“Борщага” пішов на штурм коксохіму в Авдіївці і зник безвісти. Рідні знайшли його в полоні у Чечні
Не хотіла, щоб коханий йшов у військо
Максим Сироватко і Єлизавета Усик з Києва. Познайомилися через спільного знайомого у грудні 2020 року. Хлопцю тоді було 16 років, а дівчинці майже 15.
“Спочатку спілкувались як друзі, разом гуляли, але згодом Максим зізнався мені у коханні. Я ще місяць тягнула момент, коли ми були просто друзями, адже переживала, що у нас з ним нічого не вийде. А Макс спокійно чекав моєї відповіді і робив багато чого, щоб довести, що я не помилюся у виборі. Ми були ще зовсім юними, коли почали зустрічатися, не мали нічого, але щодня Максим робив усе заради наших стосунків. У 16 пішов працювати, щоб допомагати фінансово матері і робити мені маленькі приємності, наприклад, купувати шоколадки”.
Максим і Єлизавета
Максим багато працював на різних роботах. Доводилося і на будівництві, і у автомайстерні займатися тюнінгом. Хоч і мав завжди подряпані та брудні руки, та продовжував працювати, аби допомогти мамі і порадувати кохану. Єлизавета підтримувала його, допомагала коханому, вірила в нього.
“Ми пройшли багато всього за ці роки. Коли почалась повномасштабна війна, ми були разом, на деякий час виїхали з Києва. У нас не було грошей, але, попри всі негаразди, трималися разом. Через кілька місяців Максим мені вперше сказав про те, що хоче піти обороняти Україну. Я до цього поставилася не дуже, адже розуміла, що там може статися. Ми дуже довго й складно обговорювали його бажання воювати, я щосили тягнула час, вмовляла його не йти, побути ще трішки зі мною”.
Молодий, без бойового досвіду, ніколи не тримав зброю у руках
Деякий час ці вмовляння діяли, але в травні 2023 року Максим остаточно вирішив йти на війну у складі Третьої окремої штурмової бригади. Слідкував за цим підрозділом у соцмережах, йому подобався професіоналізм бійців та ідеологія бригади.
“Я не могла цього прийняти, не хотіла вірити, але, зрозумівши, що вже іншого виходу немає, відступила.
Телефон давали тільки раз на тиждень. Кожен день займалися спортом. До того як вступити до лав Збройних сил, Макс любив грати у футбол. Кожне літо збирав свою команду, я не пропускала жодної гри, підтримувала постійно, бо розуміла, що для нього це важливо”.
Єлизавета каже, дуже боялася за коханого, бо Максим зовсім молодий і без бойового досвіду. До підписання контракту він жодного разу не тримав у руках зброю.
“Єдине, що мені залишалося робити, — це підтримувати та вірити в нього. З мамою ми відправляли йому посилки, там було різне: теплі речі, таблетки, сигарети, смаколики”.
Також Єлизавета допомогла Максиму та його батальйону зібрати кошти на автівку.
Максим пішов до Третьої штурмової, аби битися з окупантами
“Я підключала всіх у різних соцмережах, просила деяких людей з великою аудиторією поширити інформацію. Збирали кошти недовго, бо більшу частину збору нам допомогли закрити наші рідні. Також хлопці з батальйону підключили блогера, який зміг докинути половину коштів і привезти їм машину. На завдання, яке раніше планували виконувати саме на цій машині, вони не поїхали, їх, напевно, тримали саме для Авдіївки. На жаль, автівка довго не протрималася, розвалилася, хоча хлопці на ній їздили тільки на тренування. Ми почали збирати на ще одну машину. Макс відкрив банку, але не встиг її дозбирати…”
Через 9 місяців побачила Макса на допиті у Кадирова
Перший бій Максима Сироватки був 11 лютого 2024 року в Авдіївці на коксохімі. Незадовго до цього хлопець зателефонував матері, сказав, що йде на штурм і телефон із собою не бере. А за чотири дні, 15 лютого, Віті Іванівні зателефонували з військкомату, сказали, що її сина востаннє бачили 12 лютого і відтоді він вважається безвісти зниклим.
“Я не могла дуже довго в це повірити. Відчувала, що він живий, вірила в це. З його мамою почали звертатися куди тільки можна — і до Національного бюро, і до військкомату, і до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, і до Правозахисної групи "Січ", Обʼєднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, СБУ, Червоного Хреста, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця. Писали листи-звернення про пошук до президента Володимира Зеленського. Ще Віта Іванівна здавала ДНК”.
Мама Максима тепер знає, що її син живий і бореться за його повернення з полону
Щодня Єлизавета переглядала безліч Телеграм-каналів, уважно вдивлялася на фото та відео кожного бійця, живого та полеглого. Але продовжувала вірити, що свого Максима вона невдовзі знайде серед живих.
“Це були найжахливіші дев'ять місяців у моєму житті. Четвертого грудня, як завжди, дивилася канали і натрапила на фотографію, там стояв мій коханий. Я почала дзвонити рідним, показувати світлину, що нарешті я його знайшла. Потім мені прислали відео, на ньому був сюжет — Кадиров приїхав до полонених. І мій Максим стоїть перед ним — замучений, очі пусті, схуд. Він був сам на себе не схожий.
Максим "Борщага" Сироватко (справа) у полоні у Чечні
Українські військовополонені на фото з Телеграм-каналу Кадирова
Ми знайшли ще одне відео, де Кадиров допитує полонених, яких начебто бере в полон. Один з них — мій Макс. Він там каже, що він з Третьої штурмової, "азовець". Тоді я вперше за довгі місяці побачила і почула його голос”.
Максима тримають у полоні у Грозному, дев'ять місяців 20-річний воїн вважався зниклим безвісти
Коханий не вдома, отже, я не зробила максимум для його визволення
Нині “Борщагу” тримають у застінках у столиці Чечні — Грозному. Єлизавета каже, за 19 місяців звідти не обміняли жодного українського військовополоненого. Багато хто там вже понад два роки.
“За цей місяць я "підняла на вуха" всіх, кого тільки можна. Усі служби по декілька разів спілкувалися зі мною, але, якщо чесно, поки безрезультатно. Бо про Макса ніякої нової інформації немає, а в Червоному Хресті він ще досі не підтверджений як військовополонений, через те що росія не подала ці списки. Багато служб кажуть, що у них нормальні умови, нормальне ставлення і щоб ми не переймалися.
Єлизавета і Віта Іванівна під час масштабної акції у підтримку полонених
Але поки він не тут, я не можу бути впевнена на 100%, чи у безпеці він і чи все так добре там, як розповідають. Люди кажуть, я багато роблю для визволення свого коханого, але я так не вважаю: він не вдома — отже, я не зробила максимум для цього. Дуже хочеться вірити, що Макса зовсім скоро повернуть, він молодий, у нього все життя ще попереду”.
Свої в Telegram 
