Вивіз із Костянтинівки 150 кіз. Як Сергій Свириденко почав усе спочатку на Волині

На 2022 рік у Сергія були великі плани. Він збирався перевести господарство на пасовище площею вісім гектарів, де хотів утримувати і кіз, і свиней.

«У мене на 2022 рік були великі плани. Хотів перейти на велике пасовище — там у мене вісім гектарів. Перевести туди і кіз, і свиней, щоб усе господарство було в одному місці. Але не сталося, як гадалося», — розповідає фермер.

Сергій припускав, що російське вторгнення можливе, однак сподівався, що наступ із боку вже окупованої частини Донеччини вдасться стримати. Він вважав, що російська армія не зможе швидко просуватися через укріплення та присутність боєздатних українських підрозділів.

У перший день великої війни чоловік відправив із Костянтинівки родину. Сам залишився доглядати за тваринами та виробництвом.

«У мене були старенькі “Жигулі”. Я поклав туди радіатор, воду, ковдру, усе необхідне й повністю заправив машину. Вона стояла напоготові. А я залишився на місці», — згадує Сергій.

На початку вторгнення робота майже зупинилася. У сироварні залишалося багато готової продукції, однак клієнти скасували замовлення, а роздрібна торгівля була паралізована понад тиждень. Частина продукції, зокрема йогурти, зіпсувалася.

Сергій Свириденко та журналістка Альона Савіна

Згодом ферма відновила роботу майже у довоєнному режимі. Покупцями дедалі частіше ставали військові, які приїжджали по продукти безпосередньо до господарства.

До травня 2022 року Сергій зрозумів, що ферму потрібно перевозити. Залишити лише тварин без виробничого обладнання було неможливо: кози потребували корму й постійного догляду, а господарству були потрібні гроші на утримання.

Їздив Україною та шукав місце для господарства

Нову локацію Сергій шукав самостійно. Їздив Україною, розглядав різні варіанти, доки не знайшов відповідне місце на Волині.

Там уже була ферма, де можна було розмістити тварин, а поруч — орендувати приміщення для виробничого цеху. Завдяки цьому не довелося починати з будівництва. Згодом за грантові кошти фермер придбав частину обладнання, якого бракувало.

Із Костянтинівки Сергій вивіз 150 кіз, мінітрактор, холодильники, запчастини та частину виробничого устаткування.

Знайти транспорт було складно й дорого. За словами фермера, один із перевізників погодився доправити господарство з Донеччини на Волинь приблизно за 130 тисяч гривень.

На новому місці бракувало людей і кормів

Разом із Сергієм на Волинь приїхали двоє працівників, однак згодом обоє звільнилися. Фермеру довелося шукати нових людей уже на місці. Певний час йому допомагали місцеві працівниці, а коли приїхала Наталя з дітьми, вести господарство стало легше.

Крім працівників, потрібні були корми, сіно та солома. Запаси Сергій заготовив ще на Донеччині, але перевозити їх через усю країну було надто дорого. Частину кормів на новому місці віддавали люди, решту доводилося купувати.

Найскладнішим виявився догляд за козами. Їх потрібно регулярно годувати й доїти, а знайти щонайменше двох відповідальних постійних працівників фермер не зміг.

Через це стадо, яке вдалося врятувати й перевезти з Костянтинівки, довелося пустити на м’ясо.

«Кози потребують дуже багато догляду. Постійних і відповідальних людей на роботу не було. Тварину недостатньо просто нагодувати — її потрібно ще й доїти. Для цього треба хоча б двоє працівників», — пояснює чоловік.

Замість кіз Сергій почав розводити свиней

Після відмови від козівництва фермер зосередився на розведенні свиней. У господарстві є, зокрема, угорські мангалиці різного забарвлення.

Доглядати за ними простіше: свиней не потрібно доїти, вони добре пасуться, а найбільше уваги потребує маточне поголів’я та новонароджені поросята.

Своїм тваринам Сергій дає імена. Білого кнура звуть Генріхом — фермер називає його головним у стаді та каже, що за характером він лагідний, «як кошеня». Конкуренцію йому складають молодші кнури — рудий Рудік і чорний самець на прізвисько Ластівка.

Тепер Сергій планує розвивати свинарство. За його розрахунками, приблизно за рік господарство може вийти на обсяг у 30 голів на місяць. Частину м’яса фермер хоче використовувати у власному виробництві, решту — продавати. Це має дати можливість знову розширювати господарство та будувати ферму вже на Волині.

«Щоб ми не зникали з радарів». Художниця Ірина Серебреннікова створила листівки про рідний Донецьк

Втратила дім у Донецьку і знайшла свою «ТИШУ» у Карпатах. Анастасія Харченко відновлює людей у горах

«Я досі не розумію, як вижив». Ян Данилко через вибух в Оленівській колонії втратив ногу і око