Окупація та звільнення: у Сєвєродонецьку вчитель укладає власний літопис міста
55-річний вчитель історії Валерій Негматов взявся описати, чим жив Сєвєродонецьк у першому півріччі 2014 року. Чоловік вже кілька років встановлює хроніку тих подій: промайданівські та антимайданівські мітинги, захоплення міста бойовиками та його подальше повернення під контроль ЗСУ. Про те, яку інформацію вже зібрав вчитель та про його особисте сприйняття тих подій йдеться у матеріалі Reporters.
Методи дослідження Джурабая
Валерія Джурабайовича Негматова багато хто у Сєвєродонецьку називає просто Джурабаєм. Зараз він по крихтах збирає свідчення про той час. Робить скріншоти постів та коментарів у соцмережах, шукає фото та відео. Записує інтерв’ю зі свідками. Хіба лише з людьми, що займають активну проросійську позицію, Джурабай не часто спілкується. Він говорить виключно українською (це його принципова позиція з 2015 року), тож не сподівається знайти з прихованими сепаратистами спільну мову. Але стверджує, що їхню позицію, у великій кількості представлену у соцмережах, фіксує неодмінно.
Валерый Негматов (Джурабай)Фото: Reporters
Валерій розповідає:
«Я усвідомлюю, що це великий мінус. Хоча є фото, відео – вони об’єктивні. Якщо ти стояла з плакатом «Зупинити українську армію»… І тепер ця жінка досі по місту ходить. Хочу іноді її розпитати, але не наважуюсь. Боюсь людину налякати. Можливо, на «тому боці» також є хроніст, який так само ретельно копіює коментарі, скрінить пости і записує інтерв’ю зі свідками?»
Антирадянська позиція
Більше 30 років тому, ще коли був студентом, Валерій Негматов приїздив до Москви вивчати історію козацтва: саме так – у бібліотеках колишньої столиці радянської імперії було чимало документів про ті часи.
Активну антирадянську та проукраїнську позицію Джурабай зайняв, коли почав приїжджати на розкопки на Рутченковому полі під Донецьком. Там поховані люди, розстріляні в 1930-1940-х роках, – жертви спершу сталінського, а потім нацистського терору.
Сучасні хроніки
Щодо ближчих часів, сучасної України, за враженнями Джурабая, політичні вподобання почали виявлятися у мешканців міста не відразу. Він намагався вести просвітницьку роботу, привозив книжки, портрети Степана Бандери в нього розбирали залюбки.
А от ще під час Помаранчевої революції саме Сєвєродонецьк відзначився так званим «сепаратистським з’їздом». Прихильники Януковича зібралися у Льодовому палаці та вигадали нову «адмінодиницю» – Південно-Східну Українську Автономну Республіку (її іронічно називали ПіСУАР).
У 2014-му ночами мешканці малювали українські прапори. Сепаратисти їх закреслювалиФото: Reporters
Набагато більший сплеск антиукраїнства у місті відбувся саме у 2014-му. Тоді закидали фарбою бюст Леніна та відразу пішла хвиля: «правосєкі йдуть скидати пам’ятник Леніну». Його почали охороняти та проводити біля нього мітинги проти Майдану. З трибуни говорили про український націоналізм, про те, які он у Росії великі пенсії и взагалі про особистий шлях сходу.
А потім тут і сумнозвісний «референдум» за створення так званої «ЛНР» провели.
Це було у травні, і мало хто сподівався, що місто звільнять. Але вже 22 липня сепаратисти пішли з Сєвєродонецька без сильного спротиву.
Визволення СєверодонецькаФото: Reporters
Сьогодні у місті біля міськради стоїть бюст генерал-майора Олександра Радієвського, який керував звільненням Сєвєродонецька і наступного дня загинув у Лисичанську.
Український прапор над містом
В кожного літописця, мабуть, є своя улюблена історія. Одна з таких є й у Джурабая. Вона про те, як двоє вже немолодих альпіністів ще у червні 2014-го, коли у місті було повно бойовиків, встановили на даху Палацу культури, що навпроти міськради, жовто-блакитний стяг. Ще й муляж вибухівки поряд причепили, щоб не відразу до прапора «сепари» сунулись.
Джурабай записав їхні спогади про ті події на відео. Їхня розмова варта того, щоб привести її повністю. Вони говорять, змішуючи мови.
Мешканці Сєвєродонецька, що встановили український прапор над Палацом культури під час окупаціїФото: Reporters
– Есть такое украинское слово «гідність», — каже один з тих альпіністів. – Почувствовать, что ты в этой стране что-то значишь, любишь эту страну. І будеш нескореним, і росіяни в нас добра не найдуть. Ми самі хазяєва, і будем… Как по-украински бороться?
– Боротися. Борітеся – поборете, – підказує колега.
– Да. Ну, и почувствовать, що ми гідні українці.
Свої в Telegram 
