

Сергій каже, теплиці сучасні: багато процесів у них автоматизовано, а керувати ними можна навіть за допомогою телефону. Водночас, попри технологічність, господарство потребує людей, які щодня працюватимуть і доглядатимуть рослини.

ТеплицяАвтор: особистий архів

«Зараз усе робимо власними силами. Я працюю, коли дозволяє стан здоров’я. Дружина допомагає, коли має вільний час і вихідні. Дуже багато допомагає дружина Володимира Таня. Вона найбільше часу проводить на місці: доглядає за теплицями, стежить за всім господарством. Володя теж приїжджає, коли має можливість, але він часто перебуває в рейсах».

Насіння томатів «Золоте серце», «Зухвала Мері» та «Леді Мадонна» з Америки

Сергій каже, запустити теплиці планували ще у взимку, але зрозуміли, що це було б зарано через сильні морози. Та і ще не все необхідне обладнання було готове. Для вирощування він купив якісне насіння 17 сортів карликових томатів. За словами Сергія, це сучасна американська селекція. Рослини мають міцні, «дубові» кущі, велике лапате листя та високу врожайність. Томати серії «Гном» є детермінантними й низькорослими, тому не потребують підв’язування та пасинкування. Це зменшує обсяг ручної роботи: кущ залишається компактним, а врожай при цьому рясним. Вирощувати такі томати можна як у відкритому ґрунті, так і в теплицях.

Сергій разом з другом вирощують 17 сортів томатівАвтор: особистий архів

Насіння для теплиць Сергій закуповує професійне, імпортоване зі США. За його словами, кожен сорт має свій колір, смак і характер, а плоди відрізняються відтінком, формою та вагою. Серед томатів він вирощує сорти «Підлий соус», «Золоте серце», «Зухвала Мері», «Пурпурове серце» та «Леді Мадонна». Раніше він ніколи не куштував таких помідорів, тож із цікавістю спробував перший врожай, вирощений власноруч, і залишився задоволений смаком.

Також Сергій вирощує перець, баклажани, огірки, дині, кавуни, базилік і кукурудзу.

«Наразі сезон розсади овочів закінчився. Інформаційно дуже допомогли побратими й посестри. Ми зробили дописи в соцмережах, і наші люди все розкупили, за що я всім дуже вдячний».

Зараз уся увага — на вирощуванні квітів: чорнобривців, айстр, майорів, петуній, ромашок тощо. Також маємо час проаналізувати роботу й підготуватися до наступного сезону

Робота на землі як відновлювальна терапія

Звичайний день Сергія починається дуже рано. Вранці сонце швидко прогріває теплиці, тому потрібно відкрити їх для провітрювання, зняти агроволокно зі стелажів і перевірити, які рослини потребують додаткового поливу. Після цього він пакує замовлення, відвозить їх на пошту, займається підживленням рослин, контролює температуру й полив, а також виконує інші роботи по господарству. Каже, що рослини не мають вихідних, тому доглядати за ними потрібно щодня.

«Ми намагаємося робити все якісно й професійно. Для мене це нова справа, і багато знань мені передав саме Володя. У майбутньому плануємо розширювати господарство. Я також вивчаю грантові програми, хочу пройти курси, підвищити свої знання. Одним словом, такі в нас плани. Також у майбутньому я бачу в цьому не лише бізнес, а й своєрідну терапію.

Коли працюєш із землею, з рослинами, доглядаєш за ними, даєш життя чомусь новому, це дуже допомагає. Я знаю, що на війні міг загинути, були моменти, коли вже прощався з життям, а робота із землею – це теж спосіб відновлення

Я сам проходжу через це: приїжджаю зранку і працюю до ночі. Мені це подобається, я хочу цим займатися. Тому запрошую всіх, кому цікаво, приїхати, спробувати й побачити, як працює наше господарство».

Підтримати справу Сергія та Володмира можна, завітавши на сторінку тепличного господарства. Підписуйтеся і діліться з друзями.

Тут все нагадує про Донеччину. Олександра Колягіна з Бахмута відкрила у Києві кав’ярню “Моя точка Б”

Заробляє тисячі доларів на брошках. Лідія Муратова з Краматорська працює, щоб купити житло

Кондитерська біля фронту. Катерина Селедцова з Краматорська одужує після контузії і пече смаколики