«Я звідси вже не поїду». Як Волинь зустрічає релокований бізнес і чому цю область обирають не всі

Відносно спокійний, але не безпечний регіон

Волинь разом із Закарпатською, Чернівецькою та Івано-Франківською областями належить до регіонів із найменшою кількістю повітряних тривог в Україні. Ворожі атаки тут відбуваються рідше, ніж у багатьох інших областях.

Водночас Андрій Ткачук наголошує, що називати Волинь цілком безпечною не можна. Російська армія атакувала в області великі підприємства, військові об’єкти, житлову та енергетичну інфраструктуру.

«Мені подобається визначення “відносно спокійний тиловий регіон”. Саме відносно, тому що прилітало і по великих підприємствах, і по військових об’єктах, і по житловій та енергетичній інфраструктурі. Ми також відчуваємо війну на собі, можливо, не з такою інтенсивністю», — пояснює посадовець.

Як Волинська ОДА зустрічала релокований бізнес

Після початку повномасштабного вторгнення підприємці зверталися до обласної влади не лише з робочими, а й із побутовими проблемами. Особливо багато допомоги потребував малий бізнес, який часто переїжджав без обладнання, житла та можливості швидко відновити роботу.

«Тут працював не формальний чиновницький підхід, а людський. Ми розповідали, де можна знайти житло й отримати медичні послуги, допомагали влаштувати дітей у садочки та знайти роботу дружинам підприємців. Малий бізнес потребував найбільшої турботи, але був і найбільш вдячним», — розповідає Андрій Ткачук.

Деякі підприємці з Харкова не змогли вивезти свою техніку. Щоб вони могли продовжити роботу, обласна влада домовлялася з волинськими компаніями про використання їхнього обладнання та виробничих потужностей.

За словами Ткачука, відкрите ставлення допомогло частині переселенців позбутися стереотипів про західні області, які роками поширювала російська пропаганда.

«Вони відчули, що ми відкриті. Можливо, так нам вдалося зламати стереотипи й змінити їхнє уявлення про західний регіон. Він виявився зовсім не таким, яким його постійно зображувала російська пропаганда», — зазначає посадовець.

Частина підприємців уже вважає Волинь новим домом. В обласній адміністрації, за словами Ткачука, намагаються не відокремлювати внутрішньо переміщених людей від решти жителів області.

«Коли мене запитують, які у нас є програми для ВПО, я відповідаю: у нас усі програми — для волинян. І внутрішньо переміщених людей ми також вважаємо волинянами», — говорить він.

Чому підприємці частіше обирають інші західні області

Релоковані компанії створюють на Волині робочі місця та сплачують податки до місцевих бюджетів. Проте область не змогла залучити стільки підприємств, як, наприклад, Львівщина чи Закарпаття.

Однією з причин Андрій Ткачук називає близькість до Білорусі. Деякі підприємці не готові перевозити виробництво туди, де від потенційного місця роботи до білоруського кордону залишається лише кілька десятків кілометрів.

Особливо це стосується людей, які вже перевозили підприємство більше ніж один раз.

«Є люди, які релокувалися вже вдруге. Вони кажуть, що третього переїзду просто не витримають. Одному підприємцю я запропонував переїхати до нас, а він відповів, що від білоруського кордону до запропонованого місця лише 30 кілометрів», — розповідає Ткачук.

Ще одна проблема — брак готових майданчиків для розміщення великих промислових підприємств. Через це область може прийняти не кожне виробництво, яке шукає нове місце для роботи.

За рік Волинь втратила 101 компанію через переїзди

Статистика зміни юридичних адрес компаній також свідчить, що у 2025 році Волинь не стала одним із найпопулярніших напрямків для бізнесу. За даними «Опендатаботу», упродовж 2025 року 12 197 українських компаній змінили юридичну адресу. Загалом вони переїжджали між регіонами 12 920 разів — на 11% частіше, ніж у 2024 році.

Позитивний баланс таких переїздів зафіксували лише у восьми регіонах. Найбільше компаній додалося на Харківщині — 553, Запоріжжі — 419 та Львівщині — 213.

Водночас у 19 регіонах виїхало більше компаній, ніж зареєструвалося після переїзду. На Волині різниця становила 101 підприємство. Більший відтік зафіксували у Києві — 793 компанії, на Донеччині — 155 та Дніпропетровщині — 152. На Луганщині негативний баланс становив 85 компаній.

Найчастіше юридичну адресу змінювали підприємства оптової торгівлі — на них припала майже третина переїздів. Також активно переміщувалися компанії зі сфер будівництва, нерухомості, сільського господарства та роздрібної торгівлі.

Фермер із Костянтинівки вже називає Волинь домом

Одним із підприємців, які вирішили залишитися на Волині, став фермер з Константинівки Сергій Свириденко. Після початку повномасштабного вторгнення він перевіз сюди з Костянтинівки 150 кіз, мінітрактор і частину виробничого обладнання.

Релокація обійшлася дорого, а господарство на новому місці фактично довелося створювати заново. Сергій живе і працює на Волині вже четвертий рік. Навіть якщо його рідну землю звільнять найближчим часом, знову перевозити підприємство він не планує.

«Я звідси не поїду. Навіть якщо завтра звільнять мою землю, наше підприємство стало дуже важким для переїзду. Нам дорого коштувала релокація, і ми майже все починали заново. Знову переїжджати й знову починати з нуля — це недобре», — говорить фермер.

Водночас Сергій не відмовляється від Донбасу. Якщо бізнес розвиватиметься успішно, він мріє відкрити філії на Волині, Донеччині, Херсонщині та в Криму після звільнення українських територій. На кожній фермі хотів би тримати кіз, облаштувати сироварню та розводити угорських мангалиць.

Пошуковця Олексія Юкова посмертно відзначили церковною медаллю та почесним званням

Вивіз із Костянтинівки 150 кіз. Як Сергій Свириденко почав усе спочатку на Волині

Для збереження пам'яті про Донеччину та Луганщину створили цифрову платформу. Як вона працює