Берлінець, закоханий у Донбас. Як художник Алан Меєр відкрив для себе Донеччину через мистецтво
До 2014 року він навіть не знав, де на мапі шукати Авдіївку. Сьогодні його роботи зберігаються в музеях Краматорська, Авдіївки, Маріуполя та Старобільська, а сам він мріє відкрити в українському селі мистецький простір для реабілітації людей, травмованих війною. Історію берлінського художника і громадського активіста Алана Меєра — про Донеччину, зруйновані музеї і картину, яку врятували з окупованого Маріуполя,розповіло "Суспільне Донбас".
"Я б не знайшов Авдіївку на мапі"
Після початку російсько-української війни у 2014 році Меєр долучився до гуманітарних ініціатив і почав працювати з дітьми з прифронтової Авдіївки. Саме тоді виникло бажання побачити Донеччину на власні очі.
"Для мене практично Донбас — це було місце, яке я не знав зовсім. Що таке Авдіївка? Навіть коли вони до нас приїхали, я б не знайшов це місто на мапі просто так", — згадує Алан.
Алан Меєр з дітьми в Авдіївці, 2019 рік
Першим містом на маршруті став Краматорськ — художник приїхав сюди у межах мистецького проєкту зі створення муралів і намалював стінопис, присвячений українському чемпіону з гри у шахи Руслану Пономарьову. Перші враження від міста виявились суперечливими.
"Це було настільки радянське місто — просто неймовірно. На вулицях реклама поїздок до Москви, Курська та Криму. Мені було, з одного боку, дуже дивно це все. Бо війна вже тривала. З іншого боку, я спілкувався з іншою спільнотою, для котрої це теж було дивно. І тому такий дисонанс. Це був час такого дисонансу в Краматорську", — згадує Алан.
Але найбільше його вразили не вулиці, а люди — ті, хто прийшов малювати мурал разом із ним.
Молодь Краматорська малювала мурал, присвячений шахісту
"Мене вразила "Вільна хата", ці всі люди, що прийшли малювати мурал. Я не очікував такого. У Берліні такого немає. Я думав, що буду сам повзати по цій стіні, а виявилося — ні. Люди хотіли долучатися. І коли ти щось таке побачив, ти хочеш до того доєднатися. Ти вже не можеш просто так повернутися", — згадує він.
Мистецтво, щоб не пояснювати
Після Краматорська в Алана народилась ідея мистецької резиденції "Дифузії" — простору, де могли б зустрітися державні музеї, громадські ініціативи та художники з України й Німеччини. Важливою була саме спільна робота місцевих і європейських митців: на його думку, це набагато ефективніше за будь-яку пропаганду.
"У Берліні тоді багато німців не розуміли взагалі, що відбувається. Україна для них була «щось біля Росії». Коли німці працюють у Краматорську, спілкуються з українцями, живуть тут — це набагато сильніше працює, ніж пряме пояснення", — згадує Меєр.
Мистецька резиденція "Дифузії" у Краматорську, 2017 рік
Для резиденції Алан не залучав благодійників. Учасники добирались власним коштом, з розміщенням у Краматорську допомогли волонтери "Вільної Хати", простір для роботи надав міський художній музей. Директорка музею потім казала, що стільки відвідувачів одразу не пам'ятає.
Після першої резиденції у Краматорську у 2017 році Алан щороку до повномасштабного вторгнення проводив "Дифузії" у Маріуполі, Добропіллі, Авдіївці, Прилісному та Старобільську, а також брав участь у проєктах "Тонка червона лінія" в Бахмуті та "Post Most" у Маріуполі. Роботи, створені під час резиденцій, залишались у колекціях місцевих музеїв.
Лист з окупованого Маріуполя: "Я знайшла вашу картину в музеї, і вона зараз у нас вдома. Не хвилюйтеся"
Коли почалось повномасштабне вторгнення і Маріуполь опинився в облозі, Алан безперервно стежив за подіями в містах, з якими його пов'язували і робота, і особисті знайомства.
"Я був підписаний на всі маріупольські й краматорські канали, дивився, що там відбувається. І, звісно, там було і про музей Краєзнавчий, де ми працювали, будинок культури, де був Гогольфест. Я бачив зруйнований вже музей, де ми теж були, і де була виставка. І ті всі кіпи малюнків були звалені", — згадує він.
На фотографіях із розбитих виставкових залів Алан впізнав власні роботи. За його словами, окупанти вивозили все, що мало штамп, а решту — просто викидали.
У липні 2022 року прийшло повідомлення від незнайомої дівчини з окупованого міста.
"Було написано: "Добрий день, Алан. Я знайшла вашу картину в музеї, і вона зараз у нас вдома. Не хвилюйтеся". Я був просто в шоці, практично до сліз! Мені було важко усвідомити, що там таке жахливе пекло, а хтось рятує мою роботу, яка там залишилась", — згадує він.
Лист з окупованого Маріуполя від Лєри
Дівчину звали Лєра. Їй вдалося виїхати з окупованого Маріуполя через Росію та Естонію. Вже в Берліні вони познайомились особисто і подружились.
Простір для відновлення
Зараз Алан Меєр приїздить до України кілька разів на рік. Його нова мрія — мистецький простір для відновлення людей, травмованих війною. Ідея народилась ще у 2017 році під час резиденції в Авдіївці, де він проводив воркшопи з живопису для місцевих дітей.
"Ми починали роботу з підготовки підрамників. У мене був шуруповерт, і я розказував дітям, як з ним працювати. Я запитав, чи хтось знає як працювати з шуруповертом. І ось одна дівчинка каже: у нас ракета потрапила в дах, і я з батьком ремонтувала. Я стою, і в мене вже сил нема! Їй лише 13 років, і війна стала для неї настільки повсякденною, що вона про це говорила без емоцій, як про звичайну побутову ситуацію! І ось тоді я зрозумів, з ким насправді працюю", — каже Меєр.
Тоді він почав шукати будинок в Авдіївці під постійну резиденцію, але було дуже дорого. До ідеї повернувся вже після 24 лютого 2022 року, і вона набула нового сенсу.
"Цей жах не закінчиться після перемоги. Досвід Ізраїлю, де війна є частиною повсякденності вже десятиліттями, тому доказ. І люди, що будуть повертатися з війни, вони потребуватимуть реабілітації, вони потребуватимуть місць, де вони зможуть знайти затишок", — розказує Алан.
Зараз художник підшукує автентичну хату в українському селі. Великого бюджету не потрібно — він переконаний у цьому.
"Людям насправді не треба дуже багато. Треба місце, де можна спати, місце, де можна працювати. І натхнення. Мольберти, фарби — це все я можу зробити сам. Мені не треба для цього величезного фінансування", — говорить він.
Свої в Telegram 
