Працюють на 10% потужностей. Родина Старовойтових продовжує робити керамічний посуд у Слов'янську

Справу започаткувала Інна Старовойтова ще у 1992 році. Останні чотири роки вона живе в Кам'янці-Подільському й уже не бере безпосередньої участі в роботі. Родинне ремесло перейняли її донька Валерія Старовойтова та зять. Після оголошення примусової евакуації Валерія разом із дітьми виїхала до Києва, а її чоловік залишився у Слов'янську, щоб зберегти майстерню. Саме він нині відповідає за її роботу, попри близькість фронту та постійні російські обстріли.

Від продажу посуду в потягах до власного виробництва

Спочатку Інна Старовойтова продавала керамічний посуд у потягах. Слов'янськ із давніх-давен був містом керамістів. Біля залізничного вокзалу працював великий керамічний ринок, і всі, хто проїжджав через місто, знали, що тут можна купити якісний посуд.

«У Слов'янську виготовляли не лише вироби з червоної глини, а й сервізи з ліпниною, кухлі, декоративні фігурки для саду, таджини та багато іншої кераміки. Саме такий посуд мама спочатку возила й продавала».

Потім жінка поступово почала виготовляти сервізи самостійно. Спочатку це було не окреме виробництво і навіть не цех, а невелике орендоване приміщення, де вона власноруч ліпила квіти для прикрашання посуду.

Валерія СтаровойтоваАвтор: особистий архів

«Я тоді була ще зовсім маленькою, мені було років п'ять. Ходила з мамою на роботу, вона давала мені шматочки глини, і я ними бавилася. Дуже добре пам'ятаю, як вона ліпила трояндочки на сервізи. Ці спогади залишилися зі мною на все життя. Поступово змінювався попит, а разом із ним і наше виробництво. Коли сервізи з ліпниною втратили популярність, мама почала виготовляти флокові скарбнички. Найбільше замовляли котиків, хоча ми робили й інші фігурки. Цим напрямом займалися досить довго».

Мало хто знає, але до 2022 року у Слов'янську працювало понад 300 приватних виробників кераміки. Саме вони, а не великий завод, виготовляли посуд, яким славиться місто. «Зевс Кераміка» виробляв керамічну плитку та санітарну кераміку, тоді як посуд створювали сімейні майстерні й невеликі підприємства.

Перші ромашки на горнятках стали початком справи, якої займається упродовж десяти років

У 2006 році у Валерії були складні життєві обставини – було важко з роботою, а через несезон стало складніше заробляти.

«У Луганську я вивчилася на викладача естрадного вокалу. Після цього співала в закладах, працювала в караоке. У літній сезон виступала на турбазах в Щурово – тоді вони ще працювали, зараз більшість із них уже зруйнована. Щовечора був живий спів. Коли сезон закінчився, восени й узимку я залишилася без роботи».

Саме тоді на виробництві її мами знадобилася допомога, оскільки один із працівників звільнився, то Валерія поступово почала працювати разом із нею.

Чесно кажучи, спочатку я зовсім не хотіла цим займатися, бо це дуже важка праця. Починала з найпростішого – розписувала посуд, малювала ромашки та різні візерунки. Це був зовсім інший розпис, не той, який ми робимо зараз

«Перші півтора-два роки я просто ходила на виробництво і вчилася всьому. Працювала на відвантаженнях, виконувала різні завдання. Я не просто спостерігала за процесом – сама працювала майже на всіх етапах виробництва. Звісно, є фізично дуже важка робота, яку виконують чоловіки. Наприклад, ливарник, який відливає посуд із глини. Я цим не займалася, але знаю весь процес від початку до кінця, тому що дуже багато часу провела на виробництві. Фактично я просто щодня ходила до мами на роботу й поступово вивчала цю справу».

Вироби СтаровойтовихАвтор: особистий архів

Згодом перейшли на вироби з червоної глини. Валерія розповіла, що у Слов'янську є різні види глини – червона, біла, блакитна, тому виробництво постійно змінювалося й розвивалося.

«Коли ми перейшли на роботу з червоною глиною, почали виготовляти посуд різними способами. Частину виробів відливали у формах (ливарний посуд), частину робили на гончарних станках, а окремі вироби повністю ліпили вручну».

Їхній посуд продавався в мережі гіпермаркетів по всій країні

Валерія з чоловіком пройшли весь шлях разом. Спочатку обоє працювали на виробництві її мами як звичайні працівники: виконували свої обов'язки, отримували зарплату й поступово набували досвіду.

«Поступово, з роками, коли з'явився досвід, мій чоловік став майстром виробництва. Він відповідає за весь виробничий процес: стежить за якістю, контролює кожен етап виготовлення посуду. Це дуже відповідальна й непроста робота, яка потребує великих знань і досвіду. Як і я, він пройшов всі етапи виробництва, тому знає цю справу від початку до кінця. Приблизно за два роки до початку повномасштабної війни, у 2020 році, у нас із чоловіком уже було власне окреме виробництво. Але водночас ми продовжували працювати разом із мамою, як одна компанія. У нас давно зареєстроване підприємство ФОП Старовойтова, а також є власна торгова марка «Лєста». Назва походить від мого імені та прізвища – Лєра Старовойтова. Фактично у нас із чоловіком уже було своє виробництво, але ми виготовляли такий самий посуд і працювали під однією торговою маркою».

Валерія розповіла, що до 2022 року підприємство активно співпрацювало з мережею «Епіцентр». Для цього виробництво проходило всі необхідні перевірки якості, а їхній посуд був представлений майже в усіх магазинах мережі по Україні. За її словами, це було важливим досягненням для родинного виробництва.

Навіть під постійними обстрілами роблять індивідуальні замовлення

Через повномасштабну війну робота обох виробництв повністю зупинилася. Валерія каже, тоді ніхто не розумів, що буде далі, тому головним завданням стало врятувати готову продукцію. Разом із чоловіком і донькою вона виїхала до Чернівецької області, у Хотин, і вивезла зі складів близько 40 тонн готового посуду. Саме склади вдалося зберегти, а виробництво на той час залишалося закритим через невизначеність і небезпеку.

«Приблизно через півтора року чоловік повернувся до Слов'янська. Почав потроху відновлювати виробництво, тому що людям потрібно було давати роботу. Але працювали навіть не наполовину, а приблизно на 20% від тих обсягів, які мали до повномасштабної війни. За рік до Слов'янська повернулася і я разом із донькою, але через сильні обстріли нам знову довелося виїхати. Зараз ми живемо у Києві».

Кераміка Старовойтових продавалася у "Епіцентрі" по всій країніАвтор: особистий архів

Нині виробництво працює приблизно на 10% від колишніх потужностей, а, можливо, навіть менше. За її словами, зараз виготовляють лише найнеобхідніші та найбільш затребувані позиції. Працює тільки станочне виробництво, тобто посуд формують на гончарних станках.

«Ми є виробниками посуду, але залежимо від інших підприємств, які займаються переробкою глини та виготовленням глиняної маси. Поки вони працюють, можемо працювати й ми. Глину видобувають у напрямку Дружківки, а саме виробництво глиняної маси розташоване біля Семенівки. Зараз ситуація там дуже важка, набагато складніша, ніж у Слов’янську. Поруч із нашим виробництвом уже неодноразово були прильоти. Саме підприємство теж постраждало, але, дякувати Богу, не дуже сильно – повилітали лише вікна. Це справжнє диво, що вибух стався дуже рано вранці, коли на роботі ще нікого не було. Якби працівники вже були на місці, наслідки могли б бути набагато страшнішими, адже скло розлетілося всюди. Нещодавно неподалік від нас також зруйнували автозаправну станцію».

Наслідки обстрілівАвтор: особистий архів

Уламки, які знайшли на виробництві після обстрілуАвтор: особистий архів

Валерія зазначила, що нині виробництвом займається її чоловік. Разом із ним працюють майстри, які залишилися на підприємстві й продовжують підтримувати його роботу, попри всі труднощі та небезпеку.

«Ми виготовляємо два види посуду. Перший – це класичний молочений глиняний посуд. Для молочіння використовуємо кефір або ряжанку, залежно від того, що є в наявності. Після цього вироби проходять випал. Завдяки цій технології наш посуд є екологічним. Також виготовляємо глазурований посуд із ручним розписом. Увесь розпис виконується вручну. Крім того, ми приймаємо індивідуальні замовлення, коли люди хочуть отримати особливий виріб, зроблений саме для них».

Кераміст Тарас Сніжковський перевозить виробництво зі Слов’янська. Разом з ним їде частина команди

Заробляє тисячі доларів на брошках. Лідія Муратова з Краматорська працює, щоб купити житло

«Азовець» вирощує квіти і розсаду на Тернопільщині. Сергій Янзюк три роки мріяв про це у полоні