Діти мають ховати батьків, а не навпаки. Історія життя й загибелі оборонця Маріуполя Миколи Казіліна
Микола Казілін, боєць Територіальної оборони, загинув під час оборони Маріуполя на Мелекінському блокпосту. Попрощатися із ним вдалося лише через понад рік після обміну загиблими між Україною та росією. Його мати, Наталія Казіліна, розповіла 0629 про сина, який став героєм, і про біль, який ніколи не вщухне.
“Смерть дитини — це найбільший у світі біль”
Наталія зі сльозами в очах згадує свого сина.
“Смерть дитини — це найбільший у світі біль”, — каже вона.
Микола загинув під час боїв за Маріуполь. Підтвердження його загибелі зайняло рік і три місяці. Спочатку Наталія сподівалася, що її син у полоні.
“Я думала, що він АТОшник і до нього там ставляться погано. Але це було б однаково гарна новина”.
У липні 2023 року між Україною та росією відбувся обмін загиблими. Тіло Миколи опинилося на рідній землі. Підтвердити факт загибелі вдалося завдяки ДНК-експертизі та численним татуюванням, які були на тілі військовослужбовця.
“Фото тіла слідчий мені надсилати відмовився. Але я мати, й маю бачити. Я наполягла. Воно, звісно, було у такому жахливому стані!”, — каже Наталя.
Тіло Миколи кремували.
Микола загинув під час боїв за Маріуполь
“Я спочатку не хотіла. А потім подумала, що душа все одно відлітає. І урну легше транспортувати”, — розповідає мати загиблого.
Церемонія прощання з бійцем ТРО відбулася на Байковому цвинтарі у Києві.
“Діти мають ховати батьків, а не навпаки. Смерть дитини — це найбільший у світі біль”, — каже Наталія.
У листопаді 2023 року Наталії Казіліній надіслали нагороду, яку отримав її син — орден “За мужність” ІІІ ступеня зі скорботною позначкою “Посмертно”.
Нагорода Миколи, яку отримала його мати
“У березні я з Литви збираюся приїхати до сина на цвинтар. Усього боюся, боюся різких звуків, сирен, адже сама була контужена в Маріуполі, а все одно їду. Сиджу на антидепресантах, і не допомагають навіть подвійні дози снодійного”, — зізнається Наталя.
Останній бій героя
25 лютого 2022 року об 11:00 Микола залишив свій дім і пішов на війну. Як виявилося, назавжди. 28 лютого він востаннє зателефонував матері.
Як розповідає Наталія, Микола брав участь у боях на різних ділянках фронту в Маріуполі — на Лівому березі, у селищі Україна в Кальміуському районі та на судноремонтному заводі.
Тіло Миколи деякий час знаходилося у рефрижераторі на заводі “Азовсталь”.
“Я дізналася, що в один із них потрапив снаряд і все згоріло. Плакала та кричала. Потім хлопці мені сказали, що Колі там не було, але мені шкода решти”.
Життєвий шлях Миколи Казіліна
Микола народився у Маріуполі 10 червня 1994 року. Навчався у місцевій школі №28, потім вступив до машинобудівного ліцею в Маріуполі. Після навчання почав працювати на “Азовмаші”.
У 2014 році, коли Миколі було лише 19 років, його мобілізували. Пізніше він підписав контракт і служив під Мангушем дизелістом у радіотехнічній частині. У 2018 році він брав участь у бойових діях під Золотим, де був цілий рік. Проте про це він не розповідав матері.
Микола Казилін
“Коли я плакала над його могилою і казала, що обдурив, інші військові поправили мене: “Не обдурив, а вберіг”, — згадує Наталія.
Після повернення з передової Микола став іншою людиною. Він рідко розповідав про пережите, але мати знає про один випадок, коли снаряд залетів у бліндаж, де знаходився її син, але не розірвався. Це було справжнє диво, яке врятувало йому життя.
Від психологічної реабілітації Микола відмовився. Пішов працювати на завод ім. Ілліча зварювальником. Та коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, він знову долучився до війська. Цього разу — до Маріупольської ТРО у званні старшого солдата взводу контрдиверсійної боротьби.
Свої в Telegram 
