Томас із Франції став волонтером в місцевій теробороні Покровська. А це його друг — тхір Флетчер
Покровськ під час війни перетворився на справжнє військове містечко. І це не дивно, бо лінія фронту проходить зовсім близько. Коли точаться запеклі бої, чутно звуки канонади. Вони навівають тривогу, але місцеві мешканці вже навчились з цим жити. Бо треба працювати та підтримувати країну на економічному фронті. В місті також багато волонтерів, є навіть іноземці. Одного разу увагу журналістів Свої привернув чоловік у військовому одязі. Він гуляв бульваром біля торговельного центру з тхором на повідку. Дивна картина — людина у камуфляжі та тхір-альбінос.
Виявилось, що «Маус» приїхав із Франції, щоб допомогти Україні. Він волонтер, евакуює людей та возить гуманітарку. Навіщо Томас наражає себе на небезпеку та для чого військовому тхір, про це він розповів для Свої у відвертому монолозі.
"Мій позивний — Mouse, що означає миша. Є така військова традиція і її дотримуються в арміях всього світу — що людина самотужки ніколи не вибирає собі кодове ім’я. Мене так назвали, бо я люблю тварин, і у Франції в мене було двоє маленьких мишенят. Це не дуже разючий позивний, але мені він подобається.
Я — з Парижа, де працював у музичній індустрії та створив власну компанію. Моя робота полягала в тому, щоб зробити маленьких артистів відомими. Організовувати для них концерти або тури, керувати їхнім іміджем, брендингом, маркетингом тощо. Дома залишилось багато родичів, в нас велика сім'я, але поки що я самотній і не маю дітей.
Я вирішив приїхати в Україну, тому що спостерігав за конфліктом з 2014 року, і більше не міг винести те, що так багато країн дозволили диктатурі просто застосувати силу для нападу на невинну країну. Я також бачив ті жахи, які зробили росіяни, і жорстокий геноцид, який вони намагаються вести й надалі. Кожна розумна людина вільного світу має бути тут, як я, щоб допомогти Україні. Росія має зникнути. Я просто виконую свою частину роботи.
Ніхто з членів моєї сім'ї, крім діда (який нещодавно помер), не зрозумів і не підтримав мого рішення. Друзі також були дуже здивовані та проти цього. Вони казали, що це непотрібний ризик і «не моя війна». Довелося довго шукати двері, куди б я міг постукати, тому що люди не підтримували мого прагнення. Мені ніхто не допомагав влаштуватись тут. Я пройшов цей шлях сам і став волонтером у складі територіальної оборони.
Томас з місцевими мешканцями на деокупованій Ізюмщині
Чим я займаюсь? Лише сьогодні ми евакуювали шістьох людей із Соледарської лінії фронту. Нещодавно доставили дизель-генератор на медичний стабілізаційний пункт у Вугледарі. Бахмут також є гарячою зоною, але багато інших волонтерів вже охоплюють цю територію, тому я рідко буваю в самому місті. Але я постійно виїжджаю в маленькі села навколо міста. В основному займаюсь евакуацією цивільного населення та доставленням гуманітарної допомоги поблизу лінії фронту. Також підтримую бригади військових медиків на передовій, найчастіше на медичних стабілізаційних пунктах.
Наприклад, за день до нашої з вами зустрічі ми проводили евакуацію людей менш ніж за два кілометри від лінії фронту, біля Соледару. Це було село на вершині пагорба. Бої йшли надзвичайно інтенсивні, однак наша позиція не була прицільною і здавалася безпечною. Але через неправильну адресу тих, кого евакуйовували, довелося побігати селом, щоб знайти людей, і росіяни нас помітили. Коли ми вирішили перемістити машину, ворожа БМП здалеку випустила серію фугасних боєприпасів. Два снаряди розірвалися дуже близько, проте ніхто не постраждав, але нам пощастило, що залишились живими.
У бомбосховищі у Вугледарі. Сюди Томас привіз воду, якої критично не вистачає місцевим, які все ще залишаються під обстрілами
Я навчався військовій справі у французькій армії, але мені ніколи не доводилось воювати по-справжньому. Тож коли прибув сюди, не мав належного військового досвіду. Я перебуваю в територіальній обороні, як «гуманітарний волонтер». Це означає, що не беру участі у жодних бойових діях чи навчаннях і залишаюсь повністю незалежним.
Але від мене залежить пухнастий друг — це білий тхір, на ім'я Флетчер, якого я придбав в Україні. Зараз йому шість місяців, він спить до двадцяти годин на добу, а решту часу любить грати у догонялки. Флетчер допомагає мені зняти стрес. Я часто гуляю з ним вулицями міста, тваринка тільки відкриває для себе зовнішній світ. Ваше місто чудове, дуже відкрите та зелене, не надто велике, не надто маленьке, мені воно дуже подобається. Не знаю, скільки ще буду у Покровську, ситуація на полі бою вирішить, куди я їду далі. Але до кінця війни я залишаюсь в Україні.
Вугледар
Мені було важко знайти тут нових друзів, тому що я розмовляю лише французькою та англійською. Проте серед волонтерів у Покровську є ще один іноземець — Андре Вест, ми товаришуємо і працюємо разом. Робота забирає весь мій час і змушує щодня їздити по всьому Донбасу. Тому залишається тільки тусуватись з Флетчером на площі Шибанкова та на бульварі. Місцеві часто мене тут бачать і люди завжди добрі зі мною.
Можливо, в Києві, тому що це гарне місце для розвитку сучасної музики та андеграундний культури. Я не сумую за домом, але дуже сумую за своїми мишами. Ха-ха!
Я волонтер і працюю без доходу, бо територіальна оборона мені не платить. Моя робота залежить виключно від пожертвувань українців та людей у всьому світі. Я пишу про свою роботу у інстаграмі @somewhere.ua. Якщо ви колись хочете сказати «привіт», або підтримати мене, пишіть. Це майданчик, де я намагаюсь бути активним, коли не потрібно евакуювати людей".
Свої в Telegram 
