У російському полоні помирає тренер із Маріуполя. Дмитра Шурду не повертають п’ятий рік

Повернувся до оточеного Маріуполя за родиною

До повномасштабного вторгнення Дмитро Шурда працював тренером із боксу та спортивним арбітром у Маріуполі. У лютому 2022 року він перебував на змаганнях у Луцьку, однак після початку великої війни вирішив повернутися до оточеного міста.

«Він намагався терміново виїхати з Луцька, приїхати до нас у Маріуполь, щоб вивезти нас із міста, але одразу в нього це не вийшло», — розповіла дружина Дмитра Світлана.

Потрапити до Маріуполя чоловік зміг лише на одинадцятий день повномасштабного вторгнення. Ще близько десяти днів родина шукала пальне та автомобіль, на якому можна було виїхати.

«Ці десять днів здавалися нам пів року. Але 16 березня чоловік дивом знайшов для нас машину, і у нас з’явилася нагода виїхати. Я виїжджала на машині з донькою, я сама була за кермом. Зі мною була ще моя знайома зі своєю донькою, син нашої спільної знайомої зі своєю дівчиною, з маленькою дитиною і з бабусею. Так нас було в машині семеро дорослих і одна дитина трьох років», — згадує Світлана.

Для Дмитра в переповненій машині не вистачило місця. Він залишився в Маріуполі, щоб знайти інший транспорт, але виїхати з окупації вже не зміг.

Затримали через фотографію прапора

Російські окупанти затримали Дмитра Шурду на блокпості, коли він намагався виїхати з Маріуполя. Під час перевірки в телефоні чоловіка знайшли фотографію червоно-чорного прапора.

«Коли він виїжджав із Маріуполя, його на блокпості зупинили окупанти і під час перевірки у нього в телефоні знайшли фотографію з прапором. Я так зрозуміла, це був прапор червоно-чорний. Росіяни побачили фото — і почалося», — розповіла Світлана.

Дмитро ШурдаАвтор: архів родини

За її словами, окупанти звинуватили чоловіка у зв’язках із «терористичними організаціями».

«Його звинувачували в участі в терористичних організаціях саме через фото прапора. Я так думаю, на той момент, якщо ви пам’ятаєте їхню пропаганду, червоно-чорний прапор — це для них одразу “Правий сектор”», — каже дружина полоненого.

Після багатогодинного допиту Дмитра не відпустили. Згодом він зміг зателефонувати дружині з лікарні в окупованому Донецьку.

«Свєта, у мене стався інфаркт, я зараз перебуваю у Донецьку в лікарні. Потім я тобі все детально розкажу», — передала його слова Світлана.

Після лікування чоловіка перевезли не додому, а до в’язниці в окупованій Горлівці.

Саме тоді молодша донька Дмитра Ніка Шурда здобула золоту медаль на чемпіонаті Європи зі стрибків у воду. Перемогу вона присвятила батькові, про місце перебування якого родина майже нічого не знала.

Російські окупанти побачили інтерв’ю Ніки та використали його під час допитів Дмитра.

Світлана ШурдаАвтор: скриншот з відео

«Вороги, я не знаю, хто саме там його допитував, але вони заявили йому, що донька нібито, даючи це інтерв’ю, відкрито сказала, що мій чоловік активно допомагав “Азову” в той час — до повномасштабного вторгнення і після нього. Хоча нічого такого в інтерв’ю не було взагалі, але вони свідомо перекрутили та використали це саме таким чином», — розповіла Світлана.

Інфаркт, два інсульти, туберкульоз і ВІЛ

Навесні 2023 року окупанти оприлюднили коротке відео з Дмитром, на якому він сказав лише: «Всім привіт».

Зовні чоловік на записі здавався відносно здоровим. Однак звільнений із російського полону Роман Макаренко, який перебував із Дмитром у колоніях, розповів, що його стан уже тоді був важким.

«Це був 23-й рік. Було все погано, дуже погано. В нього було аж два інсульти там. Його там і відкачували, і швидка допомога до нього приїжджала. Це ще в Горлівці було. А потім, коли нас привезли до Тореза, то там уже в нього виявили і туберкульоз, і ВІЛ-інфекцію», — розповів Роман.

Восени 2024 року росяни повідомили Дмитрові, що його нібито повезуть на обмін. Інші полонені вірили, що чоловік нарешті повернеться додому.

«Ми всі там щиро молилися, що він нарешті додому їде. А коли я сам повернувся з полону, почав одразу його шукати, знайшов його дружину Світлану, зателефонував їй, а вона каже — ні, Діми вдома досі немає», — згадує Роман.

Замість обміну Дмитра перевезли до в’язниці в Алтайському краї Росії, а згодом — до СІЗО №2 у Вязьмі Смоленської області.

Звільнений із полону морпіх Олександр Кім розповів, що там стан Дмитра продовжив погіршуватися. За його словами, чоловік страждає від сильних панічних атак.

«Коли він покидає стіни камери, у нього миттєво починається сильна панічна атака: він задихається, не може нормально сказати жодного слова, сформулювати думку, він сильно заїкається. Йому дуже складно взагалі будь-що робити», — розповів Олександр.

За його словами, стан Дмитра настільки важкий, що адміністрація російського СІЗО дозволяє йому лежати на ліжку вдень, хоча зазвичай ув’язненим цього не дозволяють.

«Там є десь приблизно 30% тяжкохворих полонених, які отримують зранку на ранковій перевірці медикаменти. І я вам скажу відверто: його стан на тлі всіх інших — найгірший», — каже морпіх.

«У нього немає часу»

Родина Дмитра зверталася до українських і міжнародних організацій, Федерації боксу України, представників ООН та посадовців.

«Куди ми тільки не просили. Зверталися до Федерації боксу України, і вони вже тричі нам казали, що нібито все роблять, але ж по факту Федерація боксу взагалі нічого не зробила для його порятунку», — розповів Роман Макаренко.

Світлана також зверталася до місії ООН та мера Києва Віталія Кличка.

«Де тільки можна було, я всюди зверталася. Розмовляла з місією ООН — вони моніторять усі ці питання з полоненими. Розмовляла з мером Києва Віталієм Кличком, бо він колишній боксер, думала, може, він таким чином якось допоможе. Всі лише обіцяють…», — говорить жінка.

За словами Світлани, родина найбільше боїться, що Дмитро може не дочекатися звільнення.

«Кожен раз, коли я чую в новинах, що скоро буде обмін або що вже пройшов обмін тілами загиблих, у мене просто завмирає серце. У нього немає часу. У нього кожен день життя може ось так раптово закінчитися. Він живе лише тим, що мріє нас усіх ще раз побачити — мене і дівчат», — каже дружина полоненого.

Дмитро Шурда має статус цивільного полоненого. Родина наголошує, що він не був військовослужбовцем і не повинен чекати обміну військовополоненими.

Мене катував син охоронця Януковича. Як Олена Ягупова після полону домагається покарання ката з ФСБ

«Азовець» вирощує квіти і розсаду на Тернопільщині. Сергій Янзюк три роки мріяв про це у полоні

Тут все нагадує про Донеччину. Олександра Колягіна з Бахмута відкрила у Києві кав’ярню “Моя точка Б”