Мій син три роки у полоні, а чоловік зник під Бахмутом у бою з “вагнерівцями”. Історія Оксани Левін
Сперечалися в коментарях, запросив зустрітися. Відтоді разом
Оксана з Ігорем познайомилися на початку 2020 року. Вони обидва з Яготина, що на Київщині. Жінка згадує, що в обличчя Ігоря знала, але ніколи не спілкувалися. Перша їхня розмова відбулася у Фейсбуці.
“Ми коментували якусь місцеву новину. Вже точно не згадаю, про що саме йшлося, але я та Ігор одне з одним почали сперечатись у коментарях. А він взяв і написав мені, якщо не слабо, то давай зустрінемось. Зустрілися, і відтоді почалися наші стосунки. Одружуватись ми не планували, бо вже дорослі люди, у мене двоє синів від першого шлюбу. Почали жити разом, будувати плани, але все змінило повномасштабне вторгнення…”.
Вже двічі засуджений. Вирок — 28 років позбавлення волі
Старшому сину Олексію 26 років, у російських застінках він “відсвяткував” вже свій третій день народження. З моменту виходу бійців Маріупольського гарнізону із “Азовсталі” і до жовтня 2023 року рідні не знали ні де його утримують, ні що у нього зі здоров'ям. А потім на ворожих ресурсах кохана дівчина Алла побачила відео, де Олексію виносять “вирок” — 24 роки позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму.
Рідні знайшли інформацію про Олексія у російських телеграм-каналах
“Сина звинуватили за багатьма статтями — за жорстоке поводження з цивільним населенням, застосування у збройному конфлікті заборонених засобів та методів, замах на вбивство, вчинений загально небезпечним способом за мотивами політичної та ідеологічної ненависті та ворожнечі і умисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом. І відтоді почалась наша боротьба за засуджених. Алла об'єдналася з такими ж рідними, кому винесли незаконний вирок, бо росіяни офіційно змінили їм статус з військовополонених на засуджених”, — розповідає Оксана.
Через п'ять місяців рідні побачили нове відео, але вже із зали суду, на якому Олексію Жерновському виносять другий вирок. “Адміна” звинуватили у вбивстві цивільної жінки, і суд призначив остаточне покарання — позбавлення волі на 28 років.
Познайомилися в соцмережі. Алла переїхала до коханого в Маріуполь
Оксана каже, син цілеспрямовано йшов в “Азов”, він завжди мріяв служити у лавах цього славетного підрозділу.
“Спочатку син навчався у Львові в Національній академії сухопутних військ. Далі була служба в Кропивницькому, а після перевівся в “Азов”, це сталося влітку 2019 року”.
В полку молодший сержант Олексій Жерновський був командиром мінометного розрахунку. Влітку 2021 року познайомився з Аллою, яку Оксана називає донькою.
Олексій з Аллою
“Аллочка сама родом з Добропілля, а тоді була у відрядженні у Волновасі. Вони познайомилися в одній із соцмереж, і Льоша запропонував зустрітися в Маріуполі. Через два тижня після знайомства син зателефонував мені і каже: “Мамо, я зустрів дівчину, хочу запропонувати їй з'їхатись”. Запитала, чи не занадто швидке це рішення. На що син відповів: “Ні, мамо, Алла — то моя друга половинка”. Наприкінці серпня 2021 Алла переїхала до Маріуполя, вони орендували квартиру на Лівому березі, неподалік від бази “Азову”, і почали жити разом. Ми щовечора спілкуватися з сином по відеозв'язку, з Аллою були знайомі заочно. Вони планували приїхати разом до нас у жовтні, але тоді був коронавірус, і у Алли було тільки одне щеплення, а потрібно було два. Льоша приїхав сам, побув вдома тиждень і поїхав назад до Маріуполя”.
Залишаю тобі найцінніше, що є в моєму житті
У Алли день народження у грудні, і коханий готував подарунок — путівку на двох в Єгипет на сім днів. Цю відпустку планували цілий рік, і так склалась доля, що квитки на літак з Борисполя до Єгипту були в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року. З Маріуполя вони виїхали 20 лютого, Олексія відпустили у неофіційну відпустку і попередили — по першому дзвінку виїжджати назад.
“Наступного дня вони були в Яготині, я була на роботі, тому не могла їх зустріти. Але все казала Олексію: “Ну, візьми Аллу, прийдіть до мене на роботу”, а він відповідав, що ввечері побачиш і познайомишся. Пройшло, напевно, години дві, як вони приїхали, Льоші зателефонував командир і сказав повертатися до Маріуполя. Син заїхав до мене на роботу, щоб сказати, що залишає Аллу вдома. Пам'ятаю його слова і сьогодні: “Мамо, залишаю тобі найцінніше, що є в моєму житті”. Алла все намагалася поїхати назад разом з ним. Ввечері ми познайомились, і перше, що ми зробили, обидві розплакались. І з того дня ми досі разом — Алла моя підтримка та опора”.
Алла підтримує Оксану, разом вони ходять на акції
Щасливий, що кохана не в пекельному Маріуполі
О четвертій ранку 24 лютого Олексій зателефонував коханій, дав вказівки, що треба закупити продукти і підготувати льох.
“Коли син був у Маріуполі, максимум, що міг написати, це “+”, “живий”, “все норм”. Переважно всі ці повідомлення відправляв через побратимів. Аллочці міг написати більш розгорнуто. 11 квітня вийшов на зв'язок і написав, що “300” — дістав вогнепальне уламкове поранення лівого передпліччя з переломом.
Це щасливі секунди, коли ми могли побачити його, почути, як сильно він нас любить. Син постійно повторював Аллі, що щасливий, бо купив ту путівку, і хоч вони нікуди й не полетіли, та вона зараз не у Маріуполі. Йому було важливо знати, що ми всі у безпеці, і поруч одна з одною”.
Крайній раз Олексій зателефонував Аллі о сьомій ранку 18 травня. Того дня “Адмін” виходив із "Азовсталі" у російський полон.
“Сказав, що довго буде без зв’язку, але щоб не хвилювались, вірили тільки йому, і що все обов'язково буде добре. Я не могла знайти собі місця, сходила з розуму щосекунди, бо син у полоні, а чоловік на фронті. Моє серце просто розривалося від безсилля — мої рідні у пеклі, а я не маю жодної можливості їм допомогти”.
Рука гниє, деякі пальці не згинаються. Але він тримається
Чотири місяці тиші, і у вересні у одному з російських телеграм-каналів опублікували відео, у кадр потрапив Олексій, він був у одній з лікарень з Донецька.
“Дуже схуд. Відповідав на питання російською, і це вперше, коли я чула, що син говорить мовою окупанта. А наприкінці місяця відбувся перший обмін. Тоді з полону повернули командира Льоші. Він мене сам знайшов, розповів, що мій син дійсно у тій лікарні і, начебто, йому мали зробити операцію на руці. Але пізніше ми дізналися, що операцію йому ніхто не робив. Перебинтовували руку, і на цьому все”.
З вересня 2022 по травень 2023 року жодних новин про Олексія Жерновського не було. Всі хлопці, яких обмінювали, не чули й не бачили його.
Олексій у полоні
“У травні з полону звільнили бійця, який був у одній камері з сином у Донецькому СІЗО. Він зателефонував Аллі і розповів про Льошу. Сказав, що він тримається — і фізично, і морально, що хлопці між собою спілкуються, підтримують один одного, розповідають, хто де був, хто куди планує. Вивчають англійську мову там усі разом. Щодо руки, казав, що вона гниє, осколки виходять з рани. Рука працює не повноцінно, деякі пальці на руці не згинаються. Але ми були такі щасливі почути хоч щось про Олексія, цей дзвінок дав нам сил продовжувати боротися. Ми знали, що він там тримається, і ми маємо триматися”.
І до листопада знову тиша. А потім новини з росії про суди, звинувачення, вироки…
“Хоча сина і звинуватили у вбивстві цивільної жінки, але ми знаємо від звільнених, що на всіх засуджених бійців "Азову" чекає ще один вирок — за статтею 205 кримінального кодексу рф за тероризм. Ми знаємо, що Льошу по цій справі вже допитували ФСБ-шники. Якщо його не встигнуть обміняти до третього вироку, то є ймовірність, що син отримає пожиттєве. Я не знаю, скільки ще Льоша має отримати вироків, аби його нарешті обміняли”.
Приховав, що пішов воювати. Під час однієї з відпусток ми одружилися
Чоловік Оксани пішов на війну добровольцем ще у 2014. Ігор Левін воював під Іловайськом та на Луганщині у 2015 році, був командиром установки “Град”. Коли почалася повномасштабна війна, Ігор крадькома від усієї родини пішов до місцевого військкомату. Оксані про те, що пішов добровольцем сказав по телефону. 25 лютого Ігор вже поїхав на навчання в центр “Десна”. Він доєднався до лав 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, до складу якої на початку повномасштабної війни увійшли учасники АТО/ООС.
“Ну, а там вже понеслося: брав участь у боях за Харків і область, ну, і, звичайно, на Донеччині. Декілька разів приїздив у відпустку. Постійно мене підтримував, особливо, коли не було довго зв'язку з сином. Коли Льоша вже був у полоні, Ігор каже: “Давай розпишемось офіційно, раптом що, щоб ти мала хоч якісь права”.
Оксана і Ігор у день розпису
Ми офіційно розписалися у листопаді 2022 року, тоді Ігорю дали невелику відпустку. А після чоловік повернувся на фронт. Крайній раз він приїхав додому у січні 2023 року. Буквально на декілька днів, і його викликали назад. Ми тоді разом з Аллою проводжали його до Краматорська. Знаєте, у мене таке відчуття, наче Ігор щось відчував, бо постійно казав: “Я повернусь разом з Олексієм”. А ми ще так дивно з Аллою дивилися на нього…”
Зник у бою з “вагнерівцями”. Тіла Ігоря з дрона не побачили
За кілька днів до того, як Ігор зник, він писав Оксані, що не буде зв'язку, оскільки йде на бойове завдання.
“Він служив разом з побратимом, який живе недалеко від нашого міста, і я знала, що вони разом йшли на те завдання. Я зателефонувала дружині побратима, запитала, чи виходив він на зв'язок, вона сказала, що так. І відтоді я втратила спокій. Я не спала, не могла думати ні про що, окрім того, чому Ігор не виходить на зв'язок”.
Це сталося 27 лютого 2023 року під час боїв з “вагнерівцями” поблизу Дубово-Василівки Бахмутського району.
“Я одразу зателефонувала Аллі, бо у такі моменти я не розумію, що робити, куди йти і кому дзвонити. Алла одразу вийшла на зв'язок з одним із побратимів, який був поруч з ним, і розказав, що там було пекло. Їх крило з артилерії, і він бачив, як Ігор лежав, не ворушився. Зі слів побратима, він підповз до Ігоря, забрав його зброю і телефон, залишивши його там. Наступного дня підняли дрон, і він літав на те місце бою, але жодного тіла там не було”.
Не маю права здатися. Вірю, що скоро обійму сина та чоловіка
Вже майже два роки, як за долю Ігоря Левіна нічого не відомо, проте Оксана вірить і відчуває, що її коханий живий.
Оксана вірить, що її коханий Ігор живий
“Дуже сильно чекаю на повернення і чоловіка, і сина. Я так мрію обійняти свого сина, якого не обіймала майже три роки, якого не бачила майже три роки, не чула його голосу майже три роки. Взагалі у 30-й бригаді дуже багато безвісти зниклих, їх вже понад тисяча, а підтверджених у статусі полонених — лише одиниці.
Оксана на акції "Не мовчи! Полон вбиває!"
Мені б просто почути, дізнатись, побачити хоча б на якомусь телеграм-каналі, що він живий, і я світ переверну задля його повернення. Невідомість мене вбиває, але я не маю права здаватись, як не здається моя Алла. Більше за все на світі я мрію про зустріч і обійми свого сина та чоловіка. Я вірю в те, що скоро моє бажання здійсниться!”
Свої в Telegram 
