Боляче дивитися на розтрощені рідні вулиці. Зруйнована Попасна очима спортсменки Ганни Кадацької
Чемпіонська кар'єра і перше кохання — все це відбувалося у Попасні
Ганна Кадацька народилася та виросла в місті Попасна, яке зараз повністю зруйноване війною. У цьому ж місті вона побудувала собі чемпіонську кар’єру та зустріла кохання.
“Чемпіонська кар'єра і перше кохання — все це відбувалося у Попасній. З чоловіком тоді познайомилися. Він мене і привів до спорту. Вже тоді він тренувався, а я, хоч і не скажу, що була абсолютно неспортивна, але до штанги не мріяла підійти, бо тоді я важила 40 з копійками”.
Проте після закінчення школи Ганна почала займатися спортом разом зі своїм майбутнім чоловіком. Все йшло добре.
Дивіться повне відео 🎥
Люди йшли на референдум, як на парад
Але у 2014 році на Луганщину вдерлися російські війська, а в місті з’явилося все більше прихильників окупантів.
“Люди йшли на цей референдум. Багато йшли, як на парад. Одна знайома навіть питала, чого я проти, якщо росія нас візьме, то в мене буде пенсія 70 тисяч. А я кажу, а чому у вас буде пенсія 70 тисяч, якщо в мене родичі є у росії й отримують там мізерні пенсії”.
Ганна каже, що їй ніколи не подобалася ані росія, ані Путін. Особливо з того моменту, коли росія прийшла з війною в Грузію.
“У мене в Україні немає зовсім ніяких кровних родичів — вони всі живуть у Росії. Але я ніколи не хотіла туди, мені не подобалось там. Навіть люди, вони зовсім інші. Мені не подобався путін. Я розуміла, що це не дружелюбна країна”.
Тому коли в місто прийшла російська армія, Ганна разом з чоловіком евакуювалися в Київ, а через рік повернулися додому.
Намагаюся пам'ятати рідне місто таким, яким бачила його востаннє
Напередодні повномасштабного вторгнення, згадує Ганна, тренери часто сперечалися між собою. Хтось казав, що війни не буде, а хтось був впевнений, що росія наступатиме. Ганна стояла на боці тих, хто вірив у початок повномасштабної війни.
“Я так і сказала — почнеться щось лихе. Не може стояти така величезна армія. І стояти просто так. Треба готуватися до поганого”.
Повномасштабна війна застала Ганну в потязі до Києва, коли вони поверталися зі змагань. Він запізнювався, але ніхто не розумів, що сталося.
“Ми почули, як якась жінка заплакала. З’явилася якась тривога. Усі почали між собою “шушукатися”. Ми не розуміли нічого, а потім оголосили, що потяг їде так повільно, бо Київ почали обстрілювати”.
Ганна тиждень пробула в Києві, поки її чоловік намагався виїхати з Попасної. Уже тоді там почалися сильні обстріли.
“Жахливо, коли ти дивишся на ці фото й бачиш свої рідні місця, рідні вулиці, де ти ходила. Це все зруйноване. Я стараюсь пам'ятати їх такими, якими я їх запам'ятала останнього разу”.
Найбільше Ганна Кадацька мріє про Перемогу України, щоб люди більше ніколи не гинули від війни.
Свої в Telegram 
