Четверте покоління пекарів — як морпіх із Макіївки Федір Самбурський відкрив кафе в Ірпені

Після тривалого лікування, реабілітації та протезування військовий на псевдо «Шкіпер» повернувся до цивільного життя й відкрив у Ірпені заклад «ШОПОЇСТИ», де поєднав українську та грузинську кухні. Здійснити цю мрію йому допоміг грант на розвиток ветеранського бізнесу.

Хліб став справою чотирьох поколінь родини Федора Самбурського

Федору Самбурському 31 рік. Він народився в Макіївці. Після закінчення 10 класу, у 2014 році разом із мамою переїхав до Києва. Тут закінчив школу та вступив до Національного університету харчових технологій, де здобув фах інженера-технолога харчової галузі. Навчався за спеціалізацією з виробництва хлібобулочних, кондитерських, макаронних виробів і харчоконцентратів.

Випікання хліба в березні 2022 року

«Паралельно я працював із 18 років. Хотів доповнювати теорію практикою, тому влаштувався на пекарню, щоб трохи підзаробити. Чому обрав саме харчову галузь і хліб? Тому що в нашій родині кожне покоління так чи інакше було пов’язане з хлібом. Я вже четверте покоління в цій сфері. Прадід працював у пекарні. А дід уже на хлібозаводі в Макіївці. Мама також працювала на невеликому хлібозаводі в Макіївці, він називався «Надія». Чи є він зараз, я не знаю. Мама ще понад десяти років працювала у супермаркеті «Фуршет» провідним технологом із хліба. А я після навчання ще дев’ять років працював за спеціальністю фактично до початку повномасштабного вторгнення».

Поки в Ірпені було світло, волонтери випікали хліб для містян і захисників

На початку 2016 року Федір разом із родиною придбав квартиру в Ірпені. Для цього вони збирали гроші на перший внесок, звертаючись по допомогу до друзів і знайомих. Наприкінці 2016 року вже переїхали до Ірпеня, де і зустріли початок повномасштабної війни. До 4 березня 2022 року Федір разом з іншими містянами волонтерив. Поки в Ірпені було світло, в магазині «Екомаркет» вони випікали хліб для людей. Пізніше, після поранення та реабілітації, багато мешканців міста розповідали йому, що знали лише одне місце в Ірпені, де тоді можна було отримати свіжий хліб.

«У місцевому пабліку побачив, що хлопець шукав пекарів. Волонтери поїхали до директора магазину за ключами від самого супермаркету, бо тільки в неї вони були. По дорозі вони потрапили під обстріл, залишили машину десь у кюветі й поверталися пішки. Зрештою ми отримали ключі й почали випікати хліб на базі супермаркету, який досі працює в Ірпені. У пекарні зробили невелику інвентаризацію всього, що було, бо розуміли, що і куди нам потрібно. Обрали оптимальну рецептуру й почали пекти хліб. Скільки в день випікали, не знаю. Стільки, скільки встигали. На ніч робили заготовки, клали їх у холодильник, щоб зранку за кілька хвилин уже був готовий хліб».

Федір розповів, що випіканням хліба вони займалися чотири дні. Хліб продавали за мінімальною ціною. За його словами, першого дня людей було небагато, адже вони ще не знали, де можна отримати хліб. У наступні дні черги збільшилися, і Федір сам стояв біля печі та видавав продукцію. Оскільки деякі люди просили по 5-6 буханок, він був змушений обмежувати кількість, щоб вистачило всім, тому видавав не більше двох в одні руки.

«Приїжджала патрульна поліція, яка розвозила людей на блокпости. Також заїжджали хлопці з дерев’яних блокпостів — ми їм відвантажували хліб. Ми жили в “Рівертауні”, поруч із нами стояв блокпост, туди теж завозили хлопцям хліб. Крім цього, ми допомагали маломобільним групам населення, які з різних причин не могли вийти й отримати хліб. Паралельно через знайомих шукали людей, які мали бізнес, пов’язаний із пекарнями. Їздили на різні точки, домовлялися, щоб цю історію можна було масштабувати. Знаю, що ще одна точка була, там теж щось робили, але я туди не потрапив, бо ми займалися роботою на базі супермаркету».

Разом з Федором у пекарні супермаркету працювали його мама, Вікторія, яка згодом відкрила власну кондитерську, Сергій — пекар, який також допомагав випікати хліб. Загалом у пекарні працювали четверо людей. За організацію процесу, за словами Федора, відповідав Сергій, який мав неподалік власний магазин крафтових продуктів. Він займався волонтерством, а зараз долучився до війська.

Хотів доєднатися до місцевої тероборони, а потрапив у морську піхоту

Останню партію хліба команда випекла 4 березня. Після відключення електроенергії пекарня вже не могла працювати. Наступного дня почалися перші обстріли житлового комплексу, де жив Федір, були загиблі. Тому він разом із рідними виїхав до Івано-Франківської області. Дорога тривала дві доби.

«Я буквально за кілька годин знайшов роботу. Але потім сів, подумав і вирішив піти у військо. Подзвонив тим людям – у них була невелика пекарня, яку вони тільки відкривали, там ще жоден процес не був налагоджений. Попросив, щоб роботу віддали мамі. А сам 8 березня привітав маму й сестру зі святом та пішов у військкомат. Мені виписали повістку на 13 березня, але я попросив відправити мене раніше, бо боявся, що мама почне відмовляти. 10 березня зранку попросив нагодувати мене, попрощався і пішов у ТЦК. Ще в Ірпені хотів долучитися до ТрО, але мені сказали, що вільної зброї немає. Тож порадили займатися тим, чим я вже був корисний»

Із ТЦК Федора відправили до Кам’янця-Подільського, де він два тижні проходив навчання на сапера. Після завершення підготовки його розподілили до 36-ї окремої бригади морської піхоти. «Шкіпер» пригадує, що знав про цей підрозділ ще з часів АТО, коли морпіхи воювали на Донецькому напрямку.

31 березня 2022 року, у день ракетного удару росіян по будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації, підрозділ прибув до Миколаєва. Після цього бійці проходили злагодження, базову загальновійськову підготовку та навчання на Миколаївщині. Федір служив сапером в інженерно-саперному взводі. Займався мінуванням і розмінуванням. Крім цього, разом із підрозділом розбирав завали після російських обстрілів, чергував, допомагав ремонтувати техніку та регулярно виїжджав на полігони. Частина бригади брала участь у звільненні правобережної Херсонщини.

Наприкінці 2022 року бригаду перекинули на Донецький напрямок. Самого Федора залишили в Миколаївській області охороняти склади з великим запасом вибухових матеріалів. Він неодноразово просився на фронт, однак через певні сімейні обставини командування залишало його в тилу. У 2023 році Федора нарешті перевели до бригади на Донеччину. Наступного дня після приїзду отримав свій перший бойовий вихід як піхотинець. Його призначили старшим групи з десяти військових, які мали діяти як резервна піхота поблизу Авдіївки на випадок можливого російського наступу.

Бойовий шлях Федора обірвало важке поранення біля Кринок

За фахом Федір залишався сапером і виконував завдання з мінування та розмінування. Водночас він самостійно опанував роботу з безпілотниками після того, як знайомі передали йому дрон Mavic. Згодом працював спотером — готував боєприпаси для ударних дронів, переобладнував їх для дистанційного мінування або ураження цілей.

«23 травня 2023 року ми вирушили на Запорізький напрямок, де брали участь у контрнаступі. Там я отримав кілька контузій. До кінця літа виконував бойові завдання на Запоріжжі, після чого нас ненадовго повернули на Донеччину, а згодом перекинули на Херсонський напрямок, де ми навчалися працювати з важкими ударними безпілотниками».

Оскільки екіпажі лише формувалися, Федора вперше відправили у відпустку. Після повернення командир попросив його перейти до сусіднього підрозділу — 501-го окремого батальйону морської піхоти у складі 36-ї бригади — на місце сапера, який загинув.

«Я працював у групі ударних FPV-дронів: переробляв дрони, виїжджав на позиції, літав як додатковий пілот на ретрансляторі для Mavic і споряджав боєприпаси. Під час операції біля Кринок отримав важке поранення — в мене влучив FPV-дрон. Унаслідок вибуху сталася травматична ампутація кінцівок — лівої руки та правої ноги, були поранені обидва ока, обличчя, численні уламкові поранення та опіки. Побратими дуже швидко зорієнтувалися й евакуювали мене спочатку на стабілізаційний пункт, потім до Херсона, звідти — до Миколаєва, а далі до Одеси. Лише на третій день у реанімації почав самостійно дихати й прийшов до тями».

Десятки операцій, реабілітація і протезування

У реанімації він провів 17 діб. За цей час лікарі перелили йому 18 літрів крові. Хірургічне лікування тривало чотири місяці. Після операцій Федора на місяць відпустили додому. Зізнається, що найважчим у цей період було не лише фізичне відновлення. Він переживав депресію, не міг прийняти нову реальність, багато думав про своє майбутнє, інколи зривався на медичний персонал.

Упродовж лікування Федір переніс 23 пересадки тканин. В Одесі йому реампутували ліву руку. Очі та інші важкі поранення прооперували ще в Миколаєві. Праву кисть медикам врятувати не вдалося — після кількох операцій залишили лише два пальці.

Після повернення додому він почав займатися з приватним реабілітологом. Згодом продовжив відновлення в Ірпінському військовому шпиталі, де його реабілітолог Антон допоміг йому знову навчитися стояти й ходити на одній нозі.

«Перші протези мені виготовили в центрі Superhumans ще під час лікування в Одесі. Спочатку я отримав тестовий протез нижньої кінцівки й уже за кілька днів почав упевнено ходити. Там же проходив реабілітацію, відновлював навички ходьби, а згодом мені встановили механічний протез руки».

Пізніше Федір переніс ще кілька операцій на очах. Згадує, як у Superhumans він випадково познайомився з майстром, який виготовив для нього механічний протез правої руки з двома механічними пальцями та трьома гачками для різних побутових завдань. За його словами, добре, що такі протези вже виготовляють в Україні, тому потреби їхати за кордон у нього не було.

Наприкінці 2024 року Федір отримав тестову біонічну кисть і культеприймач для адаптації.

«Сьогодні я користуюся біонічною кистю українського виробника Esper. Звик до неї доволі швидко, адже керується вона за допомогою скорочення м'язів. Інколи трапляються помилкові спрацювання сенсорів — можу впустити або, навпаки, надто сильно стиснути предмет. Але загалом протез дозволяє виконувати більшість повсякденних справ».

Маленька кухня, сімейна команда і великі плани

За плечима у Федора відкриття кав’ярень, зокрема в Ірпені. Але через певні причини їх довелося закрити. Після кількох місяців перерви 7 червня відкрив новий заклад із грузинською та українською кухнею, випічкою, кавою, коктейлями й баром. Називається «ШОПОЇСТИ».

«Мій вітчим — етнічний грузин. Тому і в меню блюда його батьківщини. Ми вирішили зробити концепцію сімейного закладу. Команда поки що складається з трьох людей: це я, мама і вітчим Малхаз, який зараз працює кухарем. У нас невелика кухня, загальна площа — 22 квадратні метри. Готуємо хачапурі, кубдарі, самсу, чебуреки, янтики, люля-кебаб, шашлик, хінкалі. Плюс є невелике дитяче меню — картопля фрі, нагетси. Із перших страв — харчо. Також у нас є фірмовий узвар. Придумали й зробили дуже смачний фірмовий соус, усім подобається.Зараз активно думаємо над розширенням меню. Але всі знають, що літо — це взагалі не сезон для кухні. Тим не менш, дивлюся на статистику продажів, статистику обігу коштів — плюс-мінус щось виходить, і це вже радує. Це все без великого залучення. Ми ніде не рекламувалися, максимум десь у чатах і кілька постів».

Федір розповів, що переважно працює за баром: готує холодні й гарячі напої, коктейлі, наливає шоти, прибирає столи та приносить замовлення. Фактично він виконує обов’язки бармена й касира. На кухні може допомогти — щось перенести чи подати. Водночас через хибні спрацювання міосенсорів протеза, які зчитують рухи м’язів, інколи йому складно утримувати предмети: він може щось упустити або надто сильно стиснути, особливо стаканчики з напоями.

Відкриття закладу стало можливим завдяки грантовій програмі від Ірпінської міської ради. За умовами гранту, який Федір отримав у жовтні 2025 року, він має працевлаштувати людей. Зокрема, планує найняти бармена, адже має дуже активне соціальне життя. Він є амбасадором і волонтером, виступає в міністерствах, спілкується з дітьми, допомагає реабілітаційному центру. Крім того Федір — волонтер Ветеранського корпусу та амбасадор протезної майстерні, яка виготовила йому праву кисть. За його словами, ця майстерня також працює завдяки державному фінансуванню.

Федір також планує розвивати заклад: спочатку запустити доставку по Ірпеню, а згодом подумати над створенням франшизи. Він хоче, щоб для ветеранів така можливість була безкоштовною, а для інших охочих придбати франшизу — платною. За його словами, таким чином прагне підтримувати інших військових і ветеранів.

«В Ірпені дуже багато переселенців ще з часів АТО. Після початку повномасштабного вторгнення їх стало ще більше. Коли вони заходять до закладу, зав’язуються нові знайомства. Це люди, які також переїхали, ми спілкуємося, щось згадуємо, інколи виявляється, що ми сусіди. Поступово вони стають постійними клієнтами, бо їм подобається кухня і підхід».

• Заклад «ШОПОЇСТИ» розташований у ЖК «Синергія Сіті» за адресою: вул. Ольги Кобилянської, 1В/14.
• Графік роботи: вівторок-неділя з 10:00 до 21:00.

Працюють на 10% потужностей. Родина Старовойтових продовжує робити керамічний посуд у Слов'янську

«Луганськ не зникає, навіть коли ти їдеш». Анастасія Овчарова — про дебютний роман і втрату дому