Тетяна Закопайло з Попасної евакуювалася до Литви. Її рідне місто вщент зруйнувала російська армія
Тетяна Закопайло родом з Попасної, що на Луганщині. Попри декілька переїздів, вона не забувала про рідне місто й за можливості навідувалась додому. Жінка двічі рятувала свою матір від війни — у 2014 році, коли розпочалася російська агресія проти України, та у 2022-му — на початку повномасштабного вторгнення. Тоді вони прийняли важке для себе рішення — виїхати до Литви. Зараз мама Тетяни повернулася в Україну, сама ж Тетяна залишається за кордоном. Про пережите та виклики Тетяна розповіла для Попасна.City.
Життя з нуля у іншій країні
Вже понад два роки Тетяна живе у Литві. Каже, країна підкорила її своєю архітектурою та людьми.
«Я просто в шоці була від того, як литовці шалено підтримують Україну: за добу назбирали гроші на байрактар, тут така кількість синьо-жовтих прапорів, що я стільки не бачила їх у Києві».
Під час акції в підтримку України
За два місяці після переїзду Тетяна влаштувалася офіс-менеджеркою до місцевої будівельної компанії. А минулого року перейшла на роботу до міжнародної IT-компанії, де працюють багато біженців. Каже, їй дуже допомогло знання англійської. Та зараз вона почала вчити литовську.
Тетяна багато спілкується з біженцями з України, долучається до заходів і мітингів на підтримку рідної країни. А ще — вибудовує особисті стосунки з місцевим чоловіком.
Ділиться, попри те, що вона змогла адаптуватися у Литві, їй дуже не вистачає діджиталізації, що є в Україні.
«Я насправді свій ФОП закривала через "Дію", вже коли у Вільнюсі була. А у них й досі всі документи у паперовому вигляді. Довелося вчитися жити за іншими правилами і дізнаватися — як відкрити рахунок, записатися до лікаря, сплатити за комуналку. Аби отримати будь-яку довідку, тут потрібно реєструватися через банківську систему. Спочатку було складно, а зараз вже все зрозуміло».
Крім того, в Литві, не маючи місцевої страховки, можна зіткнутися з проблемою медичного обслуговування. Мама Тетяни потребувала медичної допомоги, тому вирішила поїхати в Україну. Нині вона живе в Одесі. Сама ж Тетяна повертатися в Україну поки не збирається. Принаймні, допоки в країні небезпечно.
«Це мій особистий біль. Є сильна психологічна травма від пережитого у 2014-му та у перші дні повномасштабного вторгнення. Я свідомо не їду в Україну зараз. Одна річ — бачити фото в соцмережах чи відео в новинах і плакати від цього, інша — побачити все на власні очі».
Дорога до Литви
Тетяна ділиться, виїжджати до Литви вирішили, бо там жила сестра її колишнього чоловіка. Вона виїхала туди у 2015 році за програмою підтримки дітей біженців.
В дорогу з собою взяли найнеобхідніші речі та документи. А ще — кота на прізвисько Шейкер, якого Тетяна знайшла на вулиці, коли ще жила у Харкові. Жінка розповідає, дорога до Литви тривала дві доби. Спочатку вони з мамою і котом потягом доїхали до Львова.
«Це була моторошна подорож. Потрапити до поїзда було майже неможливо через велику кількість людей. Я зі сльозами на очах благала провідницю впустити нас. У купейному вагоні — яблуку ніде впасти. Ми сиділи на підлозі у проході».
Дорогою через ворожі обстріли потяг декілька разів змінював напрямок руху. Зупинки були на невеличких станціях, на яких, згадує Тетяна, її дуже вразили місцеві жителі.
У Львові переночували, далі волонтери доправили їх до польського кордону. Від литовського кордону сім’ю Тетяни забрав друг з Вільнюса. Його родина о 5-й ранку зустріла українців щойно звареним супом. Господарі надали біженцям кімнату в своєму будинку.
Найважче рішення
Раніше Тетяна ніколи не думала виїжджати з країни. Проте все змінилося у лютому 2022 року. Згадує, за декілька місяців до початку повномасштабної війни в усіх новинах говорили про можливий наступ росії. Матір Тетяни, яка була у Попасній, розповідала, що у місті стало частіше чутно вибухи. Й донька стала наполягати на тому, щоб вона приїхала до неї у Київ.
«Вона їхала потягом, як раз в ту ніч, коли цей мерзотник оголошував по телевізору про так звану «спеціальну воєнну операцію». Я зрозуміла, що мені вдалося вчасно вивезти маму з того пекла, яке мало починатися на сході».
Тетяна згадує, тоді вони не вірили у такі масштаби війни. Думали, що загострення буде на Донеччині і Луганщині. Тоді ж Тетяна з мамою дізналися, що їхній будинок зруйнував російський снаряд.
Зруйнований будинок Тетяни та її мами у Попасній
А вже 24 лютого Тетяну розбудив дзвінок родички. Вона й повідомила про початок повномасштабного вторгнення.
«Я підійшла до вікна. На території академії СБУ, що по сусідству, побачила збори військових. Біля багатоповерхівки, що навпроти, вже бігали люди: поспіхом складали валізи у машини та їхали. Розбудила своїх, увімкнула телевізор, аби зорієнтуватися, що взагалі відбувається»
Спершу Тетяна з мамою рушили до родички. У неї була машина, якою у разі загострення вони всі могли вибратися зі столиці. Згадує, у перші дні, коли у місті постійно лунала сирена, вони — четверо дорослих та двоє дітей, рятувалися у підземному паркінгу. Коли дізналися, що російська армія рухається на Київ, вирішили їхати з України.
«Згадуючи події 2014 року в Слов'янську та як росіяни поводилися у Донецьку, я розуміла: якщо, не дай Боже, вони візьмуть Київ, то я, як дівчина, не зможу фізично захиститися».
Любов до міста, попри все
Тетяна каже, вона добре пам’ятає події 2014 року. На той час вона жила у Харкові.
«Подруга повідомила мені телефоном, що вночі до Попасної завезли два автобуси «ополченців». Після подій у Слов'янську, ми розуміли, що це може бути небезпечно. Я одразу зателефонувала мамі, перевела їй гроші на картку, щоб вона купила квиток на потяг і негайно приїхала до мене у Харків».
Тоді мати думала, що їде до доньки на тиждень, але довелося залишитися на два роки.
«За цей час вона лише раз приїжджала до Попасної. Хотіла подивитися, в якому стані квартира та дача — маленький будиночок, в якому я виросла. Ми переїхали з нього у квартиру, коли мені було 15 років. Мама була на городі, як над головою пролетів снаряд. Вона навколішки виповзла з дачі, схопилася за речі і того ж дня повернулася до Харкова».
Тетяна з мамою
Коли Попасну звільнили від російської окупації, родина дізналася, що їхня реконструйована у 2013 році чотириповерхівка постраждала під час російського обстрілу. У квартирі з'явилася величезна тріщина між кімнатами і посунулися плити перекриття. Поки брат відновлював житло у Харкові Тетяна рятувала матір від недуги. Згодом мати повернулася до рідного міста. Тетяна ж їздила до неї кожні 3-4 місяці.
Каже, дуже любила своє місто. Навіть після закінчення Сєвєродонецького технологічного інституту повернулася у Попасну й стала працювати бухгалтеркою в школі (нині ліцей №1), де колись навчалася.
«На відміну від тих новонароджених попаснян, хто побачив світ у пологових відділеннях сусідніх міст, я — попаснянка з першої секунди мого життя», — з посмішкою наголосила Тетяна.
Свої в Telegram 
