На цьому полі батьки ростили картоплю. Азовець Остап Жидачевський після полону відкрив VILLA CHERRY

Від офіціанта до артилериста

Остап родом зі Львівщини. До армії працював у ресторанній сфері — був барменом, адміністратором та офіціантом. Навесні 2021 року його призвали на строкову службу до військової частини 3057 у Маріуполі. Через три місяці він підписав контракт із 12-ю бригадою оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького та служив у конвойній службі.

Остап до служби працював офіціантомАвтор: архів Остапа

«У мирні часи в основному займалися підготовкою та тренуваннями. У нас були хороші інструктори й полігони. Навчання було реальним: готувалися до бойових дій, а не займалися показухою, як це бувало в багатьох підрозділах у той час».

22 лютого Остап відзначив день народження, а наступного дня заступив у наряд і зустрів початок повномасштабної війни на варті. Згодом «Черрі» долучився до «Азову» артилеристом.

Щодня під час хвилини мовчання згадує побратимів «Вальдемара» і «Танка»

Однією з найболючіших втрат для Остапа стала загибель його близького друга Володимира Курченка на псевдо «Вальдемар» 3 травня 2022 року. Вони постійно були разом — перебували на одних позиціях, виконували спільні завдання та працювали пліч-о-пліч.

В Маріуполі, "Черрі" праворучАвтор: архів Остапа

«Того дня ми були дуже виснажені, бо цілий день їздили, щось робили. Приїхали на базу, і командир каже: “Треба з’їздити на «Залізяку» — шпиталь в одному з бункерів на «Азовсталі» — кого завезти, інших хлопців забрати, відвезти на бункер «Бомбус»”. Я в бронежилеті, з автоматом приліг на лавочку і кажу: “Ну, все, добре, робіть каву, зараз поїдемо”. І мене просто вирубило від виснаження. Мене будить командир і каже: “Вставай”. Я встаю і кажу: “Все, їдемо вже, я на секунду приліг”. Він каже: “Вальдемар 200”. Я не міг повірити, як це сталося. Ми з ним постійно були разом, усе робили разом, і туди мали поїхати разом. Це тупо як сюжет із фільму.

Командир мені розказує: “Я прийшов тебе будити, щоб ви поїхали. І Вальдемар сказав: “Не будіть його, хай відпочине, бо він цілий день теж виснажений, змучений. Я сам з’їжджу, сам відвезу хлопців, сам привезу”. Ну, і виявилося, що він до “Залізяки” доїхав, а коли повертався, їхню машину підстрелили. Це був, напевно, найважчий для мене, переломний день. Я втратив хорошого друга».

"Вальдемар"Автор: архів Остапа

Остап згадує, що за час боїв загинуло багато його друзів і товаришів. Оскільки вони перебували на різних позиціях, про загибель побратимів він дізнавався з повідомлень по радіостанції. Серед них був і його давній друг Олександр Таненков на позивний «Танк». Звістка про його загибель стала для Остапа ще однією важкою втратою. Олександр загинув 26 березня.

«Ми дружили, могли випити пива на вихідних. Коли почалася війна, опинилися в різних місцях, але Танк дізнавався про мене, а я — про нього. Було приємно чути від побратимів хороші слова про Сашка. Пам’ятаю, як ми зустрілися десь на третьому тижні вторгнення — обнялися, поговорили. Сказали один одному, що ми красавчики. Тоді ми бачилися востаннє».

Після майже трьох років полону, під час реабілітації у Трускавці, Остап випадково зустрів жінку, яка підійшла до нього, побачивши футболку з символікою «Азову». Вона запитала про полон і Маріуполь, а потім розповіла, що її син теж був там. Остап запитав, хто саме, і почув ім’я свого загиблого друга.

«Вона відповіла: “Саша Таненков”. Ми довго говорили. Я розповів, яким героєм був її син».

"Танк"Автор: архів Остапа

Остап говорить, щодня о 9-й ранку, під час хвилини мовчання, зупиняється і згадує загиблих побратимів. Каже, що в цей момент перед його очима постає «Вальдемар», який був для нього дуже близьким другом. Також згадує «Танка». Для Остапа хвилина мовчання стала щоденним нагадуванням про них.

Вибух в Оленівці та катування у російському полоні

20 травня Остап разом із командирами вийшов із металургійного заводу в полон. Їх одразу доправили до Оленівської колонії. У ніч на 29 липня «Черрі» був у сусідньому бараці. Уже стемніло, усіх полонених загнали всередину, коли біля воріт СІЗО почала працювати артилерія. За словами Остапа, там постійно стояли «Гради», оскільки росіяни знали, що українські військові не стрілятимуть у цей бік.

«Я підходжу до вікна і бачу — виходить залп “Градів”. Перед нашим вікном, по-моєму, стояли чотири, і вони почали одночасно працювати. Після цього чую сильний вибух. Це був не вихід, а вибух безпосередньо на місці. Ми всі виходимо, бачимо — все в пилюці, горить, хтось кричить, бігає. Нас усіх загнали назад, а вже зранку ми побачили, що це був саме той барак, куди напередодні перевели наших хлопців. Тоді ми зрозуміли, що барак підірвали. Як саме це сталося, нам розповіли вже пізніше».

Після підриву барака було морально важко, бо ніхто не розумів, що на нас чекає далі. У те, що нам розповідали, що нібито ми вийдемо в полон, зберегли собі життя і все інше, вже ніхто не вірив

В Оленівці Остап пробув трохи більше трьох місяців, після чого його перевезли до Таганрога. Там він познайомився з Олександром Веренготовим на псевдо «Малік». Вони підтримували один одного в неволі. Під час вибуху в «бараку 200» Олександр зазнав тяжкого поранення, внаслідок якого йому видалили селезінку.

"Черрі" в МаріуполіАвтор: архів Остапа

Після майже трьох років російського полону «Малік» повернувся з полону в один день з «Черрі» — 19 березня 2025 року.

"Черрі" і "Малік" в день обмінуАвтор: архів Остапа

«У Таганрозі прийомка була дуже жорсткою, буквально всю ніч. Щойно я спригнув із КамАЗа, в мене прилетіло чотири дубинки й кілька берців. Потім почалися жорсткі допити, постійні катування і так далі. 24/7 чуєш крики своїх побратимів. Було морально важко».

У Таганрозі Остап пробув дев’ять місяців, після чого його етапували до Волгограда. За його словами, саме там було найважче — як фізично, так і морально. Полоненим не дозволяли вставати й ходити камерою, а допити супроводжувалися жорстокими побиттями. Остап розповідає, під час допитів до нього застосовували електрошокер, «тапік» — польовий військовий телефон, за допомогою якого катували струмом.

Реабілітація, кохання і народження сина

Після звільнення Остапа зустрів його побратим «Грешнік» разом із дружиною Ольгою. Вони приїхали машиною до реабілітаційного центру, забрали Остапа, повезли його в «МакДональдс», показували Київ та водили на акції на підтримку військовополонених Маріупольського гарнізону. Подружжя підтримувало «Черрі» після повернення й допомагало йому адаптуватися до життя на волі.

"Черрі" з побратимом "Грєшніком"Автор: архів Остапа

«Реабілітація, на мою думку, проходила суперово. Я спілкувався з людьми з інших підрозділів і знав, що в них вона була далеко не така, як у нас. Нас одразу відправили до Києва, де всім прокапали, прокололи вітаміни, зробили обстеження і почали лікувати, у кого які були проблеми. Дякую великій Патронатній службі «Азову», бо вони для нас дуже багато зробили. Перші тижні, поки нам не прийшли виплати, нам оплачували таксі до стоматолога, клінік та інших медичних закладів. Щойно в когось виникали проблеми, медслужба і Патронатна служба одразу направляли нас до найкращих клінік Києва».

Зі Світланою він познайомився в Києві через спільних знайомих. За його словами, стосунки розвивалися швидко: після кількох побачень вони стали парою.

Остап і СвітланаАвтор: архів Остапа

«Ми прозустрічалися кілька місяців, і Світлана завагітніла. Я був цьому дуже радий, бо це нове життя, нове майбутнє. Після всіх випробувань, які я пройшов, для мене це були нові емоції. Спочатку ми були в Києві, поки тривала моя реабілітація. Після неї поїхали до її батьків на Миколаївщину, познайомилися, трохи пожили в них, а потім приїхали до мене у Львів».

У березні 2026 року в сім’ї Жидачевських народився син Мирон.

«Життя не зупинилося. Навіть після всього, що довелося пройти: війни, Маріуполя, полону, довгих днів випробувань. Здавалося, що світ став іншим. Але життя має дивовижну силу — воно продовжується. І одного дня я зустрів Світлану — своє кохання, людину, поруч із якою знову з’явилися спокій, віра і справжня радість.

Світлана і Остап з новонародженим синомАвтор: архів Остапа

Після темряви особливо цінуєш світло, після втрат — обійми, а після всього пережитого — просте людське щастя. Ми дуже щасливі. І я вдячний життю за цей шанс любити й бути поруч. Життя перемагає».

VILLA CHERRY — справа, яку Остап створив разом з батьками

Наприкінці липня Остап у своїх соцмережах показав затишний будинок із терасою та панорамними вікнами, навколо якого — ліс, свіже повітря і немає людей. VILLA CHERRY — місце, яке родина створила з душею та любов’ю.

«Поки був у полоні, приблизно підраховував, які виплати можу отримати, і планував, як їх використати. Я з 15 років працював у ресторанній сфері, тому хотів і надалі розвиватися саме в цьому напрямку.

Остап з батькамиАвтор: архів Остапа

Коли повернувся, ми з батьками почали думати про власний бізнес. Розглядали варіант із пабом, усе порахували й оцінили ризики. Зрештою зрозуміли, що це буде ризикованіше, ніж облаштувати будиночок на землі, яка була у батьків біля лісу. Для цього змінили її цільове призначення. З цим теж виникли бюрократичні труднощі — усе було непросто і зайняло багато часу. Але зрештою нам вдалося все оформити. Після обговорень вирішили, що менш ризикованим буде саме такий варіант — відкрити будиночок для відпочинку».

Остап розповідає, що не користувався державними бізнес-грантами — усі кошти вклали він і його батьки. Від появи ідеї до її реалізації минув приблизно рік. Спочатку на місці було звичайне поле, де вирощували картоплю. Найбільше труднощів виникло з облаштуванням комунікацій та іншими нюансами, пов’язаними з перетворенням цієї території на повноцінний відпочинковий простір. У реалізації проєкту Остапу переважно допомагали батьки, а дружина підтримувала його.

Тепер цей будинок відпочинку - родинна справаАвтор: архів Остапа

«Я окремо хочу подякувати своїм батькам. Мама Катерина весь час боролася за моє повернення: ходила на всі акції, займалася комунікаціями, зустрічалася з Кирилом Будановим. Вона зробила дуже багато для того, щоб я повернувся додому. Поки я був на реабілітації в Києві, мама займалася всією документацією та підготовчими роботами, пов’язаними з будинком. А мій вітчим Анатолій організовував усі ці процеси на місці. Для мене він давно став не просто вітчимом, а татом, і я йому за це дуже вдячний. Зараз ми разом розвиваємо цей бізнес, і для мене важливо, що це наша спільна справа».

Автор: архів Остапа

Автор: архів Остапа

Автор: архів Остапа

Автор: архів Остапа

Остап планує розвивати власну кухню, доставку та кейтеринг, а також приймати замовлення від невеликих компаній. У майбутньому хоче облаштувати басейн і більше орієнтуватися на відпочинок та проведення заходів для великих компаній.

«Це може бути весілля, великий день народження чи інший захід. Територія закрита, поруч немає сусідів, і загалом місце дуже красиве. Також будемо співпрацювати з кейтеринговою компанією, у якій я колись працював. Тепер працюватимемо вже як партнери й організовуватимемо цікаві заходи».

Остап зазначив, що назва пов’язана з його позивним. Ще під час служби командир жартував, що вони відкриють для нього ресторан і назвуть його «Черрі». Зрештою Остап вирішив залишити саме цю назву.

VILLA CHERRYАвтор: архів Остапа

«VILLA CHERRY — це будинок на Львівщині, навколо якого ліс і велика територія. У будинку є шість спальних місць, тож переночувати можуть до шести людей. Водночас для різних заходів — днів народження, банкетів чи просто зустрічей — можемо приймати до 15-16 гостей. Є великий стіл, тераса, панорамні вікна, зона для гриля і гарячий чан просто неба. Нам хотілося зробити місце, куди люди можуть приїхати відпочити, побути разом і трохи відключитися від міста».

«Азовець» вирощує квіти і розсаду на Тернопільщині. Сергій Янзюк три роки мріяв про це у полоні

Ця вишиванка стала оберегом родини Гетьманських. Її дизайн намалював їхній шестирічний син Марк

Четверте покоління пекарів — як морпіх із Макіївки Федір Самбурський відкрив кафе в Ірпені