Щоденник загиблої маріупольчанки Катерини Савенко став книгою. Це 39 днів облоги її очима
Щоденник, який писала для світу
З 24 лютого 2022 року Катерина щодня фіксувала все, що відбувалося навколо: думки, переживання, події блокади. Вона встигла заповнити два зошити — 39 днів записів.
29 березня 2022 року будинок подружжя Савенків потрапив під обстріл. Того дня загинув чоловік Катерини Віталій. Сама вона отримала поранення, від яких померла 4 квітня.
Після загибелі жінки зошити вдалося вивезти з міста — їх забрала мати Катерини. Сьогодні щоденник зберігається у Музеї «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Вперше його опублікувала у березні 2024 року журналістка з Маріуполя Наталя Дєдова. Станом на 2026 рік щоденник перекладено п'ятьма мовами.
«Особистий щоденник жительки Маріуполя Катерини Савенко видано окремою книгою. Катерині було 40 років. З 24 лютого 2022 року вона щодня записувала свої думки, переживання та події, які відбувалися навколо під час російської блокади Маріуполя», — йдеться у повідомленні міськради.
Сама Катерина ще під час облоги усвідомлювала, навіщо пише. 27 березня 2022 року вона залишила у щоденнику такий запис:
«Хочу сказати лише одне: я всім серцем люблю свою Батьківщину, таку чудову і неймовірну. Її міста і села, річки і море, людей щирих і доброзичливих. І всім серцем ненавиджу тих нелюдів, які затіяли війну проти моєї країни... Люба моя сестричко, я виживу заради того, щоб донести до тебе і до інших правду. І в цьому моя доля…»
Сестра Катерини Надія Волошина розповіла, що рішення вести щоденник Катя прийняла з перших днів вторгнення, і попросила рідних зберегти записи.
«Поки був зв'язок, Катя подзвонила і сказала, що починає вести щоденник та записувати всі події: "Якщо зі мною щось трапиться, знайди щоденник і розкажи всьому світу, що відбувалося в Маріуполі". Я тоді навіть уявити не могла, що буде далі», — згадала вона.
Хто така Катерина Савенко
Катерина Савенко народилася і все життя прожила в Маріуполі — закінчила школу №43, здобула фах з образотворчого мистецтва, потім диплом у механіко-металургійному технікумі ПДТУ. Разом із чоловіком Віталієм працювала на металургійному комбінаті групи «Метінвест». Родина мешкала в Кальміуському районі.
Вперше її історію написала журналістка Наталія Дєдова:
Малювала, шила, писала вірші, вирощувала квіти, вчилася грати на гітарі. Друзі запам'ятали її стильною, з вогняним кольором волосся, — і невичерпно щедрою до людей навколо.
«Легка на підйом, розуміюча. Двері її будинку та серця завжди були відкриті. Свій талант до малювання вона поширювала на все і всіх — на роботу, друзів, сім'ю — кожен день вона розмальовувала у свої фарби. Я її завжди бачила таку шикарну, стильну, з вогняним кольором волосся десь у зовсім іншому місці, аніж на заводі, але вона й там створювала свято», — розповіла близька подруга Катерина Тарасова для платформи пам'яті "Мемоірал".
Сестра Надія говорить про неї як про людину, поруч із якою було тепло і спокійно.
«Катя була люблячою дружиною та мамою, найкращою сестричкою, вірним другом і турботливою донькою для своїх батьків. Вона вміла створити особливу атмосферу вдома та була надзвичайно гостинною. Її серце було сповнене любові до близьких, до тварин, до природи і вона щедро ділилася цією любов'ю з усіма, хто її оточував. Я дуже вдячна батькам за те, що у моєму житті була Катя, моя Катюша. Її усмішка, її голос, її розумні зелені очі, її добрі справи та неймовірна любов до мене як до молодшої сестри, назавжди залишаться в моєму серці. Мати такі стосунки з рідною сестрою, які були у нас — це безцінне щастя, яке дається не кожному», — каже Надія Волошина.
29 березня 2022 року будинок Савенків потрапив під обстріл. Віталій загинув на місці. Катерину поранену віднесли до лікарні №1. 2 квітня відділення, де вона лежала, обстріляли — тоді багато хто вирішив, що вона загинула під час пожежі. Але Катя змогла випасти з вікна. Там її знайшла мати і свекруха. 4 квітня вона померла від поранень.
Катерину і Віталія ховали тричі. Вічний спокій подружжя знайшло на Старокримському кладовищі в Маріуполі. Катерина залишила доньку, батьків, молодшу сестру і племінницю.
«Катя любила життя і могла його жити. Не проживати, а саме жити. Те, як вона боролась — з моменту поранення й до дня смерті, для мене як ще одне підтвердження того, що вона любила це життя. Таким, як є, з усіма його негараздами, болем, переживаннями і радощами, усмішками, любов'ю… Коли я дізналась, що вона з першого дня повномасштабної війни записувала в щоденник те, що відбувається навкруги, свої думки, я не здивувалась. Ще в підлітковому віці Катя вела щоденники й всі ці красиві блокноти стояли в неї на полиці. Але її щоденник, який почався з 24 лютого, вона писала для нас, для світу, щоб кожен знав, що робить Росія з Маріуполем, з цивільними людьми. Катя хотіла, щоб якомога більше людей його прочитали», — розповіла подруга Катерина Тарасова.
Свої в Telegram 
