Коротко

"Російська Федерація мене на@бала". Сповідь морпіха РФ, який пішов воювати за борги

скриншот з відео

Сьогодні о 15:01

Андрій Хуяков, 44-річний контрактник з Астраханської області, колишній військовослужбовець 61-ї бригади морської піхоти РФ, у полоні розповів про реалії російської армії. Відео оприлюднила 82-га окрема десантно-штурмова Буковинська бригада ЗСУ.

Чоловік підписав контракт, аби виплатити п'ять кредитів. Підйомні – 800 тисяч рублів. Здавалося, що це вихід з фінансової ями. Виявилося, це був шлях на війну, де людське життя нічого не коштує.

Підготовка за п'ять патронів

У Севастополі за 21 день "тренувань" Хуяков випустив із автомата п'ять патронів. Решта часу – навчання в Лазурному та Чулаковці, де їх скидали з човнів у бронежилетах з оружжям. Коли по одному з пунктів ударили, з'явилися перші поранені й контужені.

Андрій ХуяковАвтор: скриншот з відео

Виявилося, що російська армія не забезпечує військових. Бронежилети, розвантажувальні системи, магазини – все за власні гроші. Рота скидалася колективно. "Якщо вам треба – ми вас забезпечити не можемо", – відповідали командири.

Хуяков згадує розмови з українськими військовими: їм видають усе необхідне повністю й безкоштовно. За час служби він витратив на спорядження близько пів мільйона рублів.

Побиття трубами замість розстрілу

Перше місце служби – Херсонська область, острівні пости. Там Андрій провів 69 днів. Коли дізнався, що його побратими загинули, підірвавшись на власній міні на човні, напився й послав командирів. Віддали наказ "обнулити" – вивести в лес і вбити.

Замість розстрілу отримав побиття. Прив'язали до машини й били трубою по сідницях. Тиждень не міг присісти, ходив на уколах.

На островах солдати виживали як могли. Їжі не було – харчувалися жабами, черепахами, зміями. Ліків не вистачало. Бійці кашляли кров'ю, у когось відмовляли нирки. Командування відповідало: "Сидіть, жріть жаб".

Донбас: із 150 осіб вижило четверо

Після Херсона 61-шу бригаду перекинули на Донбас. Бойове завдання: пройти 8 кілометрів і закріпитися на точці. Йшли два з половиною дні, скидаючи все зайве.

FPV-дрони атакували колони. Купи трупів російських військових. Поранених тягли на ношах або вони йшли самі – закривавлені, перев'язані. З однієї роти – 7-ї чи 8-ї – із 150 чоловік вижило четверо.

З 9-ї штурмової роти 61-ї бригади, де служив Хуяков, при ньому залишилося 10-15 осіб зі 150-180. Замість загиблих привозили нових бійців. І знову відправляли в штурм.

"Ні кроку назад" під своїм вогнем

Командири віддавали накази йти в атаку без права на відступ. Якщо хтось намагався відійти, його вбивали свої ж – дроном або мінометним вогнем. За наказом командира. Своїх також травили газами.

Під час одного з боїв напарника Хуякова важко поранило протитанковою міною – рука, груди, ноги. Чоловік харкав кров'ю, не міг говорити, сильна контузія. Андрій наклав джгут, перев'язав. Води не було. Командир вийшов на зв'язок: "Окопуйся".

Підійшли українські військові, запропонували здатися. Командир поставив запитання: "Будеш продовжувати чи п'ятисотишся?" За дезертирство – розстріл від своїх.

Хуяков обрав здатися. Вийшов до українців без зброї, без бронежилета. Став на коліна: "Не хочу вмирати".

Полон

Українські військові взяли їх у полон, відвели в блиндаж, надали медичну допомогу пораненому. Напоїли, нагодували. "Ставлення адекватне, нормальне. Такого не очікував", – каже Хуяков.

Він порівнює з тим, що бачив у своїй армії. Гроші, які рота скидала на потреби, йшли командирам. Начальству дарували по мільйону рублів – за рахунок солдатів. Коли у бійця вмирає мати, а його не відпускають, він іде до командира з гранатою. Тих, кому не вдалося підірвати офіцера, відправляли на "обнулення" – на пости без укриття під постійним обстрілом.

На Херсоні 7-му й 8-му роти "обнуляли" по два-три рази. Набирали нових людей, відправляли на Донбас, знову обнуляли.